Перетнути російський кордон, створити білоруську армію в Україні і переконати Рамштайн знищити Путіна — Роман Безсмертний про план перемоги

З дипломатом поговорила Олена Трибушна, українська журналістка, головний редактор та ведуча YouTube-каналу Є питання.

— За той місяць, який ви провели в окупації, чи стало вам зрозуміліше, чому росіяни прийшли нас вбивати і чому їх прислали нас вбивати?

— З моєї точки зору, в стосунках Києва і «Залісся» — я назвав би так територію, з якою ми ведемо справу, бо вона більше відповідає історичності і змісту — є певна циклічність. Вона пов’язана з тим, що «Залісся», Московщина періодично, особливо останні півтори тисячі років, збирають орду, варварів на своїх територіях і кидають на цивілізований світ.

Проти нас воює не людина, а істота

Для мене не було несподіванкою, що розпочнеться війна, ще до 2014 року. І на чому я наполягаю — події, починаючи з 24 лютого, не можна відділяти від всього того, що відбувалося, починаючи з 2014 року, з початку прямої агресії Росії по відношенню до України. Бо перед тим була маса спроб економічним, енергетичним, фінансовим, торговельним, корупційним механізмом задушити Україну. Коли стало зрозуміло, що як би не підкуповували частину істеблішменту, нація має дуже здорове тіло, бо вона тричі, в 1991-му, у 2004-му, у 2013-му, відкидала азіатичний спосіб розвитку, який весь час Москва нав’язувала. 2014 рік народив відверту, пряму збройну агресію Москви проти України, і 24 лютого — це лише застосування іншої зброї по відношенню до України й інша фаза цієї війни, суть якої полягала у реалізації ідеї бліцкригу.

Ця війна полягає в поєдинку між терористами, які захопили владу в сусідній державі, і суспільством, яке будує демократичну державу. У цій війні кремлівських терористів оголошено ворогом не тільки український народ — для цієї групи терористів є ворогом і те населення багатонаціональної, багатоетнічної Росії, яке спочатку чомусь переведено в ранг категорії «рускій», хоча серед них дуже рідко можна зустріти росіянина. До речі, ці поняття — «рускій» і «росіянин» — їх треба також розрізняти, бо вони як за походженням, так і щодо змісту трактування абсолютно різні.

Зараз очевидно, що ті вказівки, які йшли з Кремля, ті команди, які давали командири вищого і середнього рівнів, — вони прямо наказували нехтувати міжнародним гуманітарним правом, до речі, до якого Росія приєдналася, за що вони будуть притягнуті до відповідальності, рано чи пізно, тому що ці види злочинів не мають терміну давності.

— Це легенди, що російські військові їхали «на навчання» чи «охороняти вежі» — а реальна мотивація яка? Заради чого вони їхали сюди? Яку місію виконувати, яку задачу, як вони самі собі пояснювали, чому вони приїхали вбивати людей?

— Давайте розділимо це питання на дві частини. Спочатку — з яким об'єктом ми маємо справу, а потім — чому цей об'єкт продукує такі словеса.

Перше — ми маємо справу не з людиною у повному розумінні, а з істотою. Бо людина — це та особа, яка себе ідентифікує з народом, з певною етногрупою, бо тільки в межах народу, етнічної групи, національності виробляється те, що називається традиції, мораль, право, і тільки на основі традиції та моралі народжується певне право. Сьогодні на українську землю прийшли осетини, дагестанці, башкири, мордовці, марійці, буряти, але вони чомусь називають себе «рускімі». Це пряме свідчення того, що у них відірване коріння, у них немає того, що для нас, українців, є ключове — наша мораль, традиція, неписані правила і норми життя. Якщо дереву коріння вирвати — воно ще деякий час буде зеленим, в нього ж є внутрішні соки. Але з ним далі можна робити що завгодно. Хочете — робіть частину зброї, хочете — ніжку для стільця. Отак і з народом, який позбувся свого коріння, з нього можна ліпити що завгодно. Невипадково путінська банда формує ці підрозділи з представників етнічних груп, яких вони зусиллям засобів масової інформації, я вже не кажу про армійських комісарів, вирвали з коріння, натаскали ідеологемами і ними замістили оту спустошену частину, яка є традицією, мораллю, звичаєм, правом.

