Посилює свої позиції. В яку гру зараз грає Туреччина

Туреччина є другим найбільшим торговим партнером Росії. Анкара продовжує покладатися на російські газові та банківські мережі, щорічно торгуючи з Москвою на суму понад $60 млрд. Відносини Туреччини з Росією різко покращилися в 1995 році, коли Росія припинила підтримку Курдської робітничої партії (РПК), а Туреччина припинила підтримку повстанців у Чечні.

Відтоді Туреччина підтримувала функціональні відносини з Росією, але ніколи їй не поступалася.

Туреччина критикувала Росію, яка створила військові бази в Сирії, в Тартусі та Хмеймімі, і оскільки контролює повітряний простір на півночі Сирії, також має можливість обмежувати доступ Росії. У минулому Анкара використовувала свою військову присутність на півночі Сирії — в Ідлібі, щоб стримувати російський вплив. Наступ за допомогою безпілотників Туреччини в Ідлібі в 2020 році допоміг сирійській опозиції та відтіснив сирійський уряд і підтримувані Росією сили на північному заході.

Значення Чорного моря

Чорне море є ще однією зоною конкуренції, де Туреччина здобула перевагу під час війни в Україні. Росія мала на меті встановити контроль над Чорним морем, навіть захопивши кілька українських портів, що вплинуло на світові постачання зерна у 2022 році.

Але Туреччина домовилася про експорт з портів мільйонів тон зерна і безпечне судноплавство через Чорне море, дотримуючись Конвенції Монтре. Ця угода від 1936 року надала Туреччині контроль над морським шляхом між Чорним (через протоку Босфор, Мармурове море та Дарданелли, через які щороку проходять сотні мільйонів тон вантажів) і Середземним морями.

Посилаючись на цю угоду, Туреччина також обмежила перекидання російських підкріплень до Чорного моря, що значно обмежило російську військово-морську міць.

Незважаючи на те, що Туреччина не запровадила санкцій проти Росії і зберегла відкритими потоки своїх доходів, вона також не визнає російську анексію Криму. Бо понад 5 мільйонів турків заявило про своє кримськотатарське коріння, Крим має як стратегічне, так й історичне значення для Туреччини.

Проте Туреччина підтримує зв’язок з Москвою (а Ердоган і Володимир Путін — «дорогі друзі»). Ускладнює цю «дружбу» той факт, що Туреччина також підтримує Україну, постачаючи їй безпілотники Bayraktar TB2, великокаліберні кулемети, ракети з лазерним наведенням, системи радіоелектронної боротьби, бронетехніку та захисне спорядження.

Зрештою, Туреччина хоче, щоб Україна залишалася незалежною, аби стримувала російські ВМС у Чорному морі. Таким чином, Туреччина, швидше за все, працюватиме з НАТО, щоб гарантувати, що Україна не зазнає поразки.

З цією метою Туреччина за відповідних умов готова надати миротворців для врегулювання після припинення вогню.

Тим часом Туреччина використала конфлікт в Україні, щоб диверсифікувати свої маршрути постачання енергоносіїв (більше покладаючись на постачальників із Кавказу та Центральної Азії), щоб зменшити свою залежність від Росії. Туреччина займає сильну позицію, особливо завдяки відкриттю запасів газу в Чорному морі та східному Середземномор'ї. Анкара прагне стати енергетичним хабом, що сприятиме транзиту газу з Кавказу, Центральної Азії та Росії до Європи через Трансанатолійський газопровід.

Туреччина і Сирія

Відносини Туреччини з її сусідом Сирією також були прагматичними і виваженими. Туреччина змогла піти на зближення із Сирією у 2005 році, коли Башар Асад став першим сирійським президентом, який відвідав Туреччину після здобуття Сирією незалежності у 1946 році.

Але незважаючи на те, що Ердоган підтримував відносини (щоб не дати Сирії ще більше зблизитися з Іраном), він зрештою вирішив відмовитися від них, коли вони його більше не влаштовували. Час від часу він приймав у Туреччині діячів, які виступають проти Асада, і створив безпечну зону на її кордоні, де розмістили сирійських переселенців і озброєних бойовиків. Він дав повстанцям добро на повалення Асада у 2024 році.

Подібно до того, як війна в Сирії відкрила можливості для Туреччини, конфлікт в Україні також створив можливості. Анкара зміцнила свою позицію на переговорах і домоглася більших дипломатичних та економічних поступок від західних союзників. Туреччина користується відступом США від НАТО, щоб просувати тіснішу співпрацю з Європою.

Туреччина також використовує більш м’яку політику Дональда Трампа щодо Росії, щоб покращити свої відносини зі США. Насамперед, це ґрунтується на бажанні покращити оборонну співпрацю. Під час Холодної війни Туреччина покладалася на зброю, фінансування та обладнання від США, але не могла використовувати цю зброю без їхнього дозволу.

Після 1989 року Туреччина вибирала різні ринки для імпорту зброї і зіткнулася з санкціями США за купівлю зенітно-ракетних комплексів С-400 у Росії у 2020 році. Туреччина хотіла б придбати у США надзвукові винищувачі F-35 і сподівається, що США відмовляться від санкцій проти третіх країн, які співпрацюють з Росією.

Чиїм критично важливим союзником є Туреччина?

Туреччина подбала про те, щоб США не розглядали її як молодшого партнера в регіоні Близького Сходу. Наприклад, коли Туреччина розпочала операції на північному сході Сирії у 2019 році, де вона неодноразово обстрілювала позиції, розташовані впритул до американських сил. США на це жодним чином не відреагували.

США розглядають Туреччину як ключового союзника, незважаючи на те, що їхні стратегічні цілі дещо відрізняються. Окрім геополітичної важливості, Туреччина також приймає військові сили США і НАТО на кількох своїх базах, а також американську ядерну зброю (20 ядерних бомб B61) на військово-повітряній базі Інджирлік.

Зараз Туреччина хоче розширити свою дипломатичну і військову присутність. Як член G20, одна з 20 найбільших економік світу і друга за величиною і найпотужніша військова сила в НАТО після США, вона має велику владу. І в геополітичному жонглюванні Туреччина наразі перебуває в розкішному становищі — всі хочуть, щоб Анкара була на їхньому боці.

Переклад NV

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок The Conversation. Републікацію повної версії тексту заборонено.

Оригінал опубліковано на The Conversation

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV