Час великих змін

Губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі представив в Україні свою книгу Пробудження сили, в якій дав оцінку ситуації в Україні і спрогнозував майбутнє: на країну чекає політична криза і нова зміна політичних еліт

Ольга Духніч

У центрі Кахи Бендукідзе на Подолі в Києві вересневого вечора велелюдно та весело. Екс-президент Грузії і нинішній губернатор Одеської області Міхеїл Саакашвілі презентує київським читачам друге видання своєї книги Пробудження сили.

Іменитий автор багато жартує і по пам'яті цитує найгостріші уривки тексту, відверто називаючи добре знайомі аудиторії прізвища чинних і колишніх українських та іноземних політиків.

Книгу цілком можна назвати політичною автобіографією Саакашвілі, в якій досягнення і провали грузинських реформаторів, а також міжнародне закулісся російсько-грузинської війни 2008 року вперше викладено від першої особи.

Вибивається із загального ритму тільки останній розділ. Він присвячений аналізу процесу реформ в Україні і написаний від імені Саакашвілі-губернатора. З ним перегукується і назва книги.

Песимістично оцінюючи нинішню політичну ситуацію в країні, автор переконаний, що на Україну чекає нова політична криза, яка остаточно винесе з влади політичну еліту старого зразка.

НВ представляє найцікавіші цитати книги Саакашвілі.

Різниця між Грузією і Україною була в поколінні людей [про відмінності політичних еліт], які прийшли до влади в 2003-2004 роках. В Україні після помаранчевої революції до влади прийшло покоління, яке було старше, ніж наше. У нас був розрив з грузинами попереднього покоління, до якого належали, наприклад, Ніно Бурджанадзе та її чоловік — їх цікавили тільки гроші. Я був найстаршим у нашій команді, але і я ще вчився в університеті, коли Радянський Союз розпався. Ті ж, хто встиг кілька років попрацювати при Союзі, стали частиною системи. І ці люди прийшли до влади в Україні.

Якось я був на обіді у генерального секретаря ООН в Нью-Йорку. Мене посадили за один столик з Ільхамом Алієвим, президентом Польщі Коморовським і Януковичем. Я не знав, про що розмовляти з Януковичем <...> запитав у нього, чи буде судова реформа. Він сказав: "Вони всі у мене ще потанцюють". І став розповідати про Межигір'я, про те, що голова Верховного суду попросив у нього хабар в 50 мільйонів. А я, каже, заплатив йому 20.

Янукович пропонував перерахувати кошти на офшор, але голова суду хотів, щоб всю суму доставили готівкою йому на дачу. Замість цього Янукович привіз йому хабар прямо до Верховного суду. Привіз серед білого дня купюрами по $20 у кількох валізах. Янукович сказав: “Він посміє проти мене піти? Ні! Всі це бачили". Це він розповіда при всіх.

Путін бореться не за Маріуполь або Херсон. Йому потрібен Київ. Він пам'ятає, як було з Грузією. Через півроку Європа і Америка знімуть санкції. До того часу економіка України буде повністю ослаблена. Українці запам'ятають, що довели країну до ручки прозахідні міністри. Запам'ятають, що Європа їх зрадила. І тоді українці можуть захотіти домовитися з Росією. Путін чекатиме цього моменту. Тим більше, що у нього є досвід Грузії. З 2008 року Грузія розвивалася швидкими темпами, а в 2012‑му народ вирішив, що даремно уряд упирається, не хоче здаватися, тим більше, що всі нас кинули. Путін якось казав, що грузинські вибори 2012 року були його найуспішнішою операцією. На наступних виборах в Україні він постарається її повторити.

Коли ми почали виходити на мітинги [мова йде про парламентські вибори, що передували революції троянд у Грузії, на яких політична сила Саакашвілі отримала перше місце, але маніпуляціями її змістили на третє], американцям це дуже не сподобалося. Представники американської влади через моїх знайомих передавали, що ми повинні негайно припинити мітинги, оскільки це призведе до насильства і цим скористається Росія. Ну, це дуже знайомо і по Україні <...> Американці вмовляли мене погодитися на друге місце. Вони готові були визнати підтасовування, але, так би мовити, частково. На що я їм відповів: у нас перше місце, з якого дива я маю погоджуватися на друге? Заради збереження країни аджарців треба пропустити на перше місце, відповідають американці, інакше буде сепаратизм і Грузія розвалиться. Не вистачало, щоб я <...> послухався. Тоді Грузії взагалі не існувало б. Це прекрасний приклад того, що нічого слухатися всіх без винятку.

Після мого обрання президентом Жванія [Зураб Жванія, прем'єр-міністр Грузії у 2003-2005 роках] привіз мене до [Бадрі] Патаркацишвілі [найбільший грузинський олігарх, підтримуваний РФ] <...> Він зустрів нас такими словами: “Я дуже незадоволений результатами виборів. Я такого не очікував. Начудили ви тут, у мене були зовсім інші плани. Хочеш, щоб я тобі допомагав? Мені потрібні гарантії". "А які гарантії тобі потрібні?" — питаю. “Наприклад,— говорить він,— коли Березовський фінансував Лебедя, ми змусили його зайнятися сексом із хлопчиками і зняли це на відео. Це наші гарантії". Думаю, він брехав, але розмовляв зі мною безцеремонно. Я сказав щось різке йому у відповідь. Жванія прибіг нас мирити. У нас було ще кілька застіль у його палаці — і я точно знав, що все це записується. На кадрах, які він потім видав в ефір, щоб показати, що у нас з ним були спільні справи, я просто багато їм — мені зовсім не хотілося там розмовляти.

Для мене було принципово важливо, щоб моя сім'я не була пов'язана з бізнесом. За роки президентства велика частина родичів перестала зі мною розмовляти. У нас були сімейні та навколосімейні драми, тому що деякі родичі вважали, що я зобов'язаний їм допомагати. Сталось якраз навпаки. Один мій близький родич очолював профспілки Грузії і, природно, допомагав мені перед революцією троянд <...> У них була величезна кількість будівель, які вони продавали, здавали в оренду. Частиною грошей вони ділилися з урядом і правоохоронцями. Точно те ж саме відбувається зараз в Україні. Ми націоналізували все майно профспілок. Родич був в істериці, його дружина до нас бігала, дорікала: як вам не соромно, ви залишаєте його без доходу, сім'я буде вмирати з голоду.

...нова грузинська прокуратура взялася повертати державі гроші, накрадені старими корупціонерами. Перш за все це стосувалося представників старої влади, про яких всі знали, що вони дуже багаті. З ними розмова була коротка: поверни гроші та йди на всі чотири сторони <...> Наприклад, за часів Шеварднадзе у нас був мегакорумпований керівник залізниці Чхаідзе <...> Після революції він втік до Аджарії, нібито щоб лягти на обстеження в лікарню Батумі <...> Тоді міністр Барамідзе посадив у гелікоптер спецпризначенців і полетів за ним. Гелікоптер сів у дворі лікарні, корупціонера у всіх на очах вивели з палати, посадили у гвинтокрил і полетіли. По дорозі їх обстріляли з автоматів, але все закінчилося добре. Чхаідзе привезли і посадили. Він одразу почав домовлятися і запропонував стільки грошей, що ми змогли замовити кілька залізничних потягів в Україні.

У квітні 2004 року в Грузію на похорон приїхав дуже відомий злодій в законі на прізвисько Чай. На ньому висіло багато кримінальних справ, і поліція його заарештувала. Раптом мені телефонує міністр закордонних справ Росії Іванов і каже, що летить через Грузію і хоче заїхати в гості. Виявилося, він приїхав з однісіньким проханням — відпустити Чая. А той за тиждень до цього пропонував $2 млн за те, щоб його випустили. Ми на це не пішли. Іванов дуже наполягав, а оскільки у нас тоді були дуже складні переговори з Росією і від нього багато що залежало, ми Чая відпустили. Надалі я не раз стикався з дикими для мене фактами близьких взаємин російських лідерів зі злодіями в законі.

Я прилетів до Москви звичайним рейсом грузинської авіакомпанії — цей факт висвітлювався в Росії як велика подія. Після офіційної церемонії Путін повів мене у свій кабінет. "Великі радянські партійні секретарі мали великі кабінети, і Єльцин — теж, а я переніс кабінет в інше приміщення, набагато менше, зате з більш славною історією",— сказав він. Виявилося, це був кремлівський кабінет Сталіна.

Європа сьогодні слабка. Ми не знаємо, що буде в Америці. Якщо президентом стане Дональд Трамп, Америка надовго перестане цікавитися справами нашого регіону. У цьому випадку Європейський союз думатиме тільки про себе. Я впевнений, що в найближчі місяці політичні лідери Західної Європи спробують досягти дуже брудних домовленостей з Путіним. Єдиний наш вихід — не зациклюватися на тому, що нам кажуть у Парижі або Берліні, а будувати регіональний союз.

Україна — поки найслабша ланка такого союзу. Але вона стримала Росію, і це ключовий фактор. Вона повинна бути і буде лідером цього регіону. Ми весь час озираємося на Берлін і Париж, і це помилка. Переговори з цими столицями будуть все менш плідними, а неприємних сюрпризів траплятиметься дедалі більше.

Є два сценарії розвитку [України] — повна зміна політичного класу в результаті виборів або державний переворот. У країні вистачає формувань, готових взяти владу в свої руки. Немає ані політичної, ані військової сили, яка б це стримала,— навіть російська загроза не є достатнім фактором стримування.

Противники виборів напирають на те, що закон про вибори треба міняти. Я впевнений, що навіть при нинішньому законі вибори дадуть кращий результат. Ці люди, напевно, не розуміють ситуації. Це буде хвиля — і така хвиля, що змете всіе греблі <...> Без виборів ситуація буде заблокована надовго.

Якщо не вжити рішучих дій щодо продовження реформи, нова українська поліція повністю збанкрутує, і потім її буде дуже важко відновити. А якщо збанкрутує поліція, то збанкрутує і вся нинішня влада в Україні