Сумний, але цікавий експеримент. Як наука може допомогти зрозуміти, що зараз коїться у світі

Історія та наука можуть бути помічниками, аби зрозуміти, що в біса коїться у світі?!

Хочеться нагадати сумний, але цікавий експеримент Соломона Аша, проведений у 1950-х роках. Студентів запросили взяти участь у перевірці зору (звісно ж ні). Всі учасники, крім одного, були підставними особами, а дослідження полягало в тому, щоб перевірити реакцію одного студента на поведінку більшості.

Аш показував групі дві картки: на першій була намальована одна лінія, на другій — три лінії різної довжини. Запитання звучало так: «Яка лінія на іншій картці має ту ж довжину, що і лінія на першій картці»? Відповідь була очевидна, оскільки лінії відрізнялися на 5 см.

Досліджуваний відповідав останнім, а перед ним — підставні особи оголошували вголос їхню думку про довжину ліній і давали одну і ту ж, очевидно неправильну відповідь.

Підсумки такі:

• 74% досліджуваних слідували за очевидно помилковим уявленням більшості принаймні раз;
• 12% систематично підтримували очевидну брехню;
• 26% не погоджувались з думкою більшості, хоч і відчували сильний дискомфорт.

Але якщо підставні особи не були одностайні у своїй думці, досліджувані набагато частіше не погоджувалися з більшістю:

Голосно й публічно вказувати на очевидну неправду некомфортно

— коли незалежних випробуваних було двоє, або коли один із підставних учасників отримував завдання давати правильні відповіді, кількість помилок зменшувалась вчетверо;

— коли хтось із підставних давав неправильні відповіді, але більшість давала правильні, помилка скорочувалася: до 9−12% залежно від того, наскільки «переконливими» були ті підставні, що давали правильну відповідь. Відтак було визначено ключові чинники конформізму.

Але якщо повернутись до нашого сьогодення, сумно, що зараз експеримент — не в лабораторії, а на світовій арені.

• Коли є самовпевнена особа, яка каже відверту брехню, протистояти їй легко;
• Коли ця особа має високий соціальний статус чи владу — протистояти стає складніше;
• Коли при цьому є ряд паяців, які повторюють відверту очевидну брехню і їхній голос заполоняє публічну площину — вірогідність, що середньостатистичний громадянин почне повторювати нісенітницю суттєво зростає;
• Коли в публічній площині немає «голосу правди», який каже, що «король же голий!» або цей голос дуже кволий — …

Ми зараз на тому вразливому етапі, коли брехун або отримає прибічників, або його, як голого короля, висміють та виженуть.

В РФ спрацював перший сценарій. А як же Америка? Європа?..

Голосно й публічно вказувати на очевидну неправду, помилковість тверджень і демонструвати, де є правда — некомфортно. Але вибір такий: витримати дискомфорт або ж жити у нестерпному світі, яким керують патологічні брехуни, де домовленості неможливі, де безпеки не існує, де коронавірус «лікують відбілювачем». Тож… що буде далі?

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV

Більше блогів тут