18 квітня 2019 року в місті Василівка в Запорізькій області ховали старшого сержанта Ігоря Ігнатенка, який загинув на сході України в результаті поранення уламком. На день пізніше кандидат в президенти України Володимир Зеленський, вже не сумніваючись у перемозі на виборах, під час дебатів зі своїм опонентом, чинним президентом Петром Порошенко, під овації стадіону Олімпійський у Києві, коротко і ясно заявив: «Що стосується війни — ми зробимо все, щоб її закінчити. Щиро Дякую. Слава Україні!»
За місяць у своїй інавгураційній промові Зеленський не менш емоційно, але вже більш детально торкнувся цього спільного болю. «Кожен з нас загинув на Донбасі. Щодня ми втрачаємо кожного з нас, — сказав президент. — І наше першочергове завдання — припинення вогню на Донбасі. Мене часто запитували: а на що ви готові заради припинення вогню? Дивне питання. А на що готові ви заради життя близьких вам людей? Можу запевнити, для того щоб наші герої більше не гинули, я готовий на все. І я точно не боюся приймати складні рішення, я готовий втрачати свою популярність, свої рейтинги, і, якщо буде потрібно, я без вагань готовий втратити свою посаду, щоб тільки настав мир», — пише Сергій Лойко для Радіо.Свобода.
І звичайно ж, новообраний президент говорив про «кожного з нас, шо гине щодня на Донбасі» не заради пробиваючої метафори або красного слівця. В цей день в селі Букачевська Слобода в Івано-Франківській області ховали чергову жертву війни, прапорщика Василя Джуса, який загинув від смертельного поранення уламком, отриманого в Донбасі. 20 травня на зміну «президенту війни», як критики називають Порошенка його противники, прийшов «президент миру», готовий для його встановлення «на все».
А 8 серпня, більше ніж два місяці по тому, в місті Козелець Чернігівської області Микола і Людмила Рак ховали свого сина, 20-річного морського піхотинця Владислава Рака. Уламок міни дістав його трьома днями раніше поблизу села Павлопіль в Донецькій області. Батьки пишаються своїм сином-героєм. Майже все місто прийшло попрощатися, хоч і дощовий день видався, розповідають вони. Приїхали військові зі зброєю. Був салют над свіжовикопаною могилою. Грав оркестр. Міська адміністрація взяла на себе похоронні витрати і сплатила половину рахунку за поминальний обід в ресторані на 100 осіб. Незадовго до загибелі Влад поділився з мамою по телефону планом цілий день гуляти по рідному місту, коли повернеться. «Ось і погуляли, — журиться Людмила. — Так погуляли, вік не забути…»
На президентських виборах батьки Влада голосували за Зеленського. «Так у нас все місто за нього голосувало, кого не спитай, — згадує Микола, місцевий тракторист. — Думали, закінчить війну, як обіцяв. Повернеться тоді Владик — будемо разом працювати…» — «Не встиг Зеленський! — додає Людмила. — Не так просто виявилося. Важко йому».
А хто казав, що буде легко? Так, Зеленський зробив велику справу — домігся обміну полоненими й ув’язненими, повернув додому Олега Сенцова та інших. Потім, з поки ще важко прогнозованими наслідками, його підвели недосвідченість і зайва відвертість в особистому спілкуванні з президентом США Дональдом Трампом. Але Зеленський порозумівся з журналістами і повернувся до Києва, де обставини його не зовсім успішного заокеанського вояжу взагалі ніяк не позначилися на рейтингу підтримки президента. Виборці сприйняли подію радше як якусь пригоду. Ну, навіть якщо вийшло невдало, з ким не буває, можливо, вирішили вони.
А Зеленський перевів дух і взявся за виконання головної своєї обіцянки — закінчити війну. Начебто все просто: формулою Штайнмайеєра закріплюються Мінські угоди, підписані ще в 2014 і 2015 роках, потім в нормандському форматі залишиться розвинути успіх за допомогою лідерів Франції та Німеччини, які, як люди культурні, не повинні тримати зла на Зеленського за незручні для всіх телефонні одкровення, опубліковані в США. Але не куди там! Мінські угоди були підписані, коли на кону стояла доля країни та її незалежність у прямому сенсі. Відтоді в України з’явилася одна з найбільших і серйозно оснащених армій в Європі, і ціна Мінським угодами стала зовсім іншою.
Активна меншість — ветерани війни, небайдужі громадяни різного віку, патріоти, помірні і не дуже націоналісти — пройшли Києвом об'єднаним багатотисячним маршем, протестуючи проти того, що вони називають «уапітуляцією». «Національний корпус», який ще не так давно своїми акціями стрясав розхитані підвалини попередньої влади, кинув чорну мітку тепер уже Зеленському, погрожуючи в разі нових спроб виконати його мирний план, перейти до практичних дій на лінії фронту. «Наші ветерани, волонтери вже знаходяться в тих точках, в яких намічено розведення військ, — заявив представник Нацкорпуса і колишній командир добровольчого полку Азов Максим Жорін. — Наші люди готові в будь-яку хвилину зайняти залишені військами бойові позиції і битися в залишених окопах». Жорін не уточнив, чим будуть озброєні його люди, але сумніватися в серйозності їхніх намірів не доводиться.
У 2015 році в схожій ситуації розведення українськими частинами було залишено Широкино, пригадав Жорін. «Протягом тижня ворог зайняв залишені нами позиції і вже через три дні з Градів обстріляв Маріуполь, що призвело до численних жертв серед мирного населення, — продовжив він. — Нам коштувало величезних зусиль і жертв повернути Широкино під наш контроль. Ми не хочемо вдруге це повторювати. Це наша земля, і ми не зобов’язані нікуди відводити війська».
Тим часом опитування показують, що підтримка президента вже почала серйозно просідати. І очевидно, що зовсім не самі лише «націоналісти» противляться мирному плану Зеленського, як стверджують деякі експерти і журналісти. Одні не можуть змиритися з переговорами з противником, інші, навпаки, незадоволені нерішучістю президента у виконанні його мирних обіцянок. Зеленський опинився в складному становищі, тому що не уявляв собі, що значить управляти слабкою країною, яка перебуває в збройній конфронтації зі значно переважаючим противником.
— Якби я був на місці Зеленського, то вийшов би до громадян і оголосив: «Я не збираюся закінчувати війну. Я не можу її закінчити», — каже київський економіст, член-кореспондент Української академії технологічних наук Олександр Пасхавер. — Справа в тому, що Україна протистоїть противнику, що явно сильніший за нас. Що означає «закінчити війну»? Здатися? Є тільки два варіанти: або здатися, або вперто протистояти. Вперте протистояння в боротьбі з сильним противником — єдиний правильний шлях, якщо на кону стоїть незалежність країни, тільки так можна її зберегти. Здатися може кожен. Сказати: «Бачите, мир підписано!»
Поки Зеленський не в змозі вирішити, що робити далі, війна триває, майже щодня забираючи життя. За п’ять місяців президентства Зеленського Україна втратила 55 військових в зоні бойових дій, десятки було поранено. Комусь ці цифри можуть здатися не таким великими, але тільки не Анастасії Голоті з міста Обухів Київської області. Її чоловік, 38-річний старший лейтенант Олександр Марків, був убитий уламками під час мінометноого обстрілу в районі Світлодарської Дуги. Дев’ятирічний Святослав досі не вірить, що його тато загинув, і не ходить з мамою на цвинтар.
Офіцер, який привіз труну з тілом чоловіка Насті в Обухів, так і не дозволив їй відкрити кришку. Сашу ховали в закритій труні. «Я досі шкодую, що не наполягла на тому, щоб відкрити кришку, — шепоче Анастасія. — Я жену від себе цю думку, а раптом це не він?» У Людмили та Миколи Рак з Козельця таких сумнівів немає. Вони ховали сина у відкритій труні. Разом з Владиславом на місці від вибуху міни загинули ще три морських піхотинця. «Двох зібрали по шматочках, тому труни не відкривали, — каже Людмила. — А нам пощастило. Попрощалися по-справжньому. І Жанні теж дозволили відкрити труну. Все по-людськи вийшло…»
Спільне горе звело двох жінок, що живуть по сусідству, в 30 кілометрах одна від одної. Жанна Шарко — в селищі Олбин Чернігівського району. З чоловіком давно розлучилися. Дочка живе далеко. Жанна каже, що майже не йде з могили сина Сашка. Олександр був одним з чотирьох, які загинули 6 серпня біля донбаського села Павлопіль. За гіркою іронією долі він народився тридцять років тому в російському місті під назвою Братськ.
Жанна продовжує писати синові вірші і посилає їх йому у вотсап. Ось останнє:
Вінки шелестять на могилі, вишня віттям шумить,
Прости мене, сину, що не змогла молитвами війну зупинить.
Боляче серцю, а з хмарки на небі Ангел летить.
Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут авеню, Вашингтон 20 036, США
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