Першу частину цього матеріалу можна прочитати тут

Чому не варто відволікати дитину — частина друга. Сьогодні візьмемо ще дві причини, чому ми взагалі відволікаємо дитину:

— Це нам потрібна увага дитини, тому що ми не можемо отримати достатньо уваги у своєму житті.

— Нас бісить її діяльність або бездіяльність. «Займись чимось корисним».

Що робити? «Хто страждає, той і лікується».

Обидві ці ситуації — про те, що ми перекладаємо на дитину відповідальність за наші стани та тривоги. Вона не може цю відповідальність нести. Це створює підґрунтя для купи небажаних процесів — від проблем сепарації та розуміння власних кордонів до навченої безпорадності.

Це не про те, що з нами щось не так і треба дійсно «лікуватися». Скоріше, про те, що якщо мені як дорослому погано, то я маю попіклуватися про себе, а не чіплятися до дитини.

Самостійність дитини народжується не з обов’язків, а зі свободи

Якщо не вистачає уваги, її головним дилером має бути не дитина, а інші дорослі. І дуже часто це взагалі не про увагу, а про контакт і близькість. Дуже гарний спосіб їх отримати — обіймальні вечірки (кадли). Ну і точно варто цей запит обробити в психотерапії.

Якщо бісить бездіяльність і хочеться, щоби дитина зайнялася чимось корисним, найімовірніше, причини дві.

1. Ви втомилися не жити своє життя. Постійно робите те, що не хочете, і не робите те, що хочете. І дитина дратує тому, що дозволяє собі більше, ніж ви.

Вихід не в тому, щоби зіпсувати життя дитині, а в тому, щоб покращити його собі.

Дозвольте собі відпочинок.

Скоріше за все, значну частину «обов’язків» цілком можна проігнорувати, і світ від цього не впаде.

Більшість того, що ви робите для дитини та задля дитини, можна не робити або навіть краще не робити. Нас бісить їхня відповідь «я тебе про це не просив», але часто це правда. Ми робимо для них те, що їм непотрібно або шкодить, а в голові несвідомо вважаємо, що саме вони нам тепер за це винні.

2. Ви боїтеся, що дитина не злізе з шиї. І тому, коли вона не зайнята чимось «корисним», дратуєтеся.

Головні умови сепарації дитини — її бажання самостійності та відчуття власної спроможності жити життя. Вони формуються, коли за дитину ніхто не вирішує, але водночас ніхто за неї й не робить.

Тут ми знову повертаємося до попереднього пункту: більшість того, що ви робите для дитини, не просто можна не робити, а й бажано не робити.

Читайте також:

Емілі Мерц

Наслідки на все життя. Як недосипання впливає на мозок дитини

Це не про те, щоби кинути її напризволяще. Якщо дитина систематично стикається з проблемами, які за віком або за знаннями не здатна вирішити, це може завести її у навчену безпорадність.

Тому загальна логіка така: дитина живе своє життя, куди ми не ліземо. Але там, де їй потрібне наше втручання, ми не робимо за неї, а робимо разом із нею, показуємо та пояснюємо, і щойно вона готова робити сама — перестаємо втручатися. З найменшого віку.

Самостійність дитини народжується не з обов’язків, а зі свободи.

Ми такі молодці значною мірою тому, що у наших батьків не було часу займатися нашим вихованням.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут