На прем'єрі документального фільму 2000 метрів до Андріївки у Києві оскароносний режисер та лауреат Пулітцерівської премії Мстислав Чернов та оператор Алекс Бабенко особисто представили стрічку.

«Цей фільм став символом не лише надії, але це й символ пам’яті. І тепер має ще одну важливу функцію — нагадати, що наша земля має ціну. Її платять люди, які віддають за свою землю все. Ціль нашого фільму не тільки закарбувати пам’ять про військових і віддати шану тим, хто зараз боронить землю, а зблизити наше суспільство, адже цей фільм про дистанцію. Для нас велика честь представляти сьогодні цей фільм, і ми б хотіли, щоб поряд із нами були усі наші герої, які зараз воюють на передовій. Дякуємо всім військовим, які боронять наш дім і завдяки яким ми живі», — сказав Мстислав Чернов, представляючи 2000 метрів до Андріївки глядачам.

Фільм без прикрас показує глядачам події українського контрнаступу восени 2023 року, а саме запеклі бої за невелике село Андріївка, розташоване за десять кілометрів від Бахмуту. Від його звільнення бійців Третьої штурмової бригади відділяє два кілометри лісосмуги (ті самі 2000 метрів з назви фільму), яка була густо замінована та укріплена ворогом. Герої фільму — колишні цивільні, які взяли до рук зброю, аби захищати Україну від російських загарбників. Вони важко виборюють кожен метр землі, повертаючи її Україні.

Новий фільм Мстислава Чернова вийде в кінотеатрах вже в четвер, 28 серпня, а перші його глядачі, а саме режисерка Ірина Цілик, телеведучі Марічка Падалко і Соломія Вітвіцька, народні депутатки Ірина Геращенко та Таміла Ташева, кінокритик і військовослужбовець Ярослав Підгора-Гвяздовський діляться враженнями від перегляду фільму і пояснюють, чому його треба подивитись, навіть, якщо ви свідомо уникаєте перегляду фільмів про війну.

«Я себе реально змушувала піти на допрем'єрний показ 2000 метрів до Андріївки. А потім подумала — тебе ж саму зачіпає, коли люди кажуть, що не можуть дивитися зараз документальні фільми про війну. Та ні, бл**а, іди і дивися, сядь у м’яке крісло кінотеатру і подивися, будь ласка, якою ціною дається кожен метр землі, яку відвойовують наші воїни. >.<Майже дві години повного занурення. Вузенька посадка із зрізаними обстрілами кістяками дерев, обабіч якої - мінні поля. І цією посадкою повільно, метр за метром, просуваються вперед різні красиві люди, бо в них є задача - зачистити цей простір від ворогів і в результаті поставити український прапор у селі Андріївка біля Бахмута.>.<І з кожною новою втратою героїв, у яких ми щойно закохалися, все більше хочеться вити. І вкотре ставити вголос питання про контрнаступ, під час якого у цих вузеньких посадках зламали стільки життів.>.< Дуже чесні кадри, та сама документалістика, в якій не буває других дублів», — написала режисерка Ірина Цілик.

«Я багато разів відмовляла знайомим журналістам, які просилися з нами на позиції під свою відповідальність. Бо на мою думку, жоден кінцевий продукт не вартий такої ціни. Але фільм, який я побачила вчора, був того вартий. Я не уявляю які сталеві яйця треба мати для того, аби йти разом зі штурмовою групою, коли зі зброї в тебе лише камера. Йти не за потенційним Оскаром. Не за гонораром. Не через амбіції. А виключно аби показати війну зсередини. Справжню. без прикрас. Не з коптера. Не на мапі. Очима піхотинця. Це дуже справжнє кіно. Кіно-спостереження. Мінімальний авторський текст дуже делікатний. Без трагізму і без пафосу. Рівно стільки, скільки треба. Фільм-занурення. З перших кадрів і до останніх. Про ціну. Про ціну кожного метру. Кожної ями. Кожної цеглини в знищеному селі. Про тих, хто виборює ці метри», — написала волонтерка Леся Літвінова.

«Пояснити одним словом „найважливіший“ (фільм для України), як написали в Time, буде замало. І навіть „найкращий“ (документальний фільм року), як написали в Українській правді - теж. Певно, йдеться про щось чуттєве, що чується людиною через око і слух відразу розумом. Не серцем. Бо це не є кіно лагідне і добре, романтичне і веселе, приємне чи хоча б „у своє задоволення“. Ні. Це жорстке і немиле, гостре і болюче, це безпардонне кіно, яким є реальність під час війни. Ні разу не спокійне і врівноважуюче. Приголомшливе. Катастрофічне. Як саме поняття війна. І саме для цього це кіно зроблене. Щоб було зрозуміло і відчутно. В якомусь сенсі, 2000 метрів до Андріївки Мстислава Чернова — це немов розширені та оприявлені в дійсності Бойові дії Алекса Гарленда та Рея Мендоси, перенесені до України з локального іракського будинку в пласкі бездеревні посадки Донецької області. Це війна, бій, і його показ — гранично наявний, бо ж знятий з його середини, з-під куль, 120-х і ФПіВі безпосередньо Черновим та його оператором Алексом Бабенком», — зазначив Ярослав Підгора-Гвяздовський.

«Це надзвичайний фільм. Він ошелешує, виснажує, зблизька показує таке, що ти начебто розумієш в теорії, але по-справжньому не уявляєш. Це історія про кількаденний штурм повністю зруйнованого села Андріївка у 2023 році. Він знятий прямо в бою, упритул до реальності. Він показує, якою є ціна за кожен метр землі. Часто це життя наших людей, і глядач це бачить прямо на екрані. А ще частіше — буквально надлюдські зусилля, які потрібні для того, щоб відбити кілька кілометрів своєї території. Коли в солдатських раціях лунає: „Парні, це останній ривок, ще один ривочок“, ти розумієш якої концентрації волі і людських сил цей ривок вартує. І бачиш людей, які ці сили з себе витискають. Розумієш їхню всеосяжну втому і величину їхньої пожертви», — написала директорка Національного культурно-мистецького та музейного комплексу Мистецький арсенал Олеся Островська-Люта.

«Перед початком ми шукали серветки, щоб взяти з собою до зали. Але, якщо чесно, від сильного потрясіння в мене сліз не було. Ми мовчали. Мовчки їхали додому. Єдина тепла думка, що гріла мене всі півтори години перегляду — це що „Фєдя“, який постійно фігурує у фільмі, живий і здоровий. Ми нещодавно з ним робили інтерв'ю, і відтепер я ще більше пишаюся цим знайомством. Цей фільм — не лише про війну. Це документ гідності наших воїнів, який залишиться для історії й наступних поколінь. Особливо рекомендую тим, хто любить трилери, фантастику і екшн. Жодне ігрове кіно на таке не здатне сьогодні.Дякую за мужність всім причетним», — поділилася телеведуча Марічка Падалко.

«Боялася йти на цей фільм, вважала, що він передовсім для іноземної аудиторії, а потім виходиш у київську серпневу ніч, в її звучання — мчать автівки, зачиняються ресторани, з барів доносяться гучні голоси, — і думаєш, як важливо, що з тобою сталося це кіно, і що ти ніколи не забудеш ці обличчя, військового, який тримає руку загиблого побратима, військового, який боїться за дружину, бо вона боїться за нього, рельєф лісу, землі й села Андріївка… Сильне документальне висловлювання на тлі розмов „про обмін територіями“. Для когось це „території“, а для нас у кожного зраненого села — є своя назва. Своя Андріївка», — написала письменниця Тетяна Терен.

«Цей фільм важкий. Емоційний. Він показує суворе і неприховане обличчя війни: важкі бої та втрати, втомлені обличчя солдатів, їхні історії, їхні долі. Фільм показує, як у людей декількох поколінь відбирають мрії, потенціал, майбутнє. А водночас — як сотні і тисячі людей б’ються за те, що іншим може здатися дрібницею: за два кілометри лісосмуги, які з кожною хвилиною фільму стають все ціннішими. Після перегляду важко підібрати слова. Як сказав сам Чернов у фільмі: „Це наче висадитися на планеті, де все намагається тебе вбити. Але це не інша планета, це центр Європи“. І це говорить найкраще. Ця стрічка залишає глибокий слід. Вона говорить не лише про солдатів і їхню боротьбу, а й про саме значення нашої землі. Бо хоч найважливішими завжди є люди, цей фільм нагадує: земля для українців — це не абстракція. Це пам’ять, це історія життя і боротьби сотень і тисяч людей. Вона надто дорога, щоб віддавати її просто так», — поділилася народна депутатка Таміла Ташева.

«Багато грубої лайки. Що ж, на війні так розмовляють зі світом. Багато справжнього братерства і дружби. Багато незбагненної любові до цієї спаленої, замінованої, поритої снарядами і, здається, непридатної вже до життя землі. Кадри важких боїв, дорога смерті - 2000 метрів до села, що прострілюються ворогом, над якими літають fpv, посадка, як щурячими норами, перекопана бліндажами окупантів, чередуються з відстороненою хронікою західних ЗМІ, де Україну критикують за невдалий контрнаступ. Точний як скальпель режисерський прийом: показати світу правду і примусити подивитися в дзеркало. В цьому віддзеркаленні побачити героїв і власний страх та малодушність. Маленький взвод 3 штурмової пройде ті 2000 метрів і встановить український прапор на руїнах Андріївки. Єдина жива істота, що там залишилася — худюща кішка, яку заберуть в загін. А вже за кілька місяців село, вірніше, назву на карті - знову захоплять росіяни», — написала народна депутатка Ірина Геращенко.

«Фільм неможливо розбачити, він вгризається в мозок. На мою думку, на нього треба вести в повному складі Верховну Раду, Кабмін, Офіс, державні підприємства… Зрештою кожен, хто не на фронті, має побачити, яку ціну платить нація за кожні 100 метрів України. Тили не мають морального права підвести фронт. Ну а стосовно героїв стрічки, чомусь в багатьох склалося враження, що в кінці всі загинули. Це не так. Головний герой — Федя — став т.в.о командира роти у своєму підрозділі. Ще один — 18-річний снайпер з позивним 2.0 там же в Андріївці знищив щонайменше 23 противника і отримав Золоту зірку героя. Минулого року він втратив ноги, але готується повернутися в стрій. Інші герої продовжують воювати. На вихідних їхня бригада звільнила село Новомихайлівка на Донеччині, яке ворог використовував як плацдарм для свого наступу», — розповіла журналістка Тетяна Даниленко.

Нагадуємо, міжнародна прем'єра фільм 2000 метрів до Андріївки відбулася в січні 2025 року, де Мстислав Чернов отримав головну режисерську роботу в документалістиці. Далі фільм взяв участь у кількох важливих міжнародних кінофестивалях, зокрема, його показали в одній з позаконкурсних програм Канн. Наразі Український Оскарівський комітет прийняв заявку авторів фільму і розглядатиме можливість подати стрічку на Оскар 2026

«Я не сподіваюся, що мої фільми можуть змінити щось глобально. Але що вони можуть зробити, так це дати цим впливовим людям, від яких залежать важливі рішення, певний контекст. Щоб вони змогли побачити війну в Україні не як абстрактну геополітичну проблему, а як людську трагедію. До речі, коли американський глядач дивиться 2000 метрів до Андріївки, то бачить home invasion [з англ. вторгнення в дім]. А вони дуже чутливі до цього. Тож вони бачать, що до нас у дім увірвався сусід-вбивця, і ми просто намагаємося захистити своїх дітей. Більше нічого. І коли вони дивляться ці кадри, то переходять від геополітичних абстракцій до абсолютно конкретної ідеї і розуміння, як воно все насправді», — розповідає Мстислав Чернов в інтерв'ю NV про свої цілі від показів фільму за кородоном.