Ударна сила

Американський президент Дональд Трамп дебютував у світовій політиці з силовою стратегією, здатною зруйнувати існуючий хиткий баланс. Тепер головна інтрига не в тому, чи пахне в повітрі війною, а в тому, з ким з більшою ймовірністю боротимуться США: з Сирією, Північною Кореєю або все‑таки Росією

 

Іван Яковина

 

 

Дональд Трамп став президентом Сполучених Штатів. Це був справді переломний момент",— саме так ракетний удар США по авіабазі в Сирії в інтерв'ю CNN прокоментував Фарід Закарія, один з найбільш впливових американських політичних оглядачів. Трохи пізніше у своїй колонці для The Washington Post він пояснив, що все було зроблено правильно, а бомбардування "викликало гучні оплески громадськості".

Єдине, за що Закарія дорікнув Трампу,— це обмежений масштаб ударів і неясні перспективи подальшої американської участі в сирійській війні. Простіше кажучи, добре, але мало.

Закарія не єдиний, хто так вважає. Відразу після ударів по Сирії Трампа почали нахвалювати ведучі та гості всіх найбільших новинних каналів США. Пресу заполонили захоплені колонки численних оглядачів та експертів. Навіть Гілларі Клінтон — недавня суперниця Трампа в боротьбі за Білий дім — за кілька годин до старту крилатих ракет оголосила про свою повну підтримку ударів по військових цілях у Сирії.

Найдивовижніше в цій ситуації те, що ті ж самі люди та ЗМІ всього тиждень тому невтомно лаяли президента, називаючи його "розумово нестабільним", "примхливою десятирічною дитиною в тілі літнього джентльмена", "невпевненим, слабким клоуном" і, звичайно, "маріонеткою Кремля" — до цього ми ще повернемося. Кумедний епізод: вищезгадану колонку Закарії довелося терміново переписувати, оскільки вона була опублікована за пару годин до удару під заголовком "Грізні промови даються Трампу легко, але вони позбавлені сенсу". Новий варіант "Один ракетний удар — це ще не стратегія" звучить як прямий заклик до продовження бомбардувань.

Мабуть, так воно і буде. У президента США є всі підстави.

Весь березень над Білим домом згущувалися хмари. У Конгресі почалося офіційне розслідування зв'язків адміністрації Трампа з Росією. Найближчий його соратник - генеральний прокурор Джеф Сешнс - самоусунувся від нагляду за паралельним розслідуванням ФБР, оскільки сам підозріло часто спілкувався з росіянами. Перший радник з національної безпеки Трампа генерал Майкл Флінн пообіцяв розповісти слідчим усе, що знає про російські зв'язки Трампа і його команди, якщо йому буде забезпечений імунітет від кримінального переслідування. Очевидно, такий імунітет йому не просто так знадобився.

Більше того, міська рада Кембриджа (штат Массачусетс) прийняла офіційну постанову з вимогою усунути Трампа від посади і віддати під суд. Деякі республіканці і демократи, подолавши взаємну відразу, почали переговори про об'єднання заради відставки президента. На тлі всього цього в американських ЗМІ все частіше звучить слово імпічмент. Початок цієї процедури здавався вже дуже близьким.

Трамп відчайдушно намагався відвернути публіку від цієї теми і перешкодити консолідації своїх опонентів. Щоб якось підстрахуватися, неймовірними зусиллями він проштовхнув через Сенат кандидатуру Нейла Горсача, зробивши його суддею Верховного суду — інституту, що грає важливу роль у процедурі імпічменту. Однак опоненти вже відчули запах президентського страху і почали діловито обносити його червоними прапорцями. Навіть грізні заяви Трампа про можливі удари по Північній Кореї та/або Сирії ніхто не сприймав серйозно — перший варіант заголовка колонки Закарії тому підтвердження.

Становище Трампа ставало все більш відчайдушним. Проте хімічна атака в Сирії надала унікальний шанс швидко і радикально змінити ситуацію на свою користь. І він ним скористався. Не чекаючи навіть на початок бодай якогось серйозного розслідування цього злочину, він призначив винних у його скоєнні сирійського президента Башара Асада (цілком імовірно, що так і є, але докази поки лише непрямі). Швидко виконавши функції слідчого, прокурора і судді, Трамп негайно перейшов до головного: покарання винного.

59 крилатих ракет, запущених з сирійської авіабази Шайрат з борту двох американських есмінців, стали колективною чарівною паличкою, яка не тільки магічно змінила ставлення до президента з боку політичної та медійної еліти, але і прибрала з Вашингтона розмови про імпічмент. Тісні зв'язки Білого дому з Росією, які ще тиждень тому ніхто і не намагався ставити під сумнів, в один момент опинилися маною і мороком. Люди, що частіше за інших називали Трампа "кремлівською маріонеткою", зараз голосніше хору славлять рішучість і залізну волю свого президента.

Хто б що не говорив про розумові здібності нинішнього господаря Білого дому, але він засвоїв урок моментально. Бомбардування "поганих хлопців" за кордоном — найкращий спосіб згуртувати суспільство, позбутися від внутрішньополітичних проблем і завоювати загальну повагу, що переходить у захоплення.

Вже на наступний день після нанесення ударів по Сирії Трамп направив до берегів Північної Кореї групу бойових кораблів, в яку входять два ракетних есмінця і крейсер з повним комплектом Томагавків на борту. Очолює ударну групу атомний авіаносець Карл Вінсон, на якому базується окреме авіакрило — 90 бойових літаків і вертольотів різних типів. Як пояснили в Пентагоні, цей похід "не пов'язаний з виконанням конкретних завдань, але є обдуманим кроком командування". Мабуть, мається на увазі, що спочатку кораблі будуть інструментом залякування, а далі — як вийде, по обстановці.

А обстановка у регіоні стає все більш нервовою. Багато спостерігачів зазначили, що ракетний обстріл Сирії був проведений у той самий момент, коли у флоридській резиденції Трампа гостював його китайський колега — Сі Цзіньпін. Китайці завжди дуже чутливо реагують на подібні "співпадіння", що межують з прямим тиском.

Дії Трампа не позбавлені логіки. Він цілком резонно розсудив, що Китай, будучи фактично сюзереном — головним торговельним і політичним партнером Північної Кореї, здатний змусити Пхеньян відмовитися від ядерної і ракетної програм. Саме тому, погрожуючи КНДР, президент США кожного разу зазначає, що сподівається на підтримку Китаю в цьому питанні, але готовий впоратися і без нього.

У підконтрольних Пекіну газетах тут же вийшли редакційні статті з попередженнями про можливі наслідки американського удару по Північній Кореї. "Широкомасштабна різанина" — таке визначення дала англомовна The Global Times. Китайці прямо дають зрозуміти, що свого союзника здавати не збираються і ніякої зміни режиму в КНДР не допустять.

Збереження в Пхеньяні "своєї людини" — абсолютно пріоритетне для КНР питання. Найстрашніше жахіття китайських військових стратегів — це поява американських сухопутних військ на своєму кордоні. У разі об'єднання Південної і Північної Кореї під егідою Сеула відбудеться саме це. Звідси і розмови про "різанину". Причому розмови обґрунтовані.

Пхеньян вже оголосив, що повністю готовий до можливої війни, і в разі нанесення удару по своїй території відповість "усією міццю своєї зброї" — досить прозорий натяк на ядерну бомбу, ступінь готовності якої, втім, неясна. Також не можна забувати, що армія КНДР налічує більше мільйона чоловік. Застосування Пхеньяном ядерної зброї або масований наступ на південь півострова змусить Трампа як мінімум, замислитися про відповідні тактичні ядерні удари, після яких в конфлікт буде змушений втрутитися Китай. У 1950‑х роках він вже відправив на допомогу КНДР у Корейській війні мільйон "добровольців" з автоматами. Зараз же у Пекіна є куди більш потужні озброєння, включаючи ядерні.

При реалізації найпохмурішого сценарію послідовність подій може бути така: обмежений ракетний удар США по корейських ядерних об'єктах — широкомасштабний наступ армії КНДР на південь (і / або ядерний удар) — потужна відповідь США — втручання Китаю. Потім всього півкроку відокремлюватиме людство від повномасштабної ядерної війни.

У сирійському напрямку ситуація аж ніяк не краща. Спільна заява Ірану, Росії та різних шиїтських угруповань свідчить, що США "перейшли червону межу" і повторення американських ударів по сирійських об'єктах спровокує негайну відповідь. Вона може бути асиметричною: ескалація Росією війни на Донбасі, перекриття Іраном Ормузської протоки, через яку на світові ринки надходить нафта з Перської затоки, або атака Хезболли проти Ізраїлю.

Проте може бути і суто військовий конфлікт — спроба потопити американський військовий корабель або збити літак. Крім того, в Іраку зараз цілком відкрито діють американські війська, які є свого роду острівцем у морі шиїтських груп і об'єднань, що діють під управлінням Ірану. Вони можуть стати дуже зручною ціллю для потенційного удару у відповідь.

У будь-якому разі ескалація конфлікту стає дуже ймовірною, причому вона розвиватиметься приблизно в тій же послідовності, що й гіпотетичний конфлікт на Корейському півострові.

Британський історик Домінік Сендбрук в статті для The Daily Mail описав її приблизно так: нова хімічна атака в Сирії — американський ракетний удар — введення російських військ у Сирію — введення турецьких військ туди ж — нові американські удари — люта суперечка між Москвою і Вашингтоном — удар російської авіації по американським кораблям — ядерний апокаліпсис.

Зрозуміло, зараз немає ніякої гарантії, що події в Кореї і/або Сирії розвиватимуться саме так. Однак імовірність цього сценарію вже не нульова, що саме по собі вкрай небезпечно. Під ризиком знищення може опинитися вся людська цивілізація в її сучасному вигляді.

Занепокоєння додає і те, що діючі світові лідери, відповідальні за прийняття рішень, вельми далекі від взірцевих мудрих державних діячів. У Південній Кореї період міжвладдя — одного президента посадили, наступного поки не вибрали. У Північній Кореї править молодий чоловік, який розстріляв одного рідного дядька з міномета, а другого відправив на поживу голодним псам. У Пекіні панують ультранаціоналісти, одержимі ідеєю національного реваншу і світового панування. Сирією керує людина, яка отруює власне населення газом. А в Ірані при владі смертельно хворий великий аятола, який обожнює поговорити про швидкий кінець світу. Ну і з Росією все зрозуміло.

За нормальних умов якорем, на якому тримається світовий порядок, мають бути США. Але зараз у Білому домі знаходиться людина, яка не довіряє своїм спецслужбам, отримує інформацію з телевізора і оголошує війну через Твіттер. Більш того, вона щойно чітко усвідомила, що війна — це єдиний спосіб політичного виживання, в чому її гаряче підтримує місцева медійна і політична еліта, включаючи Хілларі Клінтон і лідерів Демократичної партії в Сенаті і Палаті представників.

У цих умовах головним питанням стає не "чи буде війна?", а "Сирія або Корея?". Поки все свідчить на користь другого варіанту. Американські кораблі на чолі з Карлом Вінсоном повним ходом йдуть в Японське море, а в одному з останніх твітів Трампа йдеться: “Північна Корея наривається на неприємності. Якщо Китай вирішить допомогти, це чудово. Якщо ні — впораємося самі! С. Ш. А."