Думки розходяться. Як, із погляду західних союзників України, має закінчитися війна — огляд іноземних ЗМІ

Сполучені Штати прагнуть послабити Росію та допомогти Україні перемогти, у той час як деякі європейські лідери шукають дипломатичного розвʼязання конфлікту, констатують у своєму матеріалі про цілі Америки та ЄС в українській війні журналісти NPR — Національного громадського радіо США.

Президент України визнає, що війна зрештою закінчиться за столом переговорів, але наразі зосереджений на спробі перемогти на полі бою, і США його в цьому підтримують. Тим часом, Франція та Німеччина намагаються зберегти відкритість для пошуку дипломатичних рішень. За словами Жерара Аро, колишнього посла Франції у Сполучених Штатах, від самого початку метою обʼєднаного Заходу було спробувати захистити Україну, не допустити її завоювання, а тепер там починають схилятися до думки, що Україна здатна перемогти. Та якщо Польща й країни Балтії займають більш категоричну позицію, то у Західній Європі розмірковують стриманіше.

«За цим [стоїть] багато переживань, захоплення мужністю українців, — говорить Аро. — А також усі страждання поляків та країн Балтії. Має місце свого роду помста. Тоді як у німців і французів таких почуттів до росіян немає».

Позиція Сполучених Штатів ближча до східноєвропейської. Москва наразі не демонструє жодних ознак зацікавленості у дипломатії, а українці готові продовжувати боротьбу, зауважує Синтія Кук із вашингтонського Центру міжнародних та стратегічних досліджень (CSIS). «Масштаб звірств, які Росія вчинила проти [української] нації - вбивства мирних жителів, у тому числі дітей, зґвалтування та сексуальне насильство, повне руйнування інфраструктури, відправка мирних жителів до так званих фільтраційних таборів і потім на схід — думаю, все це зміцнило хребет України», — розмірковує Кук.

У Європі переживають, що Росія все ще може піти на ескалацію конфлікту, що принесе Україні ще більше смертей та руйнувань. Проте Деніел Фрід, колишній помічник державного секретаря США з європейських та євразійських справ, наголошує: Захід має утримувати жорстку позицію. Після війни в Грузії у 2008-му, вторгнення в Україну в 2014-му та розвʼязання повномасштабної війни у 2022 році завданням Заходу є завадити Путіну вчинити подібне знову, переконаний він.

Якщо ж змусити Україну поступитися територіями, загарбники там «відфільтрують усі елементи, що їх вважають „нацистами“, тобто всіх українців, які насправді вірять у незалежну Україну», прогнозує Фрід. «Ми знаємо це, тому що саме так робили сталіністи у Східній Європі та країнах Балтії, коли вони захопили їх після закінчення Другої світової війни», — пояснює він.

Тож, наразі Сполученим Штатам та Франції немає сенсу абстрактно сперечатися про цінність дипломатії на противагу допомозі, з якою українці здобудуть перемогу, вважає Фрід.

Та все ж дискусії тривають. Німеччина, Франція та Італія переживають, що може трапитися, якщо Україна дійсно переможе, а Росія зазнає «приниження», як це нещодавно визначив президент Франції Еммануель Макрон. Їхнім головним страхом, на думку американського видання Politico, є «дестабілізація РФ, що зробить її ще більш непередбачуваною та надалі ускладнить нормалізацію енергетичних зв’язків». Саме тому лідери великих західноєвропейських країн намагаються схилити Україну до перемовин.

«Ми не воюємо з Росією», — заявив Макрон у зверненні до Європарламенту на початку травня і підкреслив, що «обов'язком Європи є стояти на боці України, щоб досягти припинення вогню, а потім побудувати мир». До припинення вогню закликав і німецький канцлер Олаф Шольц у своїй телефонній бесіді з російським диктатором 13 травня. Незадовго до цього італійський премʼєр-міністр Маріо Драгі після зустрічі з американським лідером Джо Байденом зауважив, що, паралельно із подальшою підтримкою Києва та тиском на Москву, час уже замислитися про переговори і мирну угоду.

