Адже контури такого бачення вже проглядаються в діях та заявах нової адміністрації. Статтю написав Шиам Санкар, якого минулого року назвали одним із семи найкращих людей у сфері оборонних технологій. Він 20 років займається розробкою програмного забезпечення.
Нині Санкар — СTО, технічний директор Palantir Technologies. Основні замовники ЦРУ, ФБР, Пентагон, американська армія. Компанія також відома в Україні, оскільки з 2022-го допомагає нам з розвідувальними даними, а віднедавна також із розмінуванням.
Чому я звернув увагу на матеріал СTО американської компанії?
По-перше, важливо знати, як бачать сучасний стан справ і план розвитку ОПК США технологічні лідери. По-друге, нам варто розуміти, з чого «вариться оборонний бульйон» країни-партнера та її топів, з якими нашій державі протягом чотирьох років доведеться мати справу. Незалежно від чиїхось уподобань.
Три тези, які мені відгукнулись особливо.
Нова Холодна війна у гарячій стадії
СTО Palantir запевняє, що США вже перебувають у стані неоголошеної Холодної війни. Для таких переконань не потрібні інсайдерські знання. Варто слухати заяви Трампа та його радників з приводу вимог до Росії. Дипломатія там відсутня, тільки позиція сили.
Якщо продовжувати плавати у теплій ванні й не зважати на нові виклики війни, можна її програти. Тому США починають робити висновки й готуватися до реформування власного ОПК. Одна із важливих речей — збільшення кількості боєприпасів. Адже будь-яка наступна війна базуватиметься саме на їхній великій кількості. У книжках-настановах, які видавалися напередодні Другої світової, було вказано норми боєприпасів на певну площу. Ми повертаємось до подібного: кількість на площу буде важливіша, ніж технологічні переваги.
США готуються до реформування власного ОПК
Санкар зазначає, «витрати 10-річної продукції за 10 тижнів боїв в Україні показали, що реальною зброєю є швидкість виробництва. Нам необхідно робити швидко і в потрібних кількостях все, чого потребуємо». Як виявилось, одним домінуванням у сфері нейромереж окупаційну армію у 800 тисяч бійців не перемогти. На жаль. Про причини снарядного голоду в Україні (і в світі) я вже писав, тому йдемо далі.
Відміна «пивних бляшанок»
Автор пише про те, що під час Другої світової Америка мала найкраще у світі масове оборонне виробництво. Але, переставши зважати на розвиток ОПК, врешті країна дійшла до того, що алюмінієвий концерн Ball надавав перевагу виробництву пивних бляшанок, а не несучим відсікам ракет. Сьогодні величезні американські заводи заморожені, включно із тим, який виробляв вибухівку під час війни у В'єтнамі.
Ситуація в Україні взагалі сумна. Хімічний завод «Зоря» на момент повномасштабного вторгнення не працював, пороховий завод «Зірка» збанкрутував, єдиний в країні патронний завод розташовувався у Луганську. Світ не очікував 2022-го. Тому раптом виявилось, що «при настанні гарячої фази війни, боєприпасів та зброї у нас вистачить лише на кілька днів», — описує стан справ СТО Palantir.
Деглобалізація, локалізація, контроль монополіста
У минулі десятиліття Україна, як і весь світ, повірили у глобалізацію. Точніше змушені були це зробити. Сьогодні за це розплачуємося, оскільки близько 80% виробництва необхідних матеріалів — у руках потенційного супротивника. В Америці ситуація також цікава. Після Холодної війни витрати на оборону скоротили на 67%. Компанії, які суміщали комерційний бізнес і оборонний, останній залишили. Chrysler більше не займається аерокосмічною сферою, Ford — супутниками, а General Mills залишили виробництво артилерії та повернулись до виробництва пластівців.
Втім розуміння сучасного порядку денного потроху все змінює. Компанії, які колись займались оборонною промисловістю, починають повертатись на ринок. «Це відбувається за підтримки сотень мільярдів доларів приватного капіталу, який готовий працювати в національних інтересах», — йдеться у статті. Оскільки з місяця у місяць повторюю: розвиток приватного ОПК — це про завтрашній день України. Відмовлятись від міжнародних поставок (звісно, там, де це можливо, аби не скотитись у середньовічні знаряддя), і максимально перемикатись на розвиток вітчизняного виробництва. Подібна синергія допоможе нам робити усе необхідне задля безпеки нашої країни.
Але для цього неймовірно важливо протистояти бажанню держави як монополіста контролювати все та вся. Судячи з цитати СТО Palantir, в американських та українських представників приватного ОПК головний біль однаковий. Бюрократія, відсутність гнучкості, довготривалі перемовини, проблеми з комунікацією. Втім як на іншому континенті, так і в нашій країні уряд повинен розуміти: балансування між держмонополією та приватними постачальниками — один із різновидів головного болю найближчих років. Звісно, якщо ми хочемо бачити результат і зміни, а не тупцювати на одному місці.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV