Всім у сад

Немає нічого більш досконалого, ніж сама природа. Техніка зведення японських садів лише підкреслює її досконалість, повідомляючи нам поміж рядками про тендітні грані цього міцного миру

 

Андрій Накорчевський,
професор Університету Кейо (Токіо)

 

 

У 2004‑му Андрій Накорчевський звів в Україні свій перший японський сад. До 2015 року їх було вже вісім. Професор Університету Кейо (Токіо) не проти продовжити славно розпочату справу. Ось уже 28 років він живе, працює і викладає в Японії. В цю далекосхідну країну 29‑річний киянин потрапив у 1989 році, коли він, випускник кафедри японської філології Східного факультету Ленінградського (Санкт-Петербурзького) університету та аспірантури Інституту філософії Академії наук СРСР у Москві, був запрошений як дослідник на кафедру індійської філософії і буддології Токійського університету.

У 2003‑му наш земляк отримав диплом дизайнера японських садів. І ось тепер Накорчевський — автор численних книг, як-от Японський буддизм, Енциклопедія Синто, Самурайські пісні, Японські сади тощо. У 2005 році він був нагороджений премією Спілки архітекторів України за створення Саду десяти задоволень. Всі ці 10 задоволень можна тепер отримати в Чапаївці (Черкаська область). НВ попросив Накорчевського розповісти про сім, на його погляд, найцікавіших садів Японії, які демонструють різні стилі та етапи розвитку цього мистецтва.

Однією з особливостей всієї далекосхідної культури було переконання, що тривале спостереження за тим чи іншим об'єктом сприяє набуттю спостерігачем властивих цьому об'єкту рис. Наприклад, якщо ти хочеш жити довго, то повинен спостерігати за тваринами і рослинами, чий вік довгий. Якщо хочеш бути багатим — слід поспостерігати за тим, що сприяє накопиченню багатства. А якщо мрієш народитися в наступному житті в раю — не зводь очей з земної подоби цього раю.

Один з перших видів садів в Японії називається Чиста земля. Це такий буддійський аналог християнського раю, в якому немає ніяких труднощів або перешкод для досягнення головної мети послідовника цього вчення — просвітлення. Цей рай уявлявся як земля виняткової краси, посеред якої розміщено велике озеро, і на його березі височіє розкішний палац Будди. Саме цей пейзаж і прагнули відтворити в садах Чистої землі.

Єдиний більш-менш повністю збережений до наших часів сад такого типу розташований у невеликому містечку Удзі, що біля Кіото. Його звів у 1052 році на місці своєї ділянки знаменитий вельможа Фудзівара-но Мітінага. Готуючись до переходу в інші світи, він став ченцем і перетворив свій маєток на буддійський храм. Зазвичай сади такого типу мали острів і місток, що вів через ставок прямо до входу в храм, який символізував палац Будди в раю. Ставок означав житейське море, а місток — віру в Будду, яка надійно доведе людину на протилежний берег через всі неприємності і страждання ефемерного буття. Але в цьому саду дозволявся виняток з правил — місток і острів зведені не посередині ставу, а збоку. Ймовірно, з естетичних міркувань, оскільки в цьому разі поверхня водойми перетворюється на величезне дзеркало, яке подвоює красу споруди.

Приблизно з VI століття н. е. в Китаї формується новий напрям буддизму, який наголошує не на вірі в Будду, складних ритуалах чи спорудженні величних храмів і статуй, а на внутрішньому вдосконаленні людини за допомогою медитацій на природі, яку цей напрям буддизму вважав досконалим втіленням природи самого Будди.

Відповідно, змінюються і принципи організації простору храмів цього напряму буддизму, який називали в Китаї чань, а в Японії — дзен, що означає — медитація.

Якщо у храмах буддизму Чистої землі головним елементом композиції є сам храм, то в дзен-буддизмі храм перетворюється на житло адептів, і наголос робиться на природі як вищому втіленні істини. Саме за таким принципом організовано сад храму Тенрюдзі, заснований 1339 року. Так само, як у храмах Чистої землі, ставок символізує житейське море, але ніякого мосту через нього немає. Адепт має досягти іншого берега, який символізує просвітління, докладаючи зусиль. Крім того, ставок означає і серце людини — коли воно хвилюється під впливом емоцій, то не в змозі сприйняти істину. А коли з допомогою медитації досягається спокій, то свідомість, немов гладенька поверхня води, ясно відображає дійсний стан речей у цьому світі.

Сади нового — дзенського — типу стали дуже популярними серед самурайської верхівки, яка відтіснила в XII столітті від реальних важелів влади і самого імператора, і аристократію.

В кінці XIV століття Асікага Кійоміцу — лідер самураїв, який мав титул сьогуна, тобто головнокомандувача,— починає будівництво власного маєтку на північно-західній околиці столиці — міста, яке зараз нам відоме як Кіото. В центрі маєтку розташований ставок з розкиданими по ньому маленькими мальовничими островами, які, ймовірно, символізують Японський архіпелаг і, відповідно, владу сьогуна над усією Японією.

Для того щоб охопити одним поглядом увесь цей чудовий пейзаж, на березі був споруджений незвичайний золотий павільйон. Перший ярус його побудований з дерева у стилі аристократичних маєтків. Другий — у стилі самурайських садиб, весь вкритий сусальним золотом, натякаючи таким чином на домінування і багатство самураїв. Третій — теж вкритий золотом — був побудований у стилі буддійського храму, що має символізувати домінанту буддійських істин над усіма цінностями світу.

Саме звідси і потрібно дивитися на ставок, на навколишні пагорби і гори. На жаль, простим смертним не дозволяється підніматися на гору, щоби в повній мірі насолодитися розкішним краєвидом, але вид з протилежного берега на сам павільйон не менш приголомшливий.

У XVI столітті в Японії починається довгий період міжусобних воєн, який тривав понад 100 років. Влада сьогуна послабилась, а потім і зовсім була знищена. Більше ніщо не стримувало амбіцій самурайських князів (даймьо), які прагнули силою розширити свої володіння, а найбільш амбітні мріяли стати новим сьогуном. Ясно, що військові витрати в такі часи були пріоритетом. Тож грошей на розкішні сади бракувало. На зміну великим ставкам прийшли невеликі копанки, справжнім пагорбам і водоспадам — їхні зменшені копії.

Вже вдруге нам зустрічається слово дракон у назві храмів, і це пов'язано з тим, що в далекосхідній традиції дракон був символом влади, могутності та мудрості. На відміну від європейських драконів, далекосхідний вважається водною істотою, яка живе в глибинах водойм, але час від часу піднімається в небо і зрошує висушену землю щедрим дощем. Люди вірили, що короп, найбільша й найсильніша прісноводна риба, може перетворитися на дракона, якщо подолає всі труднощі та перепони і підніметься вгору по водоспаду. Дзенські ченці вважали, що їхній шлях до просвітління не менш важкий, так що тих, хто цього просвітлення врешті-решт досягав, стали порівнювати з драконами, а самих драконів, чиї зображення часто-густо прикрашали дзенські храми, шанували як символ безсмертя.

Один з найбільш незвичних і знаменитих садів також розташований у драконівському дзенському храмі. Під час Великої смути XV–XVI століть грошей не вистачало навіть на створення невеликих садів. Тому дзенські ченці як об'єкт для медитацій стали використовувати передні двори храмів, які являли собою прямокутні рівні майданчики, вкриті піском або дрібними камінчиками. Ці двори використовувалися для проведення різних обрядів і ритуалів, але оскільки роль усіляких церемоній в дзен-буддизмі була повністю знівельована, їх стали використовувати як своєрідні об'єкти для медитацій, що символічно відображали один із ключових концептів дзен-буддизму — порожнечу.

Згодом їх стали прикрашати камінням, яке в абстрактній формі символізувало або вершини гір, які пронизують покрив хмар, або острови в океані. Так виник унікальний вид японського садового мистецтва, який одержав назву Сухі гори і води.

Сад у храмі Реандзі став одним з найбільш знаменитих не тому, що неможливо побачити всі його 15 каменів, а тому, що це одна з найдосконаліших інсталяцій, яка демонструє головний принцип організації простору японського саду — розміщення непарної кількості елементів за принципом нерівнобедренного трикутника в непарних групах (1-3-5-7).

У XVII столітті всю Японію об'єднав під своєю владою самурайський рід Токугава, і в країні майже 250 років панував мир. Місцеві князі залишилися при своїх маєтках, але повинні були підкоритися новому роду сьогунів. Мілітаристські витрати звели до мінімуму, і значний економічний ресурс став знову використовуватися для створення величних садів. Крім маєтку в своїх володіннях, кожен з князів повинен був утримувати маєток у столиці нових сьогунів, яка нині відома під назвою Токіо. Один з найвеличніших зі збережених садів такого типу належав бічній гілці роду Токугава. Принцип зберігався той же, що і в давнину: центром саду був ставок, але він був позбавлений свого буддійського значення. Тепер він символізував море, у якому десь далеко лежать острови безсмертних аскетів, яким відкрита таємниця еліксиру безсмертя. А навколо ставка створені композиції, які в зменшеному, символічному вигляді повинні були нагадувати пейзажі самої Японії і за її межами. Такі сади майже повністю втрачають свої сакральні функції і перетворюються на місце для світських задоволень і розваг.

Сад, точніше, кілька садів навколо приватного музею сучасного мистецтва Адаті були створені в 1970‑х роках. Вони вважаються одними з найкрасивіших і найсучасніших японських садів. На прикладі головного саду можна побачити, як напрацьовані століттями розвитку японської садової традиції технічні прийоми в сучасних садах використовуються в декоративних цілях. Так, засипані піском поверхні, які раніше використовувалися для імітації водойм, межують тепер з справжніми водоспадами, перестають бути виключно плоскими і вкривають хвилясті схили пагорбів, підкреслюючи красу штучно створеного рельєфу. Сади такого типу стають виключно декоративними — вони не пристосовані для прогулянок, а є своєрідними картинами-інсталяціями в трьох вимірах, спорудженими в природному середовищі за допомогою натуральних матеріалів і створеними, як і інші предмети мистецтва, виключно для споглядання.

P.S. Європейські майстри до XVIII століття намагалися організувати простір садів за законами геометрії, японська ж традиція, навпаки, робила наголос на копіювання кращих пейзажів, уникаючи штучності правильних форм і симетрії. Сад замислювався як ідеальна копія природного пейзажу, який як у Китаї, так і в Японії, називався просто — Гори і води. Тож камені і вода були двома головними елементами, за допомогою яких створювалася просторова структура японського саду. Крім того, кожен традиційний сад, окрім виключно зовнішнього, естетичного аспекту, ніс і певний символічний підтекст, який потрібно вміти читати.