«Диктатор розгублений та істерить». У Росії шукають винних у нездатності армії перемогти — інтерв'ю з ексспічрайтером Путіна Аббасом Галлямовим

— Я не впевнений, що військові реально приховують втрати. Я важко можу собі уявити, щоб хтось свідомо брехав Путіну. Це надто ризиковано, він же голову відірве. Тому зазвичай доповідають правду, просто супроводжують її такою кількістю застережень, створюючи такий собі контекст, у межах якого, по-перше, сам вождь виглядає невинним. Це важливо.

Важливо, щоб він не відчув, що ти його звинувачуєш. А по-друге, і сам ти теж виглядаєш ніби винним, але не надто. Вождь зовсім не винен, ти винен, але набагато менше, ніж наполовину. А загалом це контекст із незграбних дій якихось інших людей і якихось обставин.

Тому я вважаю, що [міністр оборони РФ] Шойгу прямо в лоб не бреше. Інша річ, що в них такий бардак там, напевно, що вони не до кінця розуміють реальні масштаби лиха.

Але загалом він, напевно, з тієї інформації, якою володіє, повідомляє максимально.

А ФСБ уже пише, бо там триває пошук крайнього. Все ж таки винні — і ФСБ, і армія, і зброярі винні в нездатності путінської армії перемогти. І всі намагаються перекласти відповідальність на того хлопця.

Шойгу, умовно кажучи, звинувачує ФСБ у тому, що вони погано організували розвідку, неналежно зробили підтримку тилу. Звинувачує зброярів у тому, що Чемезов танки Армата зробив для того, щоб Красною площею їздити на парадах перемоги, а в армії нових озброєнь і геть немає. Чемезов, навпаки, доводить, що озброєння повно і воно відмінне, все відповідно до планів, просто вони криворукі ідіоти і воювати не вміють. І чекісти доповідають, що можуть притягнути, те й тягнуть Путіну на доказ того, що військові — негідники.

І вони користуються ось тією плутаниною, яка є у військових, щодо контролю над втратами, в тому числі, і кажуть: «А вони занижують». Тобто вони намагаються видати просто плутанину за злий намір.

Це частина апаратної боротьби, яка взагалі завжди має місце. А в нинішній ситуації, коли йдеться про те, що комусь все-таки за підсумком того, що відбувається, відірвуть голову, когось Путін призначить винним, боротьба зараз уже стає життєво важливою, тому ведеться зовсім не за правилами. А це — боротьба на виживання.

— Якщо такий грізний Путін відірве голову, чому, незважаючи на всі провали, ми бачимо, що всі залишаються на своїх місцях. Шойгу на місці, Герасимов на місці. У п’ятій службі ФСБ генерал Бесєда. Були чутки, що його нібито усунуть. Ні: як керував, так і керує. А чому голови не полетіли?

— Інформації про те, що Бесєда повернувся, на мою думку, немає. З’явилася у квітні інформація, що його посадили, що він у в’язниці. Після цього не було ні підтверджень, ні спростувань цієї інформації.

Але ви маєте рацію: справді можна було очікувати значно більшого відривання голів. Тут, гадаю, кілька причин.

Перша і найголовніша політична причина: Путін же вдає, що все йде за планом. А якщо ти почнеш відривати голови генералам, міністру оборони, начальнику Генштабу під час війни, відправляєш у відставку, тож у тебе будь що, але не за планом. Якщо все нормально, то в чому їхня провина?

Ця необхідність демонструвати, що все нормально, все за планом, пов’язує руки Путіну. Він зубами може й скрегоче… Точно скрегоче, видно. Іноді він не хоче з ними навіть спілкуватись — садить на відстані від себе, на далекий кінець того столу. Це не тому, що він боїться від них заразитись чимось, не думаю. Можливо, там комплекс факторів. Але, я думаю, одна з найважливіших причин, що в певні моменти він просто настільки злий на них, що не хоче їх бачити. Але по роботі треба: «Окей, нехай так, нехай сидить, не підходить близько».

Друга причина. Коли ти їх усунеш, треба ж когось іншого поставити. А інших у тебе немає, у тебе ж усі такі. Ти ж не можеш міністра оборони змінювати кожні кілька місяців. Окей, ти звільнив Шойгу, прийшов другий. Так він теж накосячить, і за кілька місяців його теж треба буде відправляти у відставку.

Тоді це вже виглядатиме не як хід сильного та впевненого у собі лідера, який змінює кадри, карає недбайливих. Це вже буде виглядати як істерика людини, яка кидається, шукає крайнього і не може прийняти адекватних рішень. Тому ти зараз усунеш їх, на їхнє місце когось поставиш, і все — ти опинишся заручником цих людей. На певний час твої руки пов’язані, ти кілька років не зможеш їх навіть звільнити.

А вони отримають чудову можливість звалювати провину за все, що відбувається, на попередників: «Це ж наслідки того, що той хлопець робив, правильно ви його звільнили, Володимире Володимировичу, негідник і мерзотник. Ми зараз виправляємо його недоробки, але там стільки всього навернув, ого-го, ще нам треба працювати». Все, з них уже не спитаєш.

Тому я вважаю, він таке рішення прийняв: «Зберу все, весь негатив накопичу і потім, вже коли все, що ми могли програти, програли, а попереду тільки перемога, ось у цей момент і поміняю, щоб наступного вже не було потреби. міняти, щоби все було нормально».

А цей момент аж ніяк не настає. На нього Путін усе чекав. Він рік на нього чекав, щоразу думаючи: «Через місяць ситуація виправиться. Я їх усіх звільню, голови відірву». За місяць не вийшло, давай за два. А потім Харків, Херсон і все.

Треба звільняти в той момент, коли ти знаєш, що завтра в тебе буде краще, ніж сьогодні. А він не має такої впевненості. Він має підстави припускати, що завтра буде гірше, ніж сьогодні. Відповідно, чого зараз звільняти Шойгу, якщо завтра доведеться звільняти наступного. Давайте за завтрашні гріхи вже Шойгу теж відповість, за сукупністю, так би мовити.

Є третя причина, гадаю. Насправді всі дії, плани, які вони робили, візувалися, зокрема, у Путіна. Тобто все це узгоджувалося з Путіним. І він злиться, але розуміє, що їх особисто великої провини і немає: «Так, негідники, криворукі виродки, але врешті-решт вони мені розповідали все. Я сам сказав, що давайте все нормально, нападаємо». Вони ж усі бюрократи, а це їхня особливість. Бюрократ завжди купу віз збере, щоб усі були крайніми, крім нього. Це вони роблять професійно. Ось що вони вміють в оточенні Путіна, то це професійно ухилятися від відповідальності, перекладати її на когось іншого.

Тому цей фактор також відіграє [роль].

Гадаю, три групи причин так усе пояснюють.

— Ще може бути свіжим спогад про Єльцина: коли той весь час змінював прем'єрміністрів, усі казали, що дід зовсім уже з глузду з'їхав.

— Саме так.

— Якщо подивитися на Путіна, то його публічний фасад — це досить спокійна людина. Поведінка типового психопата: він не виявляє емоцій, тихо промовляє, навіть якось посміхається. Нещодавно він із послами зустрічався, які йому аплодувати відмовлялися. Але в медіапросторі, зокрема й в українському, часто звучить, що він у паніці, в істериці. А хтось його хоч раз бачив у публічному просторі в паніці, в істериці, що волає, виявляє якісь емоції?

— Ні, про паніку та істерику судять не з телевізійної картинки. Зрозуміло, що її контролює… Його пресслужба не видасть ніколи нічого, щоб його дискредитувало. За вчинками судимий.

Наприклад, коли під Харковом його війська втікають, а він у цей момент їде із Собяніним відкривати колесо огляду, запускати феєрверки — на якісь міські урочистості.

Виглядає це так, ніби страус голову в пісок сховав. Тобто він не знає, що робити, розгублений, не може адекватно відреагувати. І в цій ситуації просто ігнорує проблему, несвідомо сподіваючись, що, можливо, якось пронесе, саме розсмокчеться. Ось тодішню його поведінку всі однозначно сприйняли як слабкість, як розгубленість, як повну втрату контролю за ситуацією.

А потім розпочалася кадрова чехарда. Він усуває Лапіна, усуває Герасимова. На місце керівника угруповання замість Герасимова, фактичного керівника «операції», призначається Суровікін. Потім за два місяці Суровікіна усувають, знижують, повертають Герасимова, повертають Лапіна. Протягом двох місяців такий повний розворот. Скільки разів він командувачів фронтами та угрупованнями змінював? Ось це і є у сприйнятті людей метанням та істерикою, коли ти скасовуєш свої вчорашні рішення.

Або Пригожина підвищують, за кілька місяців — знижують. Допустимо, створює він у жовтні при уряді комісію з матеріального забезпечення потреб «спеціальної військової операції» — на мою думку, так називається. І в рамках цієї структури Мішустін отримує право керувати, по суті, силовиками. До тієї ж комісії входять керівники всіх підприємств, які виробляють озброєння. Тобто вся тема озброєнь віддається Мішустіну.

Буквально за місяць, можливо, за два, він бере і Медведєва на сюди призначає, вводить його першим заступником голови у ВПК (військово-промислову комісію), яку сам очолює.

— Так, Медведєв фотографується у шкіряному тренчі, як у фашистів.

— Так. Вся ВПК-тема раптом переходить з-під контролю Мішустіна під контроль Медведєва. І там починається моторошна апаратна сутичка, що всю зиму стрясала уряд. Мішустін пручається, звільняє керівника апарату ВПК, ставить туди нелояльну Медведєву людину. Медведєв формує спеціальну робочу групу, щоб не в рамках усієї комісії працювати, де йому не дають розвернутися «мішустинці», а в рамках робочої групи. Тут же за колегії ВПК Богдан Стьожка, якого Мішустін туди засунув проти Медведєва, починає створювати свої робочі групи. Там такий прямо дим коромислом стоїть в уряді. Навіщо? То туди, то сюди.

Починаючи з березня, Медведєва від ВПК знову усувають. Юридично оформлених рішень не було начебто, але видно, що Медведєв перестає цим займатися. На нього раптом навішують проблему пошуку контрактників, щоби уникнути нової хвилі мобілізації. Вони намагалися набрати кілька сотень тисяч контрактників. І раптом на Медведєва замість ВПК це все вішається.

При тому, що Медведєв з якого боку? Це ж насамперед губернатори працюють. Треба якісь важелі тиску на губернаторів, щоб у людини були, щоб виходи на губернаторів були, щоб ти вмів взагалі з ними розмовляти.

Медведєв — пітерець, а потім москвич, людина, яка ніколи в регіонах не була, не знає, як це все працює. Людину, яка не має стосунку до справи, жодним чином, без додаткових повноважень, просто кидають у невідомість… Явно видно, що не впорається, але все одно це роблять.

Я вам дещо розповів, що там постійно відбувається. Коли ти на все це дивишся, тоді й формується відчуття, що він не знає, що робити. У нього немає стратегії, він кидається.

Останнє. Приїхав [лідер КНР] Сі Цзіньпін, підписує з ним папір: «Ми проти поширення ядерної зброї та розміщення її на території сусідніх держав». Ще слід Сі Цзіньпіна не прохолонув, він уже оголошує, що ядерна зброя буде розміщена в Білорусі. Прямо входить сам у суперечність із тим же папером, який підписав кілька днів тому. Чи має він стратегію? Метається туди-сюди.

Тому не обов’язково бачити, як він фізично істерить для того, щоб розуміти, що він істерить.

— Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна. Бюрократи теж розуміють, що такі ордери на арешт з’являться і в них. Їх теж носитимуть як ордени, як санкції? Чого ви очікуєте у цьому сенсі?

— Ні, звісно. Вони всі шоковані після цього. Цей ордер на арешт справив дуже сильне, дуже негативне, бентежне враження на оточення Путіна. Вони й до цього, від початку війни, ті, хто розумніші, розуміли, що треба подалі триматися, якось відповзати, що просто так це не минеться. А тепер уже офіційно повідомлено: вони всі офіційно одержали по суті папір.

Якщо раніше кожен із них думав: «Добре, навіть якщо щось буде, буде Гаага, а що вони зможуть мені пред’явити? Я виконую накази, я підлеглий президенту. Я до початку війни виконував накази, після початку виконував накази. В чому моя провина?»

А тепер кожному з них насправді прийшов чіткий меседж: «Ні, не думай, що ти залишишся осторонь. Ти не просто виконуєш накази президента. Ти — співучасник злочину. Ми підозрюємо твого начальника у злочині, офіційно про це оголосили. І якщо ти після цього продовжуєш на нього працювати і виконувати його доручення, то ти хто? Ти співучасник злочину, по суті член банди. Ви разом — організована злочинна група, яка називається державою. Відповідно, гуртом і підете всі».

Авжеж, у них у всіх із цього приводу моторошна депресія. Хто може відповзає вбік. Але можливості відповзти вони дуже обмежені. Вони всі бояться, розуміють, що це можна вважати за зраду. І Путін, який істерить у такій ситуації, точно не змилосердиться.

У них знаєте як? І труси новачком змастити можуть, і з вікна можеш випасти. Тож страх є, страх паралізує. Вони зараз розгублені та не знають, що робити. Немає стратегії виживання зараз у них.

— Бачили оцінку Кремля, що на майбутніх виборах 2024 року, зрозуміло, переможе Путін. Але є якесь протестне голосування, яке оцінюють у 35%. Там розсерджені патріоти на кшталт Гіркіна. Їхня риторика така: «Потрібно ядерними бомбами розбомбити Україну, всіх знищити, убити, зґвалтувати. Давайте жорсткіше із ними». Ці розлючені патріоти на щось здатні?

— Ні, їх насправді замало. Ви просто берете кількість людей, які не схвалюють діяльність Путіна. По-моєму, на лютий близько 14−15%. Треба зробити застереження, що зараз соціологія — річ неадекватна. Насправді тих, хто не схвалює діяльність Путіна, набагато більше. Але ліберальних опозиціонерів вважати таким чином складно. А цих опозиціонерів патріотичного штибу — турбопатріотів — порахувати легше, бо їм боятися нічого, їх не репресують.

Гіркін на волі та серед тих, проти кого порушили кримінальні справи. Кого зараз посадили? Немає жодного, хто за війну. Тобто саджають лише тих, хто проти війни.

Тому цим хлопцям боятися нема чого. І в їхній частині ця соціологія адекватна.

Беремо ці 14−15% тих, хто не схвалює діяльність Путіна. А потім дивимося подвійні перетини. Це коли ти дивишся кількість людей, які не схвалюють Путіна, а серед них [дивишся] кількість людей, які відповідають на інше запитання — чи треба продовжувати війну. У результаті ти бачиш, що, коли не помиляюся, близько 20% тих, хто не схвалює Путіна, виступають за продовження війни. Ось це умовні «гіркінці», тобто 20% від 14−15%, одна п’ята частина. Берете 15, діліть на 5. Виходить 3%. Це дуже мало людей, вони погоди не роблять. Головна проблема Кремля — це не вони, а антивоєнний табір та табір ліберальної опозиції.