Досить договірняків

Люди готові витримати багато, якщо вони розуміють, що зміни справедливі і важкі часи — одні для всіх. Але якщо одним потрібно жити по‑новому, а іншим можна по‑старому, будь-які, навіть позитивні зміни, будуть сприйняті в штики

.

.

Віталій Сич, головний редактор НВ

.

За останні півтора року президент і уряд відрапортували, здавалося б, про значну кількість звершень, за що їх навіть нерідко хвалять експерти на Заході.

Армія укріплена, бюджетні витрати істотно знижені, в уряді з'явилися нові люди західного типу, майже до ринкових доведені тарифи на газ і електроенергію, запущена нова поліція, держкомпанії, які служили джерелом збагачення, перебувають у стадії ліквідації чи приватизації, олігархи посунені, керівники в залишені держкомпанії набираються по відкритих конкурсах.

При цьому рівень задоволеності темпами реформ — як серед експертів, так і звичайних громадян — знаходиться на вкрай низькому рівні. Тобто всі впевнені, що ніяких реформ немає. Більш того, зляться і кажуть, що розчаровані.

Як таке може бути? Стільки досягнень, а люди нічого не відчувають? Може, потрібен час, щоб відчули віддачу? Може, в принципі негативно налаштовані по відношенню до будь-якої влади?

Зовсім ні. Звичайно ж, спрощення й полегшення податкового тягаря або справжня дерегуляція допомогли б. Але не в цьому справа.

На мій погляд, є дві прості й фундаментальні причини, за якими люди вважають, що реформ немає:

1. Ніхто не покараний за очевидні злочини.
2. Нові люди у владі крадуть. Багато.

Давайте почнемо з першого пункту.

Кілька місяців тому начальник ДАІ України Олександр Єршов був змушений, підкреслюю, був змушений подати у відставку після того, як журналісти виявили у нього великий парк елітного автотранспорту — кожна з машин коштувала в районі $100 тис.— при зарплаті в 12 тис. грн. Керівництво МВС нібито призначило службове розслідування.

Тоді в ефірі телеканалу 1+1 я сказав, що звільнення не може бути достатнім покаранням за корупцію, і висловив упевненість у тому, що покараний Єршов не буде. З того часу минуло три місяці. Ви чули що‑небудь про покарання Єршова або хоча б прогрес у цій справі? Його не буде. Більш того, він може спливти в іншому місці і на іншій посаді.

В Україні процвітає своя політична мода: якщо корупціонера спіймали за руку і гучно про це розголосили, його можуть попросити не муляти людям очі й подати у відставку. І ніякої відповідальності. Чим ризикує людина? Нічим.

Далі, зі свіжого. Нещодавно у медіахолдингу Вести відбулися кадрові зміни. Численні джерела всередині холдингу повідомляють, що зміни пов'язані з якимись домовленостями між Банковою і власником холдингу — втікачем екс-міністром доходів і зборів Олександром Клименком. І полягають домовленості нібито у зміні редакційної політики холдингу: вона повинна стати більш лояльною до влади в обмін на якісь політичні реверанси на адресу Клименка. УП повідомила, посилаючись на свої джерела, що тепер тексти в редакції паралельно вичитують і люди Клименка, і люди з Адміністрації президента.

Договірняк? Очевидно, що так.

Більше того, в Україні як і раніше чудово працює банк Клименка Юнісон, його логотип навіть красується на фасаді найвищої будівлі бізнес-центру столиці Гулівер.

При цьому в лютому цього року Печерський суд вже дозволив Генпрокуратурі затримати і взяти під варту Клименка за підозрою в "організації незаконних схем ухилення від сплати податків".

Як таке може бути? Якщо ця людина підозрюється в отриманні нелегальних доходів за часів Януковича, то всі його легальні бізнеси тепер — це відмивання нелегальних доходів, чи не так? Суд і прокуратура брешуть, або хтось займається договірняками. Та Клименко — лише один приклад політика-бізнесмена з когорти Януковича.

А що з генпрокурором Махніцьким, який профукав все, що тільки можна було профукати? У нього була величезна кількість справ людей епохи Януковича, і він не знайшов нічого. Найбільш добре, в чому можна запідозрити,— це некомпетентність. Однак після цього він стає радником президента. Як це розуміти? Добре виконав свою роботу?

А генпрокурор Шокін, який намагався врятувати свого нечистого на руку колегу, який був відсторонений лише після тиску громадськості? Це він, Шокін, буде боротися з усіма перерахованими вище?

Переходимо до пункту номер 2.

Останні місяці мене просто накрив вал інформації — не думаю, що мене одного,— про те, що крадіж на держпідприємствах в промислових масштабах відбувається за участю компаній, близьких до оточення прем'єр-міністра і президента. Я не буду називати прізвища, щоб не потрапити під позов,— це питання розслідувань журналу і сайту в найближчі місяці — але це інформація не від бабусь, а від міністрів і депутатів. І її багато.

Фігурують підприємства — ОПЗ, Укрзалізниця, Укрспирт, Укренерго, Енергоатом і так далі. Суми — десятки мільярдів гривень. Схеми — продаж держкомпаніям обладнання та енергоресурсів по надутих цінах, продаж продукції держкомпаній своїм "прокладкам" з подальшим перепродажем, фіктивне повернення ПДВ. І навіть якщо мало хто поки наважується повторити все те ж саме під запис, як каже мій друг, англійський журналіст Аскольд Крушельницький (до якого теж доходить ця інформація), якщо критична маса людей, яким ти довіряєш, говорить одне і те ж, то швидше за все це правда. Про багато з цих фактів вже повідомляли ЗМІ.

Поки ці дві проблеми не будуть вирішені, будь-які реформи продовжать сприйматися в штики. Люди готові витримати багато, якщо вони розуміють, куди йдуть, який результат повинні побачити при виході з тунелю. Якщо вони розуміють, що зміни справедливі, якщо вони для всіх, якщо всім важко.

А якщо одним стає важко, а іншим, як і раніше, можна красти, якщо одним потрібно жити по‑новому, а іншим можна по‑старому, якщо ніхто не покараний за величезну кількість очевидних злочинів останніх років, то за що ми терпимо, вони можуть запитати? І будуть праві.