Я бачу кілька варіантів іншого закінчення Майдану. Один
із них – дуже велика залежність від Росії, майже окупація. Тобто тотальний контроль
згідно з якоюсь угодою з Росією щодо наведення в нас порядку. Ще один досить
абсурдний, але можливий варіант – самоорганізація чи сепарація західної частини
України, як це сталось зі східною. А третій – в разі перемоги державної сили в
подальшому існував би поліцейський режим Януковича. Була б така собі ще більш януковицька
поліційна держава.
У цих випадках я б також поводився інакше – так само, як
і багато моїх однодумців. Якби реалізувався процес порятунку західної країни,
то я би включився у її державотворення, як злочинно це не звучить. Якби була російська
окупація чи якісь дуже проросійські курси, то мали би місце різні форми
спротиву: від збройних формувань до просто масової непокори. А якби була просто
українська поліційна держава, я би і далі був її громадянином.
У будь-якому разі я б нікуди не втікав і переживав би разом з усіма якийсь період опозиційної діяльності. Не знаю, наскільки толерантним був би режим до такої діяльності, та наскільки сильними були би репресії чи ще якісь невідомі явища. Та якби мало місце якесь зовнішнє втручання у справи України, у будь-якому разі я був би на стороні спротиву.
Та коли Янукович тільки прийшов до влади, ліберали з мого
оточення говорили: насуваються часи життя з поліцією і криміналом під пресом
держави. Я намагався би залишатись і робити все можливе. Якоїсь форми спротив
набував би у будь-якому разі, бо в ті часи ліквідувати повністю інакодумство і
вільнодумство було вже неможливо.
Недавно я згадував слова журналіста Андрія Охрімовича,
які він сказав по закінченню подій на Майдані, коли ми стояли з ним поряд: «Я
маю переконання: ми щойно виграли першу битву українсько-російських війн». На
той момент непорозуміння серед українців наскільки виросло, що в будь-якому
випадку мало би обернутись якимись з’ясуваннями. Янукович міг би дійсно
запросити російські війська – і вони прийшли б. Але це була би вже форма війни,
і вона не була б такою – український народ у той час вже не був таким покірним,
як можна було сподіватись.
Тим більше, що всі ці альтернативи, як кажуть фармацевти,
«хоча б у формі сліду» присутні дотепер. І тепер є і російська інтервенція, і намагання
розбудувати сильну державу, й інакомислячі регіони. Кожна з описаних
альтернатив виглядає фантасмагорійно, коли думати про домінанту, яка найбільше
виявляла себе, та важливо те, що всі ці процеси у більшому чи меншому їх вияві
живуть і тепер.
Так само як живе водночас і наш європейський вибір та
багато інших речей, навіть якщо вони не є мейнстрімом, чи тим, що на поверхні. Насправді,
альтернативна історія не є такою творчою, як може здаватися.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени