Боротьба протилежностей

"Я виросла в Європі, була французьким дипломатом понад 30 років, — сказала Зурабішвілі в інтерв'ю ВВС одразу після своєї перемоги. — Я знаю, що таке європейське суспільство, як нам рухатися ближче до нього, як нам об'єднати народ".

Новообраний президент є прихильницею євроінтеграції та членства своєї країни в НАТО, а також впевнена, що Грузія тепер мусить покінчити з пострадянською ментальністю і вже точно не поспішати налагоджувати відносини з Росією.

"З урахуванням того, як Росія зараз поводить себе щодо України, не думаю, що все це означає, що ми можемо саме зараз перейти до співпраці", — відкинувши дипломатичність, Зурабішвілі визначила зовнішньополітичний курс своєї країни.

Євроінтеграція та зближення із НАТО значилися у програмі також і її головного суперника Вашадзе. Саме тому, з огляду на схожість програм двох головних кандидатів, тепер політологи називають вибори сутичкою не так між ними, скільки між Бідзіною Іванішвілі, олігархом і лідером керівної партії Грузинська мрія, яка підтримувала Зурабішвілі, та Саакашвілі, неформальним лідером опозиції, пов'язаним із Вашадзе давньою дружбою.

Це було протистоянням між прихильниками Саакашвілі — або, як їх називають у Грузії, мішистами — та його противниками, відзначають спостерігачі. А самі виборчі перегони вони назвали брудними, особливо другий її тур, відзначений не стільки боротьбою ідеологій, скільки війною компроматів.

"Вибори перетворили на чорно-біле кіно про Саакашвілі, — стверджує грузинський політолог Гела Васадзе. — Всіх залякували: якщо Саломе не оберуть, повернеться страшний Саакашвілі".

В опонентів теж було багато претензій до Зурабішвілі: їй дісталося за погану грузинську, а також за неоднозначні заяви щодо серпневої війни 2008 року — майбутній президент поклала відповідальність за війну на Саакашвілі.

Найбільше обурень у таборі опозиції викликало використання адміністративного ресурсу прихильниками Зурабішвілі з керівної партії. Під час її кампанії уряд пообіцяв підвищити в 2019 році зарплати військовим і поліцейським, пенсії та допомоги багатодітним сім'ям.

Напередодні другого туру прем'єр Грузії Мамука Бахтадзе виступив з ініціативою списати банківську заборгованість для 600 тис. осіб. Зокрема, тим, чий борг не перевищує 2 тис. ларі ($755). І хоча формально Зурабішвілі не має до цієї обіцянки стосунку, багато хто розцінив це як безпосередній підкуп виборців, який вплинув на підсумки виборів.

"Ті 19%, на які вона випередила свого суперника, — результат неідеологічних способів залучення виборців", — упевнений Олександр Іскандарян, політолог і директор-засновник Інституту Кавказу в Єревані.

Експерти підкреслюють: без підтримки Грузинської мрії й особисто її голови олігарха Іванішвілі у Зурабішвілі не було б шансів на перемогу. Адже в грузинській політиці вона за великим рахунком чужинка — вона не має міцних зв'язків, особливих заслуг перед країною чи великої кількості прихильників.

Я виросла в Європі, я була французьким дипломатом понад 30 років
Саломе Зурабішвілі,
новообраний президент Грузії

Грузинське громадянство новообраний президент отримала тільки в 2004 році, коли очолила МЗС. До цього вона жила у Франції, куди її родина емігрувала, рятуючись від радянської влади в 1921-му. Зурабішвілі закінчила Інститут політичних наук у Парижі, а потім, отримавши також освіту в Колумбійському університеті в Нью-Йорку, присвятила себе дипломатичній кар'єрі.

У 2004 році, перебуваючи на посаді голови МЗС Грузії, вона провела успішні переговори щодо виведення російських військових баз, хоча експерти допускають, що ця заслуга не належить Зурабішвілі особисто — вона лише довела до логічного кінця розпочату раніше роботу колег.

Особливо не проявила себе Зурабішвілі й у парламенті Грузії, де працювала останні два роки. "Я б не сказав, що вона була впливовим політиком, — вважає Міхеіл Мірзіашвілі, голова Центру розвитку й демократії. — Я нечасто бачив, щоб вона виступала".

У 2013 році Зурабішвілі вперше спробувала взяти участь у президентських виборах, але їй не вдалося зареєструватися кандидатом через подвійне громадянство. І ось через п'ять років удача всміхнулася.

Тепер вона заявляє, що хоче бути "звичайним президентом, який п'є каву, ходить вулицями і є частиною суспільства".