«Трампа оточували тільки ті, хто говорив йому «так». Фрагменти з книги Джона Болтона про найскандальнішого президента США

***

«Трамп і велика частина його команди ніколи не читали те, що можна було б назвати інструкцією з управління державою. Вони боялися стати такими ж політиками, як і всі, вважаючи, що офіційні інструкції відведуть їх на глибинний рівень державної бюрократії. Я увійшов у цей хаос, бачачи проблеми, які можна було б вирішити ще в перші 100 днів Адміністрації Трампа, якщо не раніше. Постійна плинність кадрів очевидно заважала здоровим процесам, так само як і логіка Білого дому в стилі Томаса Гоббса — про ведення війни всіх проти всіх».

***

«Експерти мали б запитати: яким був справжній принцип відбору Трампом людей у команду? Чому б не призначити Руді Джуліані генеральним прокурором, адже він створений для такої роботи? Чому не призначити Мітта Ромні головою Адміністрації президента, враховуючи його вміння стратегічно планувати і керувати процесами? Чому не призначити Ньюта Гінгріча з його досвідом політичного креативу відповідальним за внутрішню політику? Насправді Трамп шукав тільки тих, хто свідомо був готовий змиритися із другорядною роллю в політиці.

Багато казали про нібито нелюбов Трампа до моїх вус. Я не приділяв цьому особливої уваги, але одного разу Трамп сказав мені, що мої вуса не мають жодного значення в оцінці моєї роботи. І додав, що у його батька теж були вуса. Експерти-фрейдисти могли б пояснити це по-своєму, але я не фрейдист і не думаю, що моя зовнішність відігравала істотну роль в оцінці Трампом моєї діяльності.

А от гарні жінки — це зовсім інша категорія людей в очах Трампа".

***

«Після нашої спільної зустрічі [у серпні 2018-го] Петро Порошенко повів мене до іншої кімнати, щоб поговорити тет-а-тет. Він попросив США підтримати його президентську кампанію. Він озвучив ще кілька прохань, на які мені довелося відреагувати. Але Порошенко не був грубим і не наполягав, коли я відповів йому відмовою. Чого він насправді хотів, щоб Америка наклала санкції на Ігоря Коломойського, українського олігарха, який підтримував Юлію Тимошенко, яка тоді була головним конкурентом Порошенка на президентських виборах 2019 року. Ми не обговорювали інший момент — що Коломойський також підтримував Володимира Зеленського, який мав найкращий рейтинг, але якого не сприймали серйозно, адже він був усього лиш актором. Для ліберальних читачів це, звісно, смішно. Рональд Рейган, один із найуспішніших американських президентів, теж був актором. Я сказав Порошенку, якщо він має якісь докази щодо Коломойського, йому слід направити їх до Міністерства юстиції США. Я повідомив Марі Йованович [посла США в Україні на той момент] про цю розмову, після чого ми вирушили на спільну пресконференцію для українських журналістів».

***

«Остання зустріч [під час візиту до Києва у серпні 2018-го] була затяжними посиденьками з кавою в офіційній резиденції Йованович. Були присутні лідери українського парламенту, зокрема Юлія Тимошенко, з якою я зустрічався, ще будучи співробітником президентської Адміністрації Джорджа Буша-молодшого. Державний департамент не хотів, щоб я зустрічався з Тимошенко окремо, вважаючи її надто наближеною до Росії. Але — і це типово для методів Держдепу — вони прямо про це не казали. На нашій спільній зустрічі насправді насамперед відбувся мій діалог з Тимошенко, єдиною на той момент кандидаткою у президенти серед представників українського парламенту.

Тимошенко очевидно домінувала у нашій розмові. Я був до цього готовий. Вона мені повідомила, що читала мою книгу Відступ — не варіант, а це завжди хороший спосіб отримати увагу співрозмовника".

***

«Оскільки [після захоплення українських моряків у Керченській протоці у листопаді 2018-го] була можливою ескалація, я вирішив зателефонувати Трампові. Я хотів пояснити йому, що ми моніторимо ситуацію — на той випадок, якщо журналісти почнуть ставити запитання. Його першою реакцією було: «А що про це думають європейці?» Відповіддю на це було, звісно: «нічого». Втім, ми були зайняті тим самим.

Пізніше Європейський союз випустив заяву про ситуацію у Керченській протоці, але вона була банальною.

Першою думкою Трампа була про те, що Україна сама спровокувала ситуацію, що було цілком можливо, адже країна готувалася до президентських виборів. Також, можливо, що росіяни шукали шлях до конфронтації, намагаючись легітимізувати свою «анексію» Криму, яку більшість країн не визнали. Трамп не був зацікавлений у швидкій реакції [на Керченську кризу], навіть якщо Росія цілковито не мала рації. Вже до вечора Порошенко висловив готовність запровадити воєнний стан, і це нас дуже здивувало".

***

«Зеленському вдалося утримати свою популярність, і на Великдень, 21 квітня, він переміг Порошенка із 73% голосів. Ми підготували план телефонної розмови на той випадок, якщо Трамп вирішить привітати Зеленського того ж дня, що він і зробив близько 16:30 за вашингтонським часом. Я проконсультував Трампа перед розмовою і сказав, що Зеленський може запросити його на інавгурацію, дата якої поки не була відома. Трамп сказав, що відправить на неї віцепрезидента Майка Пенса.

Телефонний дзвінок був коротким, менше п’яти хвилин, але дуже теплим. Трамп почав зі слів: «Я хочу привітати вас, ви виконали відмінну роботу». Зеленський відповів: «Дуже дякую» — і додав, що дуже цінує привітання. «Ми беремо з вас приклад», — сказав тоді Зеленський Трампу. На що Трамп відповів, що у нього багато друзів, знайомих із Зеленським, і він їм подобається. «Не маю сумніву, що ви будете фантастичним президентом», — наголосив Трамп. Зеленський дійсно запросив Трампа на свою інавгурацію, а Трамп відповів, що вирішить ближче до дати. Але він пообіцяв: «Ми надішлемо когось представляти США у цей великий для вас день». Також Трамп запросив Зеленського в Білий дім".

***

«За кілька днів, 23 квітня, мене викликали в Овальний кабінет, коли розмовляли телефоном Трамп і Мік Мелвані [директор бюджетної політики Адміністрації Трампа]. Вони обговорювали дії Марі Йованович із Джуліані, який наполягав на її звільненні. Джуліані повідомив Трампу «новину», що розмовляв із Зеленським і сказав йому, що Трамп хоче продовжити розслідування, які українські прокурори призупинили.

На думку Джуліані, Йованович захищала інтереси Гілларі Клінтон, президентська кампанія якої буцімто була предметом українських кримінальних розслідувань, і це якось було пов’язано з Гантером Байденом, сином Джо Байдена. Все, що розповідав Джуліані, було переказом чуток із третіх або навіть четвертих рук. У нього не було жодних доказів про те, що він говорив.

Трамп не міг повірити, що Майк Помпео [державний секретар США] досі не звільнив Йованович, адже Трамп цього хотів без будь-яких «якщо» або «але». Трамп сказав мені, що я маю зателефонувати Зеленському та чітко окреслити, що Йованович не може представляти інтереси Адміністрації Трампа. Але оскільки ми точно не знали, що Йованович розповідала Зеленському, то і я не міг чітко окреслити, що саме з її слів Зеленський має ігнорувати".

***

«10 липня [2019 року] я прийняв у своєму офісі мого українського візаві — Олександра Данилюка, нового секретаря Національної ради безпеки і оборони. Данилюк був прозахідним реформатором. Попрацювавши міністром фінансів за Порошенка, він пішов у відставку, оскільки не вірив, що уряд Порошенка здатен на справжні реформи. Рік Перрі [міністр енергетики США], Гордон Сондленд [посол США в ЄС] і Курт Волкер [спецпредставник США в Україні] — всі просили мене прийняти Данилюка.

Від початку було очевидно, що всі троє намагаються видавити з мене запрошення для Зеленського в Білий дім до парламентських виборів в Україні, які мали відбутися того ж місяця. Але я знав, та й вони мали розуміти після зустрічі з Трампом в Овальному кабінеті 23 травня, що Трамп не хоче мати нічого спільного з представниками України, ким би вони не були. Це результат усієї тієї маячні, якою Джуліані годував Трампа. Тому я не погодився [запросити Зеленського].

Данилюк хотів збудувати з нами ближчі взаємини, і я це підтримував. Про зближення взаємин говорити завжди простіше, ніж про проблеми. Данилюк був неприємно здивований, що я не погодився одразу запросити Зеленського, але я не збирався пояснювати у присутності іноземців, що трійка [Перрі, Сондленд і Волкер] очевидно переходить всі розумні межі. Чим більше я пручався, тим більше на мене тиснув Сондленд, використовуючи аргументи від Джуліані".

***

«Зеленський [під час нашої зустрічі у серпні 2019-го] мав вельми конкретні ідеї про припинення вогню на Донбасі, починаючи з одного міста і поширюючи це далі. Не буде жодних дипломатичних ігор, сказав він мені тоді, але Україна хоче бачити симетричні кроки від Росії. Він хотів звільнити моряків, аби ця справа не розтягнулася на роки.

Ми також обговорили слизьке питання, що буде, якщо Донбас повернеться під український контроль, а Крим — ні. Ніхто, зокрема США, не знав, як обійти цю дилему. Але Зеленський наголосив, що Заходу варто зберігати режим санкцій саме у прив’язці до Криму, а не до кінця війни на Донбасі. Після обговорення Білорусі та Молдови та їхніх спільних проблем із Росією, а також теми боротьби з корупцією ми завершили зустріч".

***

«Пенс [віцепрезидент США] був вражений Зеленським і сказав Трампу:» Моя рекомендація і рекомендація усіх ваших радників — рухатися далі в наданні Україні $250 млн військової допомоги". Пенс також натиснув на Трампа, щоб той зустрівся із Зеленським під час Генеральної Асамблеї ООН.

Мені Пенс сказав — «між нами, дівчатками» — що Трамп просто шукає новинний привід для зустрічі із Зеленським, яку загалом вважає доречною. «Зеленський під час розмови із Трампом не навів усіх необхідних аргументів [для організації зустрічі], тому я зробив це за Зеленського», — пояснив Пенс, який звучав цілком позитивно. Але тоді преса вже рознюхала зв’язок між затримкою в наданні військової допомоги Україні й спробами Трампа розібратися із виборами 2016 і 2020 років, за участю Гілларі Клінтон і Джо Байдена".

***

«Через місяць після червневого саміту в Сінгапурі [у 2018-му] з Кім Чен Ином на нас чекали три липневі саміти: довгоочікувана зустріч НАТО в Брюсселі з нашими партнерами у найважливішому для США стратегічному союзі, зустріч Трампа і [британської прем'єрки] Терези Мей в Лондоні щодо «особливих» двосторонніх взаємин і зустріч Трампа і Путіна в Гельсінкі, на нейтральній території з нашим вічним опонентом — Росією. Перед від'їздом із Вашингтона Трамп сказав: «Так, у мене НАТО, у мене Велика Британія, де велика колотнеча… Й у мене Путін. Чесно скажу, Путін — це найлегша частина з усіх. Хто б міг подумати? Хто б міг подумати? «Гарне запитання. Як я зрозумів у той насичений липень і чого не розумів раніше, Трамп не дотримувався певної чіткої міжнародної стратегії або хоча б зрозумілої траєкторії. Його політичне мислення було архіпелагом окремих острівців, і це змушувало усіх нас у процесі створювати адекватну політику».

***

«Трамп зателефонував Путіну 3 травня [2019 року], хоча, за його словами, особливої новинної підстави для дзвінка не було. Путін буцімто „помирав від бажання“ поговорити з Трампом. Насправді Трамп теж „помирав від бажання“ поговорити, не маючи можливості поспілкуватися з Путіним із часу інциденту в Керченській протоці й скасування двосторонньої зустрічі на саміті Великої двадцятки в Буенос-Айресі. І хоча Трамп заявив, що важливих двосторонніх зустрічей із Путіним не буде доти, поки він не віддасть українські кораблі й не відпустить моряків, цей дзвінок російському лідерові безцеремонно порушив мораторій, який тривав із листопада попереднього року. Трамп і Путін коротко обговорили Україну, але без особливого результату. Путін цікавився, чи отримає Ігор Коломойський назад свої українські активи [ПриватБанк], із огляду на його фінансову підтримку успішної кампанії Зеленського. Зеленський, сказав Путін, досить відомий у Росії через свою телевізійну кар'єру й у нього в цій країні багато зв’язків. Проте Путін наголосив, що Зеленському лише доведеться проявити себе».

***

«Трамп вважав, що визнання втручання Росії в американські вибори, як і у вибори багатьох європейських країн, призведе до визнання того факту, що Трамп співпрацював із росіянами під час своєї президентської кампанії у 2016-му. Такий підхід неправильний і з погляду політики, і з погляду логіки. Трамп цілком міг дозволити собі жорсткіший підхід до Росії, якби він почав з атаки на спроби росіян втручатися у вибори, а не ігнорував їх. Це було б ефективним методом разом з економічними санкціями проти Росії, які Адміністрація президента запровадила досить рішуче. Що стосується оцінки особистості Путіна, то Трамп ніколи не озвучував свою думку, принаймні в розмовах зі мною. Я ніколи прямо про це не запитував — ймовірно, боявся того, що міг почути у відповідь. Тож особисте ставлення Трампа до російського лідера залишилося таємницею».

***

«[Під час нашої зустрічі в Москві у червні 2018-го] у присутності журналістів Путін почав розмову з теми погіршення російсько-американських взаємин, звинувативши у цьому внутрішньо американський політичний порядок денний. Але я не з'їв цю наживку. Я не збирався публічно сперечатися з Путіним на його ж полі. Оскільки Москва тоді проводила чемпіонат світу з футболу, а США разом із Мексикою і Канадою тільки-но отримали право приймати такий чемпіонат у 2026-му, я просто запитав Путіна, як правильно організувати чемпіонат. Після цього преса вийшла, і ми сіли розмовляти про справи. Спочатку Путін зачитував інформацію з паперових карток, роблячи паузи для перекладача. Час від часу він відкладав картки і говорив щось на кшталт: „Передайте це Трампу“. Юрій Ушаков [зовнішньополітичний радник Путіна], Сергій Шойгу [міністр оборони] і Сергій Лавров [міністр закордонних справ] просто мовчали, лише іноді відповідаючи на запитання Путіна. Монолог Путіна тривав десь 45 хвилин, враховуючи переклад. Темою монологу була російська оборонна політика».

Цей матеріал вийшов у журналі НВ — № 25 від 2 липня 2020.