Якщо людина не відчуває себе частиною чогось великого, в якому є свої традиції, вона перетворюється на тварину, її суть — їсти й гадить. Їсти й гадить. Тільки така людина ще гірша, ніж тварина, тому що тварина їсть, щоб вижити, вона вбиває, щоб вижити, а така людина вбиває, щоб себе розрадити, щоб веселитися, і тут же гадить на цьому самому місці.

Проти нас воює істота, і з цією істотою дуже складно знаходити цивілізовані способи розв’язання проблеми, тому ми з боку і самої кліки Путіна, і цього війська бачимо жорстокість, озлобленість і ненависть. Наше існування просто для них є викликом.

— Головний терорист, Путін, коли позує на тлі Петра I і претендує на імперську спадщину — він себе реально «мніт імператором» чи паразитує на ностальгії суспільства за імперською величчю?

— Бачте, в нас навіть президентом була людина з комплексом унітаза. Путін — це представник дворової шпани, і мрією такої особи періоду його дитинства було ніщо інше як принизити когось. Це та когорта населення, яка ніколи в житті не домагалася нічого знаннями, розумом, працею. Вона досягала всього підлістю, обманом, злодійством, силою, і для цього використовувалось все. Все! Без винятку. Тому зараз в цю терористичну машину залучена церква, діти, молодіжні організації, культура і так далі. Ми маємо справу з особою, якою керує культ і комплекс вуличної шпани, і це невипадкові вислови — «мочити в сортирі», «працюю як раб на галерах». Якщо послухати цю особу, то він давним-давно відповів подібними фразами на питання, хто він є. Я вже не кажу про те, ким він себе оточив.

— Як має закінчитись створена ним імперія зла? Чи бачите ви сценарій, який теоретично може означати перезавантаження і демократизацію Росії? Російські ліберали часто кажуть фразу «перемога України означатиме нове майбутнє для Росії». Але мені здається, що в Росії просто неможливо буде вибрати притомну людину лідером, якщо не влаштувати карантин на 10 років і санітарну зону. Вони оберуть другого Путіна, Патрушева чи Медведєва.

— Ви поставили добрий десяток важких, як 300-кілограмова штанга, питань. Перше — що таке для України перемога і що таке для російських лібералів українська перемога? Відповіді нема. Причому, відповіді на це питання не сформовано і в українському дискурсі, а про російський нічого говорити.

Тепер поняття «російський ліберал». Такого явища ніколи не існувало, не існує і існувати не буде. Ті, кого ми називаємо російськими лібералами, — це продовжувачі пугачовщини, разінщини, це бунтарі. Це ті, хто чинять неусвідомлений протест. Невипадково, коли заходить питання про Крим, про демократичні цінності, про Україну, вони не знають, що говорити. В них немає ціннісного набору, який дає чітко відповідати.

Тоді питання ще більш ускладнюється: якщо немає лібералізму, немає демократії, то що тоді є? А є тоталітарна машина, суть якої — тероризм, і з цієї машини, з цієї території і народонаселення є тільки одна дорога — настільки вузесенька, що її навіть не помічають зараз. Її не бачать ні в Європі, ні в США, тому що розуміють, що починаючи від України і аж до Камчатки, включаючи Китай — «умом зрозуміти не дано». Суть цієї доріжки полягає у тому, що осетин, дагестанець, бурят, марієць, мордвин, мокшинець, татарин — вони мають право на реалізацію своєї ідеї державності. Як вони з нею вчинять — чи створять конфедерацію, чи федерацію — це їхня справа. Якщо вони не повернуться до своєї історії, традиції, не реанімують свою державність, вони є і будуть м’ясом, яке кидають на гармати — українські, натівські, китайські.

Москва тримає їх злиднями, страхом, терором, горілкою. Після того, як відбулися державності Балтійських країн, України, дай Боже, зараз розв’яжеться питання білоруської державності, центральноазійських держав — наступна черга їхня. Це має стати предметом обговорення на загальноєвропейському і глобальному рівнях. Не мовчати. Бо мовчать зараз, адже «а що ж робити з ядерною зброєю, який же кошмар?!». Мені здається, що на це питання уже позавчора сформована відповідь. Глобальна задача людства сьогодні — це прибрати терористичну організацію від керма того, що поки що іменується Російська Федерація, дати можливість народам розв’язати питання власної суб'єктності і сформувати відповідь на питання «що завтра буде на цій території». Для цього треба відповісти на питання, що таке капітуляція Росії, порядок перехідного періоду і так далі. Це важкі питання, але вони не є нездоланними, бо альтернативою є — коротка передишка перед наступною війною.

— Є припущення, що Захід якраз і боїться, що Росія розпадеться, і що в уламках цієї імперії будуть сидіти місцеві князьки і в кожного з них опиниться по ядерній боєголовці. І буде ще гірше, ніж зараз.

— Дозвольте цьому колективному Заходу поставити питання. У кого із них потенціал ядерної зброї більше, ніж був в України в 1991 році? Бояться, тому що ніхто не задається питанням.

Головний компонент у цій дискусії — це те, що світ технологічно зайшов у новий період, який зветься «високоточна зброя і інформаційна зброя» — це набагато небезпечніші види озброєнь, які можуть призвести до набагато більших жертв, ніж те, що сьогодні іменується ядерною зброєю.

— Що практично має зробити Захід, щоб вчинити з Росією те, що ви кажете?

— На сьогоднішній день сформувався формат Рамштайну. Він дозволяє в клубі 43—50 держав вийти на рішення політичного характеру, і я очікую, що в найближчі місяці в рамках Рамштайну будуть обговорюватись і прийматись рішення не тільки технологічного, технічного, оборонно-промислового характеру, а й політичного. Важливо, щоб зараз політичні рішення змісту української перемоги, російської поразки, російської капітуляції, капітуляції ядерної держави у форматі Рамштайну були проговорені, щоб не двоє і не троє сиділи і розписували партитуру світу, а щоб це було заслугою всіх. Тоді ціна миру і перемоги набере колосального змісту і буде диктувати ще декілька століть мирного життя. Якщо ж відбудеться навпаки — те, що зараз не розуміють і роблять абсолютно хибні кроки лідери Франції та Німеччини, бо це може привести до розписування партитури вдвох, втрьох, вп’ятьох — якщо це буде реалізовано, це буде лише маленька передишка перед дуже жорстокою і жертовною війною.

— Чи може Рамштайн ухвалити політичне рішення і дати стільки зброї, щоб Україна змогла завдати такої поразки Росії, аби та більше не оговталась, якщо там сидять міністри оборони Німеччини, Франції, Італії, лідери яких дзвонять Путіну і пишуть «мирні плани»?

— Не просто можуть. Потрібне рішення, щоб поруч з українським солдатом стояв французький солдат, німецький солдат, польський солдат, тоді не треба буде довго чекати, застосовувати ядерну зброю, щоб декого вгомонити. Якщо треба час, щоб у Берліні і Парижі зрозуміли — будь ласка, Україна прийме зброю. Бо я ще раз наголошу: той, хто розуміє генезис цього процесу, той розуміє, що не можна зараз москалю давати передишку, бо цей кремлівський терорист зійде з глузду і далі піде на застосування того, до чого не готова ні Європа, ні світ. У цій ситуації чим швидше будуть прийматися рішення, тим жертви будуть менші. Затягування з прийняттям подібних рішень буде інтернаціоналізувати цю війну, вона спочатку стане регіональною, потім континентальною, потім глобальною.

Зверніть увагу, скільки вже Москва пробувала включити ОДКБ у цей процес, як уже не намагається Кремль білоруську армію штовхнути на Україну… За цим дуже легко вирішується питання в напрямку Сувальского коридору. Карти ці лежать на столі, я маю на увазі географічні, і по них уже олівцями давним-давно в генеральному штабі російської армії поїжджено, стрілочки уже намальовані на будь-який із випадків.

— Ленд-ліз і те, що люди сприймають як затримку з постачанням зброї… Можете пояснити, чому так довго і так мало?

— Як показує аналіз тактики ведення боїв, то це тактика минулого століття і минулого тисячоліття. Від подібного застосування видів зброї і тактики цивілізований світ відмовився вже 30—50 років тому. Щоб випустити відповідні види зброї, треба повернутись у технологічне минуле. Власне, чому вперше зібрали Рамштайн? Там були не тільки ті, хто випускав і постачав зброю, там були і ті, хто постачали навіть сировину для вироблення Stinger. Бо Stinger вже майже 20 років не випускали.

Друга проблема — це технологічний розрив між виконавцем певної дії і самим приладом. Цей технологічний розрив передбачає не тільки навчання солдата, а і певний сервіс, обслуговування. Це приблизно як завезти зараз в Україну електромобілі, а їх ніде заряджати.

Перемога для нас — вийти на державний кордон, питання — який?

Наступна річ: треба розуміти, що вплив Кремля через корупційні схеми набув настільки масового характеру, що в органи самого ЄС, національних урядів інкорпоровано дуже багато агентів впливу. Це третій компонент, який свідчить про те, що це не є стартова кнопка — це процес, який передбачатиме певний час. А що найгірше в такій ситуації, в якій ми знаходимось? Народити дуже швидко надію, не розуміючи, що до її народження треба пройти певний період. Що швидко робиться — те криве родиться. Не треба жити в полоні обману, виходячи з історичних паралелей, треба розуміти, що навіть ленд-ліз періоду Другої світової війни готувався упродовж двох місяців. Коли ви дивитесь номенклатуру товарів, які перші місяці йшли, — там не було того, що іменується зброя. Там йшла або сировина, або харчові продукти. Тому те, що відбувається, з моєї точки зору, просто було неправильно оцінено — це перше. Друге, і з точки зору технологічного процесу, і з точки зору наявності контрагентів, і прямої протидії допомозі України — це теж присутньо.

— Тоді яким ви бачите сценарій подальшого розвитку подій на фронті в тих умовах, про які ви кажете?

— А от це вже справа військових. Якщо буде вирішено ті проблеми, про які я кажу, насамперед політичного, воєнно-політичного характеру, то це позитивно вплине на дії військового командування, на дії Збройних Сил і так далі, тому що, перебуваючи в умовах відсутності визначеної мети, поставлених завдань і засобів їх досягнення, дуже важко забезпечувати перемогу. Тому перше, що треба — це поставити чітку мету, і тоді визначити завдання і ресурси під цю мету. Якщо це не буде зроблено, то кожний ствол буде дискутуватись на предмет того, близько чи далеко він стріляє. Бо насправді відповідь на питання щодо цього ствола лежить у тому, а що таке перемога для України? Зараз ми чуємо, що перемога для нас — це вийти на державний кордон, питання — який? Якого року?

— 1991-го.

— А чому не 1918-го?

— А чому 1918-го?

— Ну карти ж зараз показують 1918 року про розселення українців.

— Ви вважаєте, нам треба іти Кубань повертати?

— Я за те, щоб була підписана капітуляція, очільником Кремля з одного боку, а з іншого боку — представниками формату Рамштайн. Тоді можна говорити про те, що поставлена так задача забезпечує довготривалий мир. Зверніть увагу, я не називаю його «вічним», тому що надто непогано знаю історію і розумію, що вічного миру не буває, бо насправді для людства частіше зустрічається війна, ніж мир, але довготривалий мир у такий спосіб можна забезпечити. Якщо піде все за іншим сценарієм, то ми отримаємо передишку, дай Боже, хоча б на пів покоління.

Колись блаженніший Любомир Гузар мені казав, що правда належить тим, хто йде малими кроками. Так от, перше, що треба зробити: щоб українська сторона дозволила собі запропонувати, щоб у форматі Рамштайн зібралися глави держав. А наступний крок — щоб Україна разом із Польщею, Сполученими Штатами, Великою Британією і так далі запропонували обговорити на саміті Рамштайн подібні питання.

— Ви особисто як ставитесь до закликів, що українські війська мають зайти так далеко, що, умовно, почнуть бомбити Росію — Керченський міст, Бєлгород, бази російські?

— Скільки живу, завжди визначав мету, а не те що комусь хочеться чи бачиться. Будь-яка держава, будь-яке суспільство — це цілісний організм, і перше, що цей організм повинен робити — не боятися проговорювати такі речі. А у нас навіть постановки проблеми такої немає, ми боїмося обговорювати це питання. Боїмося, а коли періодично виникає ідея йти до Владивостока, до Москви і так далі — лякаємось, що ми про це говоримо. Ці речі треба обговорювати, ми живемо в демократичному суспільстві, і боятися цього не потрібно, бо на сьогоднішній день це проблема не стільки політична, не стільки безпекова, не стільки військова, скільки філософська. Чому боїмося? Уявіть себе у ролі людини, яка хоче переступити лінію кордону. От ви підійшли — і там уже Росія. Для того, щоб ви зрозуміли, що це за питання, я пропоную вам закрити очі і стати перед цією лінією і тоді стане зрозуміло, наскільки важлива відповідь на це питання. Переступити кордон треба обов’язково. Як далеко? Наскільки Рамштайн прийме відповідь на це питання.

— Як сформулювати мету людей, які мають переступити кордон?

— Знищити терористичну групу, яка захопила владу в сусідній державі.

— Про Білорусь насамкінець. Чи лишились у вас там знайомі, контакти, які б дали вам розуміння того, чи зважиться Лукашенко на те, щоб вступити у відкриту війну, щоб послати свої війська?

— Найбільше я боюсь зараз, що, листуючись зі своїми друзями і знайомими, я можу привести їх до ситуації, в якій я перебував цілий місяць, коли телефон — це твій ворог.

Стосовно того, яка там ситуація — вона дуже важка. Я не можу зрозуміти, чому до цього часу спільними зусиллями Києва, Варшави, Вільнюса з ініціативи білоруської опозиції, тих, за кого голосувала Білорусь упродовж цих тридцяти років, таких як Зенон Позняк, Андрій Санніков, [Світлана] Тіхановська, [Наталія] Радіна і так далі, не сформовано уряд Білорусі в Білостоку? Чому до цього часу на стороні української армії воює один полк, а не білоруська армія? У такий спосіб генерал Де Голль врятував честь французів, в такий спосіб сьогодні спільними зусиллями можна врятувати честь білорусів. Бо білоруський народ заслуговує на свою державу і на підтримку його всім світом, бо цей світ допустив те, що 30 років над білорусами знущається Лукашенко, будучи рукою Кремля. Уже було зрозуміло в 1998-му, хто такий Лукашенко. Світ, і особливо Європа, на це закривав очі.

— Коли ви кажете «створити армію на території України» — ви ж розумієте, як би Лукашенко на це відреагував? Навіть не Лукашенко — Путін. Це ж для Лукашенка буде привід — бери і вводь війська, бо звідси збираються нападати.

— Не просто треба сформувати, а її треба поставити в районі Чернігова. Що може бути гіршого, ніж те, що зараз по відношенню до України робить Лукашенко?

Білорусь — це проблема європейської безпеки, про це написано у всіх натівських документах, написано завжди проблемою номер один, бо стратегічно Крим і Білорусь — це два плацдарми загрози європейському світу. [Ангела] Меркель, колишня канцлерка Німеччини, сказала: Путін воює проти Європейського Союзу, Україна — це етап на шляху до війни проти європейської спільноти.

— Перешкодою може стати страх самих білорусів.

— Страх білорусів породжений тим, що Європа висловлювала стурбованість, а не діяла. Я це знаю як людина, яка спілкувалась з білорусами і знає, що вони очікували — вони очікували на допомогу, а не на висловлення стурбованості.

— Ви так рішуче налаштовані. Вплинули останні чотири місяці?

— Ні. Чим моя позиція відрізнялась від того, про що ми з вами говорили рік тому? Я не казав, що буде так? Більше того, я ж казав те, що повторив сьогодні, що буде далі, якщо таких рішень не приймати. Просто за ці три місяці я пересвідчився, на власній шкірі відчув, що таке цей режим, чим він загрожує нам усім, якщо ми хочемо передишку, а не розв’язання питання.