Проект будівництва трубопроводу Чорним морем, який з'єднає Росію з Туреччиною, закріпить домінування РФ на турецькому газовому ринку.
З політичної точки зору, відродження Турецького потоку уособлює собою дружні відносини між Москвою та Анкарою, що дуже важливо, враховуючи розбіжності, які виникли між двома країнами останнім часом, особливо щодо війни в Сирії.
З практичної точки зору, будівництво Турецького потоку дозволить Росії зберегти контроль над газовим ринком Туреччини. Крім того, реалізація цього проекту підтвердить, що Росія, як і раніше, прагне постачати газ клієнтам із Південної Європи, чого – у разі відмови від використання українського маршруту – їй не вдасться досягти навіть за умови, що буде побудовано другий Північний потік, який викликає чимало суперечок у Європі.
Заяви Росії в ході недавнього Всесвітнього енергетичного конгресу в Стамбулі, де президенти Росії і Туреччини підписали міждержавну угоду з Турецького потоку, деталізують плани Газпрому.
Перша нитка трубопроводу, розрахована на перекачування 15,75 млрд кубічних метрів газу в рік, пройде між російською Анапою і турецьким чорноморським портом Кийикей. Завершення будівництва заплановано на 2018 рік. Ця труба стане альтернативною системою доставки російського газу, який на сьогодні поставляється через українську газотранспортну систему і трансбалканський трубопровід, що проходить Молдовою, Румунією та Болгарією. Контракт на поставку 14 млрд кубометрів російського газу на рік через цю систему закінчується у 2019 році. Другу нитку Турецького потоку, аналогічну за потужностю і паралельну до першої, ймовірно, буде прокладено до кінця 2019-го. Мета – задовольнити очікуване збільшення попиту в Туреччині (хоча в найближчі чотири роки попит на газ у Туреччині, за прогнозами, рости не буде), а також поставляти газ на Балкани.
Судячи з усього, початковий план зразка грудня 2014 року з прокладання чотирьох ліній газопроводу потужністю 63 млрд куб/рік більше ніхто серйозно не розглядає. Будівництво двох ліній газопроводу необґрунтовано, оскільки найближчі кілька років європейський газовий ринок, судячи з усього, перенасичений.
Газпром заявив, що прокладе дві 900-кілометрові труби на дні Чорного моря, а 180-кілометрову сухопутну ділянку газопроводу, на захід від Кийикей, побудує підприємство, створене спільно з турецькою державною компанією Botaş.
Під час презентації Турецького потоку Газпром акцентує на тому, що в газопроводу будуть дві точки виходу на кінцевого споживача. Перша – Люлебургаз, місце з'єднання Турецького потоку з наявною газотранспортною системою Туреччини, завдяки чому технічно можливо транспортувати газ через Туреччину, Болгарію та інші балканські країни. Друга – турецьке місто Іпсала, де повинен бути створений центр дистрибуції. Це дуже важливо, оскільки Іпсала розташоване на кордоні з Грецією, поблизу грецького міста Кіпой. Іпсала-Кіпой– це вузол, який зв'яже Трансанатолійський газопровід (TANAP) і Трансадріатичний трубопровід (TAP), що будується в рамках підтриманого Європейським Союзом Південного газового коридору. Турецька Botaş володіє 30-відсотковою часткою в проекті TANAP і, відповідно, є ключовим гравцем у нарощуванні потужностей TANAP в Іпсала. Таким чином, Іпсала обрано невипадково. Мабуть, Газпром розраховує, що на якомусь етапі газ, який поставляється до Туреччини, зможе зайти в TAP і дійти до споживачів у Греції та Італії.
Газпром відмовився від плану з будівництва чотирьох ниток Турецького потоку, скоротивши кількість труб до двох, просто тому, що створення більш потужної системи вимагало би будівництва додаткової інфраструктури для переправлення близько 30 млрд кубометрів газу в рік від Іпсала-Кіпоя далі до кінцевого ринку. Іншими словами, потрібно було б добудувати інфраструктуру до італійської Snam-Rete.
24 лютого голова Газпрому Олексій Міллер підписав у Римі меморандум про взаєморозуміння з грецькою державною корпорацією з розподілу газу DEPA й італійською енергетичною компанією Edison щодо майбутнього тристороннього співробітництва. Передбачувана мета співпраці – відродження ідеї будівництва газопроводу від турецького кордону, через Грецію і підводним маршрутом (який уже охрестили проектом Посейдон) до Італії. З моменту підписання меморандуму про цю ідею нічого не чути.
Проект Посейдон програв Трансадріатичному трубопроводу, коли девелопери гігантського азербайджанського газового родовища Шах-Деніз намагалися налагодити систему експорту 20 млрд кубометрів газу/рік на європейські ринки. Є одна проблема, яка в майбутньому робить практично неможливими розширення Турецького потоку більш, ніж на дві лінії. Посейдон вимагає прокладки 580-кілометрового трубопроводу через Грецію, а також 207-кілометрової лінії між грецькою Теспротією та італійським Отранто. Такий проект буде коштувати не менше $5 млрд, і наразі немає жодних ознак того, що хтось може бути зацікавлений у ньому, включаючи Газпром.
Тим не менш, Газпром може використовувати TAP, щоб доставляти до Європи близько 10 млрд кубометрів газу/рік через Турецький потік. За правилами Європейського Союзу, до TAP повинні мати доступ треті сторони. 10 млрд кубометрів в рік вже заброньовані під поставки газу з Азербайджану в Італію. Тим не менш, TAP спроектований таким чином, що при стисненні він може пропускати близько 20 млрд кубометрів. Тобто, 10 млрд кубометрів, які залишилися, може скористатися третя сторона.
Газпром, напевно, хоче мати доступ до TAP. Більше того, він має право запросити відкритий сезон підписання угод і, швидше за все, буде єдиним охочим на 10 млрд кубометрів, які залишаються. Конкуренцію Газпрому може скласти хіба що так звана друга хвиля з Азербайджану. Хоча Азербайджан все ще сподівається, що газ із родовища Абшерон почне надходити вже в 2019 році, невідомо, чи захоче розробник родовища, компанія Total, рухатися за настільки агресивним графіком розробки в умовах низьких цін. Особливо враховуючи той факт, що на перших порах родовище буде давати, за прогнозами, не більше 5 млрд кубометрів на рік.
Цілком можливо, що Азербайджан не зможе завантажити TAP до середини 2020-х. У подібному випадку Газпром буде єдиним претендентом на потужності TAP, які залишаються (якщо зробить відповідну заявку, скажімо, до кінця 2017 року або протягом 2018-го). Є також невелика ймовірність, що якісь заявки подасть грецький LNG-термінал, однак навряд чи їхні потреби перевищать 1-2 млрд кубометрів на рік. Стільки часу, скільки Газпром буде пропонувати комерційні умови транзиту, TAP буде зобов'язаний транспортувати російський газ із Турецького потоку.
Газпром повинен дати TAP належне повідомлення про фактичні графіки поставок – можливо, на кілька років – щоб у співробітників TAP був час встановити додаткове обладнання для стиснення, що дозволить розширити потужність трубопроводу на 10 млрд кубометрів на рік.
Той факт, що Турецький потік буде закінчуватися в Іпсала, вигідний Газпрому тим, що дозволить за бажання транспортувати російський газ через TAP. Більше того, їм не потрібно приймати рішення вже зараз. Вони можуть почекати й подивитися, яким буде європейський ринок до 2018 року, адже TAP повинен відкритися лише на початку 2020-х.
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Робертса. Републікування повної версії тексту заборонено.
Вперше опубліковано на Atlantic Council
Більше точок зору тут