«Пане президенте, вам потрібно багато чого зруйнувати». Що Трамп має зробити просто зараз

 — шоу вже саме як таке, і в понеділок воно постало у всій красі в його виступах перед ізраїльським Кнесетом, а потім — перед більш ніж двадцятьма світовими лідерами на саміті в єгипетському Шарм-еш-Шейху. І ось що я скажу на його користь: жоден кар'єрний дипломат, жоден професор міжнародних відносин не порадив би президенту йти на такий ризик — заявляти, що ми вже на шляху до миру на Близькому Сході, і що саме він, Дональд Трамп, очолить «Раду з миру», яка цей мир забезпечить.

Але Трамп закінчив бізнес-школу, а не факультет міжнародних відносин, і, вочевидь, вірить, що зможе довести цей конфлікт до «щасливого кінця» за допомогою натиску, погроз і умовлянь. Оскільки та сама стратегія вже принесла йому і численні банкрутства у сфері нерухомості, і два президентські строки, я не збираюся ні ставити на його успіх, ні пророкувати провал.

Я просто дам йому безкоштовну пораду:

Пане президенте, щоб укласти цю угоду — вам потрібно діяти швидко і багато чого зруйнувати.

Я просто дам Трампу безкоштовну пораду

Поки що я цього не бачу. Я розумію, що ще рано, але просто зараз я навіть не помічаю перших кроків до наступної фази. Я не бачу на столі резолюції ООН, яка б створювала арабсько-/міжнародну миротворчу силу, що має контролювати роззброєння ХАМАСу і забезпечувати безпеку в Газі доти, доки не буде створено належної палестинської структури безпеки. Я не бачу, звідки взяти трильйони, які знадобляться на відбудову, і не знаю, хто повинен буде призначити кабінет палестинських технократів і керувати ним, який, своєю чергою, повинен керувати Газою замість ХАМАСу. Тим паче що ХАМАС уже використовує своє Міністерство внутрішніх справ і поліцію, щоб відновити контроль у Газі.

Адміністрація Трампа, яка сумно відома своєю скупістю на кадри у сфері національної безпеки, досі не має затвердженого помічника держсекретаря у справах Близького Сходу. Держсекретар Марко Рубіо вже виконує свою роботу, а також обов’язки радника з національної безпеки; Стів Віткофф і Джаред Кушнер, які просунули мирну угоду до поточного етапу, обидва мають власний бізнес, яким теж потрібно займатися.

Якби я, як журналіст, хотів з’ясувати, що буде далі і як саме це станеться, — я не мав би ані найменшого уявлення, до кого звернутися. А це вже гарантований шлях до біди. Тому що, пане президенте, те, що дало вам змогу домогтися масштабного звільнення заручників, обміну ув’язненими і тимчасового перемир’я, не приведе вас до ширшого миру на Близькому Сході, якщо ви не заявите правила як прем'єр-міністрові Ізраїлю Беньяміну Нетаньягу, так і покровителям ХАМАСу: Туреччині, Єгипту й Катару. У вас немає ні секунди на відпочинок. Як людина, яка прагне вашого успіху, я маю нагадати: якою б складною не була перша стадія, справжні труднощі ще попереду.

Ви маєте сказати Нетаньягу: «Мені довелося вас підштовхнути, щоб ви дійшли до цього. Дякую, що ви погодилися. Я навіть намагався домогтися помилування у ваших справах про корупцію. Але зараз мені потрібно зрозуміти: ви на моєму боці чи проти мене в наступній фазі?

Чи готові ви зайняти більш центристську позицію в ізраїльській політиці і створити коаліцію, здатну працювати з оновленою Палестинською адміністрацією — щоб та прийшла на зміну ХАМАСу і взяла на себе управління як Газою, так і Західним берегом? Або ви продовжите грати ту гру, яку грали з американськими президентами від 1996 року, — дозволяти ХАМАСу побічно існувати в Газі та послаблювати Палестинську адміністрацію на Західному березі, лише для того, щоб сказати мені, що в Ізраїлю немає партнера по миру?"

А Катару, Туреччині, Єгипту й іншим арабським країнам, готовим спрямувати свої війська до Гази, Трампу потрібно сказати щось на кшталт: «Ви збираєтеся змусити ХАМАС роззброїтися і розчистити шлях для повернення Палестинської адміністрації в Газу — або продовжите загравати з ХАМАСом, поки той намагається знову встановити контроль?»

Хоча ХАМАС дав зрозуміти, що готовий передати цивільне управління в Газі іншій палестинській структурі, він ніколи публічно не підтверджував, що згоден на роззброєння, хоча, за деякими відомостями, він робив такі заяви приватно. «Вони сказали, що роззброяться, — заявив Трамп у понеділок, — і, якщо не роззброяться, ми їх роззброїмо». Він додав, що, на його думку, це відбудеться «в розумні терміни». Якщо ХАМАС відмовиться від роззброєння, це дасть Бібі зручний привід для відновлення війни і дасть змогу уникнути всіх політичних пасток, які підстерігають його в наступних фазах.

Дозвольте сказати інакше: якщо Трамп хоче перетворити свій 20-пунктний план на реальний мир на Близькому Сході, йому потрібно для початку розірвати той збочений, співзалежний зв’язок між Нетаньягу і ХАМАСом, завдяки якому обидва вже понад два десятиліття зберігають політичну живучість. Ця історія сягає корінням у вибори в Ізраїлі 1996 року, що відбулися після вбивства прем'єр-міністра Іцхака Рабина — від руки ізраїльського екстреміста, який виступав проти угод Осло. Ранні опитування пророкували його наступнику, Шимону Пересу, упевнену перемогу. Однак ХАМАС був рішуче налаштований зірвати реалізацію угод, до яких мав безпосередній стосунок Перес. Нетаньягу, своєю чергою, теж категорично виступав проти Осло — і ХАМАС хотів, щоб виграв саме він. Щоб підірвати позиції Переса і, побічно, посилити шанси Бібі, ХАМАС розв’язав смертоносну кампанію терористичних атак смертників.

Це спрацювало.

Загибель понад 60 ізраїльтян за дев’ять днів вивела вперед Нетаньягу — прихильника жорсткої лінії — і принесла йому перемогу над Пересом — прихильником миру. Саме ця взаємозалежність пояснює, чому Нетаньягу сам сприяв тому, щоб Катар передав сотні мільйонів доларів ХАМАСу — готівкою, у сумках — аби той продовжував функціонувати в Газі всі ці роки.

Одночасно з цим Нетаньягу робив і продовжує робити все можливе, щоб послабити Палестинську адміністрацію, яка щодня співпрацює з ізраїльськими службами безпеки, допомагаючи утримувати ситуацію на Західному березі від вибуху.

Немає жодної можливості — абсолютно жодної — просунутися від нинішнього припинення вогню до ширшого миру, якщо ХАМАС не буде замінено, якнайшвидше, на реформовану Палестинську адміністрацію і якщо Нетаньягу не сформує центристськішу правлячу коаліцію — або якщо ізраїльські виборці не змінять його. Співзалежність Бібі і ХАМАСу має бути припинена, інакше про мир не може бути й мови.

Трамп сам собі нашкодив, коли в лютому виступив зі своєю божевільною ідеєю — виселити всіх палестинців із Гази і побудувати там «французьку Рів'єру». «Трамп не зрозумів, що одна з найглибших фантазій і ізраїльтян, і палестинців — це зникнення іншої сторони, — сказав мені ізраїльський письменник Арі Шавіт. — Коли Трамп у лютому запропонував очистити Газу від її жителів, ізраїльські праві подумали, що їхні мрії починають здійснюватися — що Газу буде анексовано, а потім і Західний берег».

Тепер, вісім місяців по тому, Трамп приїжджає до Єрусалима і заявляє тим самим ізраїльтянам, що ніякої анексії Гази або Західного берега не буде. «Це дивовижна трансформація, — каже Шавіт. — І вона заганяє союзників Бібі з месіанського табору в кут. Той самий Трамп, який у лютому випустив на волю безумство, тепер змушує Ізраїль зіткнутися з реальністю: палестинці нікуди не зникнуть, і нам потрібно знайти спосіб жити з ними разом».

Рано чи пізно — і я впевнений, що скоріше рано, ніж пізно — Трамп зрозуміє: якщо він хоче, щоб мирна угода щодо Гази відбулася й набула розвитку, необхідно якомога швидше повернути реформовану Палестинську адміністрацію в Газу. Палестинська адміністрація вже керувала сектором до того, як у червні 2007 року ХАМАС витіснив її звідти. Причому робила це в межах юридичної, економічної та торговельної системи, детально узгодженої між ізраїльтянами і палестинцями в рамах угод Осло. Потрібно просто потрібно «струсити пил» із цієї структури — тобто освіжити її і знову використовувати. Намагатися вигадати нову систему управління Газою з нуля — помилка: на це підуть щонайменше місяці, а ХАМАС неодмінно скористається виниклим вакуумом.

Єдина причина, через яку Палестинську адміністрацію досі тримали осторонь, полягала в політичних інтересах Нетаньягу — він не хоче бачити єдине палестинське керівництво, яке б одночасно керувало і Західним берегом, і Газою. Але політичні інтереси Бібі ніколи не збігалися з інтересами США, які прагнуть міцного миру. Трампу потрібно було враховувати ці інтереси Нетаньягу, щоб дійти до поточного етапу. Але тепер йому доведеться пройтися по них катком, щоб перейти до наступного кроку.

Чи зробить він це? Мене заінтригував один епізод — на саміті в Шарм-еш-Шейху Трамп провів окрему зустріч із президентом Палестинської адміністрації Махмудом Аббасом. Як писала The New York Times: «Коли обидва лідери позували перед камерами після своєї негласної бесіди, Трамп узяв Аббаса за руку, двічі поплескав по ній, а палестинський лідер у цей момент посміхався. Трамп показав великий палець догори і розплився в широкій посмішці».

Що ж, честь і хвала президенту. Тому що, на мій погляд, єдине життєздатне довгострокове рішення — це створення палестинської держави в Газі та на Західному березі, з кордонами, узгодженими з Ізраїлем. Однак цією державою має керувати реформована Палестинська адміністрація, за безперервної підтримки арабських і міжнародних миротворчих сил, які гарантуватимуть, що Палестина ніколи не стане загрозою для Ізраїлю, а також за підтримки міжнародної «Ради миру», яка забезпечить економічний успіх цієї держави.

Але єдиний шлях до цього — якщо ХАМАС буде швидко роззброєний, Палестинська адміністрація буде оперативно реформована й інтегрована в Газу, а Нетаньягу або знайде нових партнерів з управління країною з числа центристів, або піде з політичної сцени.

У їхньому нинішньому вигляді жоден із них не є партнером для досягнення довгострокового миру. Нехай їхня трансформація — або зникнення — відбудуться якомога швидше.

Переклад NV

Оригінал

NV має ексклюзивне право на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена