«Ми бачимо рух і в один, і в інший бік». Як повернути додому українців, що виїхали через війну

Про це та багато іншого журналістка NV.ua Олександра Горчинська поговорила із співзасновницею міжнародної громадської організації United for Ukraine Ольгою Хамамою.

Ольга Хамама народилася в Україні, жила та навчалася в Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Іспанії, Великій Британії, США та Швейцарії. Загалом за кордоном вже майже 25 років. За цей час вона здобула досвіду у провідних юридичних компаніях, є діючим арбітром в відомих арбітражних судах, а також є радником та інвестором у сфері сталого розвитку.

— Ви багато років працюєте у сфері міжнародного права. Що стало ключовим моментом, коли ви вирішили спрямувати свої знання й ресурси на допомогу Україні після 24 лютого 2022 року?

— Кризові ситуації, тим паче, такого масштабу зумовлюють різні реакції. Я людина дії. Вранці 24 лютого 2022 року я була за кермом — везла до лікарні свою маму, яка на той час проходила лікування в Німеччині.

Перед нами була дорога тривалістю у півтори години, коли ми дізналися про початок повномасштабного вторгнення. Протягом цього часу я звернулася до знайомих серед української діаспори, щоб зрозуміти, як ми можемо скоординувати дії та підтримку.

На той час вже було відомо, що кордони переповнені, бо виїжджала велика кількість людей, тому ми зосередилися на консолідації наших зусиль для надання підтримки цим людям на першому етапі.

— Як ваш попередній досвід допоміг у створенні платформи United for Ukraine?

— За кілька років до повномасштабного вторгнення я очолювала глобальний юридичний проєкт, у якому відповідала за розробку стратегії та координацію численних процесів у різних країнах.

То був час, коли новітні технології все частіше впроваджували для ефективного управління та масштабування. Це дало мені розуміння можливостей обробки великих обсягів інформації, координації різних робочих процесів та масштабування рішень шляхом впровадження технологічних рішень.

Крім того, провівши на той час понад 20 років за кордоном, разом із іншими співзасновниками ми могли покластися на наші особисті мережі контактів для надання якісної підтримки. Один з моїх колег запропонував використати їхню онлайн-конференцію і залучити учасників, які були готові долучитися до наших зусиль. Вже на третій день повномасштабного вторгнення долучилися 200 юристів з різних європейських країн, щоб надавати інформаційну підтримку. Спочатку характер запитів був менш юридичним — людям потрібна була допомога з базовими питаннями — можливостями зупинитися на ніч, отримати їжу та підтримку.

Так виникла концепція експертного волонтерства та ефективного партнерства, яка і донині є основою нашої організації.

— Інформація та допомога якого характеру найбільш популярні серед відвідувачів вашої платформи, аудиторії United For Ukraine сьогодні? Як ці запити змінювалися з часом?

— Масштаби та інтенсивність російської атаки спричинили найбільшу кризу біженців з часів Другої світової війни. Ситуація та потреби змінювалися дуже швидко. Виходячи з запитів людей, зростало інформаційне та географічне охоплення. Так UFU-платформа стала найбільшим інформаційним ресурсом, яка включала 34 країни. Спектр інформаційних запитів включав базову гуманітарну допомогу, міграційні питання, тимчасове житло, психологічну допомогу, працевлаштування, освітні можливості. Особливо великим попитом користувалися програми UFU щодо надання безкоштовного тимчасового житла та юридична підтримка.

З моменту свого створення сфери допомоги UFU визначалися реальними запитами — команда постійно аналізує запити і тенденції та відповідно адаптує пропозицію. Технологічна складова так званої платформи UFU є вирішальною, оскільки ми можемо відстежувати, якою інформацією цікавляться найчастіше, і реагувати на ці зміни.

Відповідно, ми помічаємо, що відтоді й до сьогодні з кожним посиленням обстрілів, збільшенням активності бойових дій запит на виїзд за кордон підвищується. UFU співпрацює з організаціями, які допомагають виїжджати з окупованих територій, у таких зверненнях ми надаємо розширену інформацію за такими запитами, включно з алгоритмом дій за кордоном.

Українці за кордоном також стикаються з різними викликами. Наприклад, два місяці тому під час Конференції з питань відновлення України URC 2025 у Римі ми зустрічалися з українцями, які мешкають в Італії. Вони розповіли, що стикаються із певною невизначеністю щодо продовження статусу тимчасового захисту для громадян України. Якщо у людини немає чинного продовження статусу, вона не зможе знайти роботу, а без роботи, натомість, не зможе орендувати житло. Такі ситуації спонукають розглядати питання повернення в Україну.

В той же час велика кількість людей стала повертатися додому вже у 2022-му. Команда UFU почала допомагати із запитами щодо повернення. З того часу ми надаємо інформаційну підтримку в цьому напрямку. З 2023 року ми почали висвітлювати цю тему, а у 2024 році — системно запустили програму Шлях додому.

— Один із ключових акцентів у діяльності UFU сьогодні — це робота над поверненням українців та українок, які виїхали за кордон через війну, додому. Чи багато наших співгромадян сьогодні обирають повертатися? Чому?

— Важко зробити загальне твердження. Кожну ситуацію треба оцінювати в силу конкретних обставин, адже ситуації бувають дуже різні. Декілька мільйонів людей повернулися до України вже у 2022-му, після звільнення частини окупованих територій. Серед них — представники нашої організації. У нашому випадку це були молоді люди, які відчувають, що хочуть бути тут, в Україні — навіть попри те, що мають можливості навчатися за кордоном, знають іноземні мови тощо.

Навіть моя бабуся, якій 92 роки, разом з іншими членами сім'ї потребувала медичної допомоги. Як тільки їх виписали з лікарні, вони одразу повернулися додому. Серед моїх родичів — лікарі, які відчували, що потрібні тут, в Україні. А моя бабуся сказала, що хоче бути вдома, навіть якщо прийде час помирати.

Тобто причини, чому люди хочуть повертатися, — різні. Це і емоційний компонент, і втрата соціального статусу, і впевненість, що навіть попри безпекові ризики в Україні буде краще — хоча б у фінансовому або психологічному аспекті. Складна ситуація з фінансовою підтримкою для вимушених переселенців у деяких країнах також спонукає повертатися, адже не всюди у Євросоюзі наявна однакова соціальна підтримка, її характер може відрізнятися. Є люди, які повертаються до України, тому що бачать можливості для працевлаштування, користуються грантовою підтримкою, планують відкрити бізнес в Україні.

Водночас, потрібно оцінювати ситуацію реалістично. Є велика кількість людей, які планують виїжджати з України зараз. Серед них — ВПО, які не знаходять належної соціальної підтримки в Україні. Це дуже часто також родини з дітьми, які вирішують поїхати у зв’язку з посиленням масових атак. Тобто ми бачимо рух і в один, і в інший бік.

— У кожній окремій ситуації людям потрібна підтримка, щоб зрозуміти та оцінити наявні можливості.

— Рішення виїжджати за кордон відразу після повномасштабного вторгнення для більшості було вимушеним і, відповідно, дуже спонтанним. Рішення, які ухвалюють люди зараз, як щодо виїзду, так і щодо повернення, вже не такі спонтанні, а обдумані. І наша роль — підтримати людей, допомагати, коли вони проходять цей процес.

—  А як щодо тих, кому немає куди повертатися, чиї будинки зруйновано або окуповано?

— Багато що залежить від того, звідки саме ці люди. Умовно кажучи, якщо це ті, хто виїжджали з Маріуполя, перед ними стоять зовсім інші виклики, зокрема й у тому, що стосується повернення до України. В той час як ті, хто виїжджали з західних регіонів, наприклад, мають будинок чи квартиру, у які можна повернутися.

Ми проводили опитування щодо того, які головні бар'єри вбачають для себе люди у тому, щоб повернутися до України. І на першому місці стояло безпекове питання, але на другому-третьому місцях — питання фінансової допомоги і наявність житла. Знову ж таки, в першу чергу, якщо йдеться про людей з окупованих територій, яким, фактично, немає куди повертатися. Питання житла дуже часто напряму пов’язане з питанням роботи. Адже без роботи, фактично, неможливо орендувати квартиру. Тобто люди, які опинилися в такому становищі, потребують комплексної інформації: і щодо можливостей працевлаштування, і щодо житла, і щодо того, чи є вся необхідна для сім'ї інфраструктура, як-от садочки та школи для дітей абощо.

— Чи є у нинішній Україні реальні умови для того, аби ці люди — особливо ті, яким вдалося осісти в умовній Європі, хотіли повернутися? Що пропонує їм держава?

— За даними УВКБ ООН, станом на 2025 рік близько 3,7 мільйона людей є внутрішньо переміщеними особами в Україні, тоді як близько 6,9 мільйона виїхали за кордон — це колосальна кількість. Держава за підтримки міжнародних партнерів розробляє програми підтримки. Державні програми для ВПО в Україні включають: програму кредитування житла єОселя — пільгові ставки для ВПО, програми пільгового іпотечного кредитування, як-от з підтримкою KfW, надання тимчасового безкоштовного житла з фондів соціального призначення, а також грошову допомогу на проживання та компенсацію витрат за розміщення ВПО.

Крім того, ВПО мають право на субсидії на оренду житла та можуть отримати тимчасове житло через відповідні програми та фонди. Чи повністю ці програми покривають існуючі потреби? Ні. Звичайно, це величезний виклик — надавати підтримку такого масштабу та одночасно захищати країну під час повномасштабного вторгнення.

Для нас важливо, щоб люди були поінформовані про існуючі можливості, також про можливості працевлаштування, навчання, отримання гранту тощо.

Ми також маємо думати про альтернативні рішення. Наприклад, в Україні є села із невеликою кількістю населення, що відкриває можливості співпраці з громадами, посилення діалогу для надання житла та можливостей віддаленої роботи тощо. Варто розглянути розвиток та масштабування соціального житла в Україні, слідуючи успішним прикладам наших міжнародних партнерів. Роль платформи UFU у цьому процесі є комплексною: від забезпечення взаємодії між різними сторонами, до ролі інформаційного партнера — єдиної платформи, що об'єднує інформацію про можливості та надає індивідуальну підтримку.

— Тривалий час у державній комунікації та у меседжах для міжнародних партнерів активно піднімалася тема повоєнного відновлення України. Що насправді стоїть за цим словом — які дії? Чи щось вже зробили або робиться?

— Відбудова та відновлення залишаються складним завданням в контексті триваючого російського вторгнення та значних безпекових ризиків.

Відбудову нерідко розглядають як постконфліктний процес, який настане після завершення війни. ​​Насправді ж цей процес є цілісним. Аналізуючи перші роки повномасштабного вторгнення, можна прослідкувати постійну міжнародну підтримку у відновленні енергопостачання, розвитку схем для залучення інвестицій, зокрема, механізми страхування інвестиційних ризиків. Україна залишається в центрі стратегічного пріоритету для Європейського банку реконструкції та розвитку та інших міжнародних партнерів. Також ми спостерігаємо формування інноваційних інвестиційних форматів з боку США.

Вже у 2024−2025 роках ми почали спостерігати за надходженням приватних інвестиції у розвиток України, які поєднуються з підтримкою міжнародних інституційних інвестицій і покриттям ризиків. Прогрес триває.

Україна є однією з країн з великим потенціалом економічного зростання, і для Європи це є стратегічною можливістю. Тому приваблювати потенційні інвестиції для відбудови — це дійсно шанс не лише для нас, але і для самих закордонних інвесторів. Але, звичайно, щоб ці можливості матеріалізувалися, ми повинні виграти війну та створити необхідне середовище з точки зору безпеки, економіки та регулювання для залучення міжнародних інвестицій.

Тому це — процес, але він вже триває.

— Чи активно включається в допомогу Україні наша діаспора? Якими способами?

— Від початку повномасштабної війни українська діаспора стала ключовим стовпом стійкості, надаючи значну фінансову допомогу, гуманітарну допомогу та політичну підтримку Україні. Українська діаспора організувала зусилля для підтримки біженців, створила мережі для доставки необхідних матеріалів, таких, як медичне обладнання, на передову, та сприяла довгостроковим зв’язкам, щоб зробити свій внесок у відбудову України та збереження її національної ідентичності та культури. За деякими оцінками, тільки у період з лютого 2022 до квітня 2023 року, організації української діаспори зібрали 283 мільйони доларів США для України.

Наша організація United for Ukraine була збудована, в першу чергу, за допомогою діаспори. Кожен з нас знаходив зв’язки та можливості для мобілізації і людського, і фінансового капіталу, і експертизи та створення масштабних рішень. Завдяки, зокрема, експертному волонтерству, залученню української діаспори та співпраці з міжнародними партнерами, United for Ukraine обробили понад 76 000 індивідуальних запитів на інформаційну підтримку, надали відповідь на понад 8 500 запитів про правову допомогу через нашу мережу з понад 500 юристів із міжнародних юридичних фірм і допомогли понад 13 000 людям із тимчасовим житлом.

Загалом усе це — марафон, а не спринт. Дуже багато людей вигорало і вигорає. Ми всі розуміємо, як непросто жити в цьому контексті й, тим паче, утримати той рівень залученості, який був на початку вторгнення. Втримати його — надважлива задача. А роль української діаспори та її потенціал залишаються критично важливими. Це не лише експертиза, здобута в університетах чи на роботі, це також досвід життя в іншому середовищі, який може позитивно сприяти на наш подальший розвиток. Також це пришвидшення доступу до певної інформації, мережі та можливостей.

— Розкажіть детальніше про проєкт Women Lead: чому це важливо? Якими є результати його діяльності зараз?

— Цей проект виник у результаті співпраці з організацією, яка називається Noble Women Initiative — вона була створена жінками, які є нобелівськими лауреатками миру. Їхня увага сфокусована зокрема на підтримці жінок у конфліктних ситуаціях з усього світу. Вперше разом з ними ми відвідували Україну, а також табори для біженців у Польщі в червні 2022 року. В той час ми зняли фільм, який називався Oh, Sister! Це документальний фільм про шістьох жінок, які стикаються з викликами триваючого російського вторгнення та борються за мир і справедливість в Україні. Однією з героїнь була Олександра Матвійчук, яка стала нобелівською лауреаткою разом з організацією Центр громадянських свобод. На основі цієї співпраці ми проводили багато адвокаційної роботи, адже для нас було важливо звернути увагу саме на ролі жінок в Україні та тих, які виїхали за кордон через війну.

Ми намагалися створити саме прикладний проєкт, який був би сфокусований на цьому сегменті. Так запустили перший пілот програми Women Lead, яка надавала фінансову підтримку жінкам-підприємицям з фокусом на покращення здоров’я, на сталий економічний розвиток. Під час цього пілоту ми розподілили гранти на суму на 50 000 євро, й проаналізували потреби у різних секторах.

Одна з учасниць отримала грант на те, аби розвозити питну воду в Сумській області. Це був соціальний бізнес, який надавав можливість створювати робочі місця та задовольняти гострі потреби регіону. Ще один грант було надано внутрішньо переміщеній жінці, яка через вторгнення була змушена покинути свій дім вдруге з 2014 року.

Після перекваліфікації вона розвиває власний швейний бізнес у невеликому селі на Полтавщині. Вона самостійно опанувала нове обладнання, навчилася просувати продукцію в соціальних мережах та вийшла на всеукраїнський ринок. Вона мріє відкрити бізнес з виробництва текстильних тканин у громаді, щоб забезпечити роботою інших жінок. Грант допоміг їй відремонтувати будівлю, де вона могла б працевлаштувати десять жінок. Ці історії вражають, вони дуже важливі.

На основі пілотної програми та детального аналізу різних потреб ми розробили освітній елемент, який охоплюватиме основи ведення бізнесу та також буде доповнений освітніми програмами для конкретних галузей. Грантовий елемент залишатиметься ключовим компонентом пропозиції, запуск якої планується на листопад 2025 року.

— За період своєї роботи United For Ukraine підтримала десятки тисяч людей. Які історії найбільше вплинули особисто на вас і сформували бачення подальшого напрямку руху?

— Це дуже багато історій. Запам’яталися випадки, коли люди виїжджали з України через вторгнення, а потім знову зверталися до нас за консультаціями, тому що у Туреччині трапився землетрус, а між Ізраїлем та Палестиною загострився військовий конфлікт — цим людям довелося тікати знову.

Відео, яке ніколи не стирається з моєї пам’яті, — про Маріуполь. Коли ми запустили платформу United for Ukraine, нам у Instagram написала жінка з Маріуполя. Вона перебувала у місті зі своєю маленькою дитиною і питала, чи ми можемо якось допомогти. Тоді ми надали їй контакти організацій, які вивозили людей з окупації та прифронтових територій. Але я не знаю, чи ця жінка вижила.

Закарбовуються у моїй пам’яті також історії нашої команди. У нас працюють молоді люди, батьки або інші родичі яких знаходяться в окупації і не можуть виїхати звідти в силу різних причин, батьки, чоловіки або родичі деяких членів команди служать в армії. Незважаючи на величезний психологічний тиск і невизначеність щодо того, чи зможуть вони знову побачитися, щодня вони вирішують прокидатися і продовжувати свою роботу, незважаючи ні на що.

Є багато історій, які вражають. Навіть якщо якісь з них можуть здаватись «маленькими», це — не так. Я переконана, що саме сукупність багатьох особистих внесків людей зрештою допоможе нашій країні вистояти.