Вибір зроблено

Представники вітчизняного середнього класу останні пару років все частіше свідомо переходять у спілкуванні на українську мову

Христина Бердинських

Д ар'я Черкашина, директор з маркетингу та комунікацій ProZorro, 11 років тому приїхала до столиці з тотально російськомовного Севастополя. І не відчула потреби змінювати мову побутового спілкування. Але два роки тому вона повністю перейшла на українську. Зіграло свою роль бажання подолати власну слабкість: раніше колишня кримчанка двічі намагалася заговорити мовою Тараса Шевченка, і обидві спроби завершилися провалом. "Мені було важко переходити на українську під час розмови: я постійно говорила суржиком і зі страшним акцентом", — згадує Черкашина. Однак зараз подібних проблем у співробітниці ProZorro немає: вона захотіла висловлюватися українською і домоглася свого.

Артем Волхонський, керівник з розвитку digital-сервісів Нова Пошта, став говорити виключно українською на роботі і в сім'ї трохи раніше - три роки тому. І стимулом для нього стали події останніх років. "Думаю, ми б і так перейшли, але Майдан, а потім війна стали каталізатором", — розповідає він.

З 2014 року подружжя Волхонських купують книги тільки українською, всі гаджети також перевели на неї. Мови спілкування їхньої дитини в дитячому саду — українська та англійська.

Волхонський пояснює: він і дружина чіткіше усвідомили, що значить їхня особиста роль в підтримці громадянського суспільства і держави. "Один з найголовніших символів держави — мова. Це [перехід на українську] такий же спосіб розвивати країну, як, наприклад, не давати хабарі і платити податки", —  пояснює співробітник Нова пошта.

Подібних прикладів свідомого переходу в побуті з російської на українську мову багато. Особливо це помітно по соцмережах, каже Володимир Кулик, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Але соцмережі, де частіше зустрічаються люди з активною громадянською позицією, і вся Україна — це, мовляв, дві великі різниці. І поки про загальнонаціональну тенденцію значного збільшення тих, хто раніше був російськомовним, а тепер повністю перейшов на українську, говорити рано: за даними Центру Разумкова, за останній рік частка тих, хто вдома "розмовляє", а не "говорит", зросла лише на 1% — до 56% від загального числа респондентів.

Але хоча в масі своїй співвітчизники не поспішають відмовлятися від російської в побуті, до свого "мовного репертуару" вони все частіше додають українську, зазначає Кулик. Деякі переходять на державну повністю.

За спостереженнями вченого, на подібний вибір вплинули ряд факторів, в тому числі політичних. Особливо війна. "Так чи інакше люди реагують на це якимись діями", — пояснює він.

Х ореограф і режисер Лариса Венедиктова не приховує, що до переходу на українську її підштовхнули передусім політичні причини. Вона заговорила нею під час Майдану, а після стала вживати її все частіше і частіше, поки повністю не перейшла на мову.

Венедиктова народилася в Києві, але багато років провела в Росії — навчалася в Москві, жила в Сибіру. Коли почалася війна, у неї просто пропало бажання говорити російською. "Це викликано почуттям відповідальності за те, що Росія робить зараз", — розповідає хореограф. При цьому її доросла дочка залишається російськомовною — їй так простіше. Але Венедиктова все одно спілкується з нею українською. Через подібну принциповість колеги по культурному цеху навіть дорікають хореографу в зайвому патріотизмі.

Війну в контексті мовного вибору згадує і Катерина Вікторенкова, керівник проектів Юридичної сотні. Вона росіянка, переїхала до Києва дев'ять років тому і взагалі не знала української мови. В Україні у неї своя сім'я і четверо дітей.

Коли почалося протистояння на сході, для Вікторенкової гостро постало питання самоідентифікації: вона не хотіла себе асоціювати з країною, яка напала на Україну. "Я начебто і тут [в Україні], але я ніби і "вони" [Росія]", — пояснює вона.

Щоб бути "тут", Вікторенкова для початку найняла україномовну няню своїм дітям. Самій же мова давалася складно: далося взнаки те, що в Києві непросто зануритися в потрібне мовне середовище. Тоді Вікторенкова — а справа була в 2015-му — провела сімейну літню відпустку у Львові. І це допомогло. "Важко було, коли знайомі говорили: Та не мучся, не каліч мову, говори російською, тобі ж так простіше, — згадує вона.— Я відповідала: терпіть".

Марія Гречаник, 31-річний психолог із Запоріжжя, також називає Майдан і початок війни Рубіконом, за яким почалася її персональна мовна українізація. "Я психолог і розумію: мова формує нашу свідомість", — розповідає вона.

Мовляв, якщо людина говорить російською, вона в основному шукає і російськомовний контент. І так виходить, що часто черпає інформацію з російських ресурсів. Якщо ж людина україномовна, то вона і навколо себе формує відповідний контент.

Зараз Гречаник перейшла на українську, її чоловік залишився російськомовним. Але зі своєю дворічною дитиною обоє батьків говорять українською.

На роботі ж психолог продовжує спілкуватися російською з клієнтами, які на ній розмовляють: мовляв, тим так комфортніше. "В роботі я некатегорична, для мене головне - контакт з людиною", - пояснює Гречаник.

І до російськомовного середовища українців вона також ставиться спокійно.

С еред тих, хто свідомо обрав українську багато і тих, для кого поворотним моментом стало народження дітей.

За словами юриста Дмитра Гадомського, як тільки на світ з'явилася його дочка, вони з дружиною вирішили: з дитиною обидва стануть говорити українською. "Проживаючи в Києві, російську вона і так вивчить, тому що на вулицях її багато", — говорить юрист.

Подібних історій в останні роки стає все більше, кажуть експерти.

Наталя Вовк, директор з комунікацій Фонду Віктора Пінчука та EastOne, розповідає, що виросла в російськомовній родині. Її чоловік — Сергій Вовк, директор Центру транспортних стратегій, — родом з Поділля, і для нього українська є базовою. Після весілля подружжя "на автоматі" продовжили спілкування на зручних для них мовах. Їхні друзі-іноземці часто дивувалися: як чоловік і дружина між собою розмовляють різними мовами і не відчувають дискомфорту?

Народження дитини стало точкою переходу: сім'я Вовк одноголосно вирішила, що син повинен бути носієм української ідентичності, і базова мова у нього буде відповідною.

Тепер не тільки батько й мати спілкуються з сином українською — вони і няню йому знайшли підходящу.

Зараз вже трирічний Вовк-молодший говорить з сім'єю і друзями українською, вивчає англійську і дивиться мультфільми російською. "Його русизми або англіцизми у мові звучать дотепно, за можливості намагаємося коригувати, але без фанатизму — розуміємо, що два-три роки все розставлять на свої місця", — упевнена Наталя Вовк.

С оцопитування показують, що 68% українців вважають українську мову рідною. За даними Центру Разумкова за 2017-й, нею вдома говорять — виключно або переважно — більше половини респондентів. І тенденція зростання цього показника є, хоча вона і не дуже значна: за шість років — з 52% до 56%. При цьому дослідження останніх років не враховують стану справ в анексованому Криму і на окупованому Донбасі, що також може відображатися на цифрах, відзначають соціологи.

Але Кулик, професійно занурений в мовну тему, все ж відзначає прогрес. Перш за все є збільшення числа тих, хто тепер використовує російську та українську в рівній мірі. І значно скоротилася частка співвітчизників, які вживають виключно російську, каже вчений.

Кулик уточнює, що багато що залежить від того, як спроби переходу на українську сприймає оточення кожної конкретної людини.

Поміняти мову повсякденного спілкування — це серйозна праця. І для тих, хто йде цим шляхом опір близьких і уїдливі глузування оточуючих рівносильні, як правило, поразці.

Черкашина з ProZorro пам'ятає, що деякі її знайомі спочатку жартували над нею. Але більшість друзів її вибір відверто підтримали: мовляв, молодець, що так завзято намагаєшся перейти на українську. "Це мене надихало", — розповідає вона.

Тоді ж Черкашина дала собі слово: ні в якому разі не переходити на російську мову. Навіть на співбесідах, нарадах і важливих виступах. "Тільки українська, тільки хардкор", — пояснює колишня мешканка Севастополя.

За три місяці "перехідного періоду" дівчина припинила страждати сама, мучити оточуючих і якось непомітно почала навіть думати українською.

Кулик каже, що деякі люди, вже перейшовши на українську, практикують її в основному вдома. А на роботі спілкуються російською. Особливо якщо на ній же говорить начальство. "Медіа, побут і освіта поступово рухаються в бік української. Наступна ключова точка — робота", — вважає вчений.

Медіаексперт Отар Довженко, який написав в 2015-му статтю Про мову без істерик, зазначає: в останні роки в суспільстві зменшився страх перед вживанням української в публічній сфері в російськомовних містах. Навіть державна політика щодо впровадження мовних квот на радіо і телебаченні не викликала бурю емоцій в суспільстві і будь-якого значного опору, каже експерт. Тепер, мовляв, навіть російськомовні люди вважають, що потрібно більше української. І кажуть про це російською.

Всі процитовані в статті люди спілкувалися з НВ українською мовою.