Майже 26 років тому президент Борис Єльцин видав указ, яким фактично заборонив органам комуністичної партії працювати на заводах, в університетах та інших установах по всій території РФ. Утім, сміливий указ Єльцина був зайвим: Комуністична партія Радянського Союзу (КПРС), колись грізна і страшна організація, виявилася настільки зруйнована власною некомпетентністю і жорстокістю, що громадськість стала байдужою до неї.
Сьогодні колись великі політичні партії Заходу і деяких країн, що розвиваються, також, схоже, близькі до забуття. Однак якщо смерть КПРС була абсолютно логічною – указ Єльцина з'явився на світ всього за кілька місяців до розпаду Радянського Союзу – то занепад головних політичних партій у таких країнах, як Франція та Індія, не так просто пояснити.
У Франції президент Еммануель Макрон щойно завоював переважну більшість місць в Національних зборах, а його політичний рух, заснований всього рік тому, судячи з усього, відправив Соціалістичну партію (з якої колись асоціювався і сам Макрон, займаючи пост міністра економіки) у сміттєвий кошик. В іншої великої французької партії – правоцентристських республіканців, чиє коріння сягає спадщини Шарля де Голля – справи, схоже, йдуть не краще.
До недавнього часу Лейбористська партія Великої Британії під керівництвом ультралівого Джеремі Корбіна теж опинилася на межі зникнення. Але їй вдалося отримати щось на кшталт відстрочки, завдяки відвертій некомпетентності прем'єр-міністра консерватора Терези Мей під час недавньої парламентської кампанії. Але на питання, чи зможе Корбін дійсно об'єднати і мобілізувати свою партію, поки немає однозначної відповіді.
Якщо говорити про країни, що розвиваються, то в Індії спостерігається спад Індійського національного конгресу, партії першого прем'єр-міністра країни Джавахарлала Неру, який привів країну до незалежності від Великої Британії. Під слабким династичним керівництвом Соні Ганді, вдови убитого прем'єр-міністра Раджива Ганді, та її сина Рахула Конгрес тепер здається нездатним зберегти позиції навіть у своїх історичних бастіонах, таких як Уттар-Прадеш. Дійсно, в їхнього головного опонента, керівної партії «Бхаратія джаната парті», парламентські вибори 2019 року, схоже, вже в кишені.
У Південній Африці ще одна велика партія національного визволення – Африканський національний конгрес, що сприяла припиненню апартеїду – стикається з аналогічним процесом загнивання. Всього через 18 років після того, як Нельсон Мандела покинув пост президента, АНК руйнується під руйнівним корумпованим керівництвом президента Джейкоба Зуми. Офіційний розкол між озлобленими суперниками-угрупованнями, що б'ються за владу, цілком може статися вже в кінці цього року, після обрання нового лідера АНК.
Звісно, великі політичні партії вмирали і раніше. У дев'ятнадцятому столітті і на початку двадцятого століття саме Ліберальна партія, а зовсім не Лейбористська, була головним суперником консерваторів у Великій Британії, процвітаючи під керівництвом таких фігур, як Вільям Гладстон і Девід Ллойд Джордж. Однак цей етап закінчився за кілька років після Першої світової війни, як розповідає британський журналіст-історик Джордж Дангерфілд у своїй книзі «Дивна смерть ліберальної Англії».
В Італії повоєнні політичні партії – християнські демократи, комуністи і соціалісти – почали масове вимирання, після того, як у 1992 році вибухнув корупційний скандал Тангентополі (bribesville). Наступного року Консервативна партія Канади була практично знищена на парламентських виборах, зберігши лише два місця з колишніх 151.
Існує безліч пояснень падіння політичних партій. Перехід виборців робітничого класу в середній клас справив такий же вплив на крах комуністичних партій Західної Європи, як і провал радянського режиму.
У ширшому сенсі, в країнах, де коаліційні уряди утворюють партії зі схожими ідеологіями, виборці легше змінюють свої політичні симпатії. Це особливо актуально тепер, оскільки громадяни все частіше розглядають партії як бренди, які можуть бути замінені, якщо не в змозі йти в ногу зі споживчими смаками.
Навіть більше, зараз виборці все частіше орієнтуються на одну або дві ключові політичні тези, а не на всю програму партії. Саме це мислення дозволило окремим партіям, таким як орієнтована на питання імміграції Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP), процвітати.
Дедалі більше використання референдумів у розвинених демократичних країнах світу здається прямим результатом повороту до орієнтованої на споживача політики. Проблема полягає в тому, що референдуми підривають політичну відповідальність, оскільки дозволяють приймати відверто погані рішення, засновані на спрощених питаннях, як це було у випадку бездумного голосування за Брекзит у Великій Британії. У таких ситуаціях дуже доречно іронічне зауваження драматурга Бертольта Брехта, що єдина альтернатива «розпустити народ і вибрати інший».
Однак, незважаючи на те, що голосування, з точки зору споживача, може частково пояснити смерть таких партій, як французькі соціалісти, воно не може бути причиною падіння популярності Індійського національного конгресу і АНК. Корінь їхніх проблем, схоже, криється в зарозумілості.
Для Індійського національного конгресу ця зарозумілість у значній мірі спадкова. Від Неру до Індіри і Раджива Ганді, а потім до нинішнього некомпетентного лідера партії Рахула, сім'я Ганді завжди розглядала контроль над Конгресом як своє невід'ємне право, яке не можна скасувати, незалежно від реальних навичок або кваліфікації людини.
Що стосується АНК, то його зарозумілість, здається, схожа на ту, що була в КПРС: самовпевнене відчуття «володіння» державою, що робить корупцію однією з обов'язкових форм виборчого права. Така зарозумілість відрізає партію від її реальних прихильників, яким простіше знайти життєздатну альтернативу.
Але смерть в політиці не завжди остаточна і постійна. Наприклад, Інституційно-революційна партія Мексики (PRI) керувала країною протягом 71 року до поразки в 2000-му. У той час здавалося, що PRI вже ніколи не повернеться до влади. Проте, це сталося вже в 2012 році, з обранням нинішнього президента Енріке Пенья Ньєто.
Можливо, саме з цієї причини сім'ї Ганді і Зума настільки недбало ставляться до занепаду своїх партій. Питання, одначе, в тому, чи може щось, що повстало з мертвих, знову стати тим, чим воно було до смерті.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Ніни Хрущової. Републікація повної версії тексту заборонена
Copyright: Project Syndicate, 2016.
www.project-syndicate.org
Більше поглядів тут