Втім, український лідер залишився непохитним. У відповідь на заклик Макрона зберегти обличчя Путіну, Володимир Зеленський у своєму інтервʼю італійському телеканалу Rai 1 наголосив, що Україна «не готова зберігати щось комусь і втрачати через це територію». «Мені здається, це зовсім несправедливо. Це втрачений час», — додав він.

У Вашингтоні поки не бояться, що підтримка України з боку ЄС ослабне. «Звичайно, ми турбуємося про розкол, але я думаю, що союзники також розуміють, що тут поставлено на карту, — цитує Politico одного з американських високопосадовців. — Подивіться на ЄС. Вони роками сперечалися щодо російських нафти й газу, але раптом вирішили, що можуть прийти до ембарго? Це історичне [рішення]».

І все ж, розходження у позиціях найбільших країн Європи, східних членів ЄС та США є помітними — при чому не лише в політичних колах, але й серед простих громадян. Так, згідно квітневого опитування, що його міжнародна дослідницька компанія Ipsos провела у 27 країнах Заходу, громадяни Італії, Німеччині та Франції набагато більше підтримують продовження дипломатичної співпраці з Росією, ніж мешканці США та Польщі. Водночас, респонденти з великих європейських країн виявилися менш схильними підтримувати надання Україні військової допомоги.

У випадку Німеччини це можна пояснити історичними реаліями, вважає німецький політолог Фолькер Вайхсель, який десятиліттями вивчав східноєвропейську політику. «Протягом 70 років німецьке суспільство вірило, що воно може запобігти війні, якщо ніколи більше не перетвориться на агресора, — цитує його інтернет-ресурс німецької телерадіокомпанії Deutsche Welle. — Німці думали, що їхня роль полягає в тому, щоб продовжувати вибачатися за свої минулі дії. Думка про те, що агресором може бути хтось інший і що Німеччині доведеться кинутися допомагати жертві зброєю — це було немислимо для дуже широких верств німецького суспільства. Переосмислення лише почалося».

Протягом 16 років Німеччину очолювала Ангела Меркель, яку оглядачі з усього світу до кінця її каденції визнавали найвпливовішим лідером Європи і дуже рідко критикували за роль, яку вона зіграла у перешкоджанні вступу України до НАТО та сприянні будівництву газогону Північний потік — 2 після анексії Криму. Все змінилося після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Меркель та цілому поколінню німецьких можновладців стали дорікати за політику «змін за допомогою торгівлі» — особливо гучно така критика залунала з боку України, Польщі та країн Балтії.

Вже у лютому канцлер Шольц оголосив про зміну парадигми та назвав війну в Україні «цайтенвенде» — поворотним моментом для Європи, таким чином підкресливши готовність німецького уряду вжити заходів для підтримки України. Але в той же час він попереджав про ризики третьої світової війни і вагався щодо поставок Україні зброї та широкого енергетичного бойкоту Росії.

«Європейський Союз очікує сильного лідерства з боку Німеччини, — коментує Вайхсель. — Але впродовж нинішньої кризи німецький уряд постійно діяв із великим запізненням і лише у відповідь на зовнішній тиск».

То хто ж поведе за собою Європу, задається питанням Deutsche Welle. Очільник іншої великої країни ЄС — президент Франції Макрон також зазнає критики, коментує виданню політолог Хеннінг Хофф із Німецької ради закордонної політики (DGAP). Франції не надто довіряють через те, що 2019 року Макрон розпочав «стратегічний діалог» із Путіним без попередніх консультацій із центрально- та східно-європейськими державами, пояснює він. На думку експерта, формування європейської політики щодо Росії «не можна покладати на Німеччину та/або Францію. Своє слово мають сказати центрально-східні європейці, особливо країни Балтії та Польща».

Тим часом, Німеччина, аби відновити довіру, має зробити три речі, вважає Вайхсель: підтримати швидкий вступ України до ЄС, забезпечити послідовну підтримку сил оборони України та здійснити швидкий і успішний розворот у своїй енергетичній політиці. «Втрата авторитету [впродовж] минулих тижнів буде швидко забута, якщо Німеччина продемонструє, що у неї є стійка модель майбутнього», — переконаний політолог.