Це дуже небезпечно. Чому варто уникати порівнянь воєн України та Фінляндії

Насамперед пропозиція про те, що Україна має піти на територіальні поступки в межах мирної угоди, несе в собі ризик легітимізації російської військової агресії та підриває принципи міжнародного права і державного суверенітету. Це стало б небезпечним сигналом про те, що кордони можна перекроювати силою, що, своєю чергою, може надихнути майбутніх агресорів, включно із самою Росією.

Вочевидь, Стубб прагнув надихнути Україну

Також необхідно пам’ятати, що геополітичний контекст у 1944 році був зовсім інакшим. Статус Фінляндії як співучасника війни на боці нацистської Німеччини в період Війни-продовження ставить під сумнів доречність аналогії. Фінляндія об'єдналася з Німеччиною з метою повернути території, втрачені в Зимовій війні, і спочатку фінські війська просунулися глибоко на територію Радянського Союзу.

Ситуація України принципово інша. Її обмежені і, по суті, оборонні військові дії на території російської Курської області не можна порівнювати з масштабними наступальними операціями Фінляндії під час Другої світової війни.

Ба більше, проведення паралелей між негласним союзом Фінляндії з нацистською Німеччиною і поточною підтримкою України Заходом може зіграти на руку російській пропаганді. Москва давно намагається представити український уряд як неонацистський, підтримуваний «однодумцями» на Заході.

Це дає Кремлю можливість зображати так звану «спеціальну військову операцію» як продовження Другої світової. Навіть непряме порівняння ситуації Фінляндії тоді й України зараз може мимоволі підкріпити ці хибні наративи.

Переслідування лідерів воєнного часу

Згідно з умовами перемир’я 1944 року, Фінляндія також зобов’язалася притягнути до відповідальності своїх лідерів, визнаних відповідальними за ведення війни проти Радянського Союзу. Тодішній президент Фінляндії Рісто Рюті був засуджений до десяти років позбавлення волі, а кілька інших міністрів отримали коротші тюремні терміни.

Навіть натяк на те, що Україна повинна змістити і притягнути до відповідальності свого президента Володимира Зеленського та його уряд у межах мирної угоди, був би з морального погляду обурливим, а з політичного — катастрофічним. Така пропозиція означала б поступку ворожим вимогам Росії, підривала б демократичну легітимність України і ставила б під сумнів її суверенітет.

Питання репарацій іще сильніше підкреслює проблематичність такої аналогії. Фінляндія була змушена виплатити Радянському Союзу значні репарації в рамах угоди 1944 року — у перерахунку на 2025 рік вони становили б $5,3 млрд (3,9 млрд фунтів стерлінгів). Ці виплати було здійснювано протягом восьми років, переважно у вигляді промислових товарів.

У випадку з Україною все має бути навпаки. Саме Росія має нести відповідальність за нічим не спровоковане вторгнення, а також за смерть і руйнування, до яких воно призвело. Репарації з боку Росії мають стати невіддільною частиною будь-якої майбутньої мирної угоди — поряд із правосуддям за скоєні воєнні злочини. До них належить насильницька депортація, за приблизними оцінками, приблизно 20 000 українських дітей, які нині перебувають на території Росії.

Нарешті, довгострокові наслідки угоди Фінляндії з СРСР 1944 року включали десятиліття радянського впливу на її внутрішню і зовнішню політику. Радянська контрольна комісія діяла в Гельсінкі з 1944 по 1947 рік, що фактично обмежило суверенітет Фінляндії.

Ця комісія контролювала судові процеси над фінськими військовими лідерами, а також заборону політичних партій та організацій, які Москва вважала небажаними. Фактично вона також узяла під контроль міжнародний аеропорт у Гельсінкі. Україні необхідно уникнути подібної долі. Будь-яка мирна угода має гарантувати повну незалежність країни і захист від майбутнього втручання з боку Росії.

Історичні аналогії можуть бути потужним інструментом, але використовувати їх потрібно з обережністю. Зауваження Стубба, найімовірніше, були зроблені з найкращими намірами. Імовірно, він також хотів наголосити, що Фінляндія як ніхто інший розуміє, що означає боротися за незалежність проти сильного сусіда — чи то Росія, чи то Радянський Союз.

Однак спроби використати перемир’я Фінляндії 1944 року як модель для України несуть ризик хибного й небезпечного сигналу. Боротьба України — це не просто питання виживання. Це боротьба за справедливість, суверенітет і відмову від імперської агресії. Країна заслуговує на майбутнє без окупації та примусу — і всі західні демократії повинні підтримати її на цьому шляху.

Оригінал опубліковано на The Conversation

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Переклад NV