«Розпихував гроші у скляні банки». Полювання на суддю-хабарника Чауса тягне на серіал Netflix — подробиці справи від детектива НАБУ

Люди, з яких такі судді, такі особи вимагають неправомірну вигоду, хабарі. І вони змушені звернутися до нас, тому що дуже часто вони просто не можуть потягнути ті суми, які їм говорять. Але, звичайно, що бувають випадки, і це дуже добре, коли люди свідомо розуміють, що мають звернутися до правоохоронних органів.

Так само було і в цьому випадку. До нас звернулася донька підозрюваної, справу щодо якої розглядав вказаний суддя у Дніпровському районному суді міста Києва. Вона звернулася, тому що з неї вимагали неправомірну вигоду, цей хабар. Вона його платити не хотіла — вважала завеликим. І вона розуміла, що потрібно щось зробити законне в цьому плані. Тому звернулася до НАБУ.

І тут важливий момент ще. Вимагати неправомірну вигоду суддя почав ще в 2015 році, ще навіть до моменту створення НАБУ. І дуже часто виникало питання, чому саме тоді ця донька підозрюваної не звернулася в правоохоронні органи? І вже в бесідах з нею я зрозумів, що в неї була недовіра до правоохоронних органів. Було відчуття, що рука руку миє. Прокурор — суддю, суддя — слідчого, всі вони між собою знайомі, і ніколи, як ми бачили раніше, судді не притягалися до відповідальності за хабарі. Це були поодинокі випадки.

Тобто вона, побачивши тоді перші гучні затримання, які здійснювало Бюро, побачивши, що викриваються судді на одержанні хабарів, вирішила, що, мабуть, треба спробувати знайти справедливість саме таким шляхом і звернулася до нас.

А ми вже розпочали розслідування, яке в свою чергу складається з таємної оперативної частини зокрема, про деталі якої я не можу говорити, щоб не розголосити форми і методи здійснення цієї діяльності.

— Можна зробити висновок, що колишній суддя Чаус погорів саме на тому, що був занадто жадібним?

— Це питання про криміногенні основи хабарництва. Тому що дуже часто люди не хочуть платити хабар насамперед тому, що вони не можуть його потягнути. А друга причина — тому що вони за своєю усвідомленістю не можуть собі дозволити вчиняти протиправно.

І я не можу однозначно стверджувати, що в цій ситуації щось було лише одне. Мабуть, певна сукупність.

— Я пам’ятаю інтерв'ю вже колишнього очільника НАБУ Артема Ситника. Він казав, що Чаус підозрював, що ним може займатися НАБУ. Є питання щодо того, а як це тримати в таємниці, зважаючи на те, що НАБУ займається саме топ-посадовцями з усіх гілок влади. Як вам вдавалося зберігати таємницю щодо того, що Чаус є фігурантом можливої справи?

— Я можу підтвердити, що на низці зустрічей, які проводив суддя під час нашого документування, він особам, з якими зустрічався, наголошував, що «я вважаю, що мене пасе НАБУ, СБУ, що мене прослуховують, за мною можуть слідкувати». І він завжди намагався вчинити якісь дії, щоб конспірувати це все.

Наприклад, оцій доньці підозрюваної він запропонував написати розмір неправомірної вигоди, який вона готова заплатити на аркуші паперу для того, щоб не проговорювати вголос. Декілька разів перевіряв сумку вже колишнього цієї доньки для того, щоб, можливо, виявити якісь засоби прослуховування. Тобто він завжди переживав.

І навіть розмір неправомірної вигоди, який він вимагав, за версією слідства, спочатку становив 100 тисяч доларів США, а потім був збільшений до 150 доларів США. І це збільшення відбулося якраз під час розмови, коли він сказав, що «певно, що за мною слідкують, це великі ризики». Тобто, як на мене, він збільшив [суму] ще на 50 тисяч, мотивуючи тим, що йому потрібно буде ще, може, з кимось поділитися (з головою суду), набиваючи собі певну ціну.

І навіть коли він отримував неправомірну вигоду, це не було просто при зустрічі взяти гроші і піти. Він просив того, хто давав йому ці гроші, щоб він йшов за ним до певного гаражного кооперативу, там він гроші отримав… Дуже остерігався. Після цього сів в автомобіль і поїхав.

Як виявилось потім, він розпихував ці гроші по скляних банках. Навіть цей елемент конспірації говорив про те, що він намагався, наскільки він може це зробити, максимально унеможливити його викриття. І закопав банку одну на земельній ділянці, іншу поклав автомобіль. Тобто максимально, що міг, те і робив, для того, щоб його не викрили.

Як ми цьому намагалися не сприяти, щоб він дізнався? Це проблема взагалі і завдання в кожному розслідуванні. Воно полюбляє тишу.

Обмеженість цієї інформації стосується, зокрема, якихось внутрішніх працівників, прокуратури, суду. Тобто ми намагаємося мінімізувати [поширення цієї] інформації. Як про план контрнаступу знають лише обрані особи, так само й про план документування хабара.

Звичайно, що і в 2016 році, і зараз, ми маємо проблему з тим, що у нас не забезпечене автономне прослуховування. Тобто ми здійснюємо прослуховування через СБУ. І дуже часто я припускаю те, що цією інформацією можуть володіти не лише особи, які обробляють наші заявки, а можливо, хтось ще.

— Як часто у вас були підозри щодо того, що інформацію про певну справу могли злити фігуранту справи?

— Статистики якоїсь окремої я не веду. Але точно можу сказати, що це було частіше, ніж це мало би бути.

Знаєте, це поза розумним сумнівом, коли ти просто сумніваєшся, чи дійсно особа відмовилась від подальшої злочинної діяльності, чи, можливо, десь вона отримала цю інформацію? І от таких припущень було, на жаль, достатньо багато.

Більше того, ми просто змушені були цей інструмент розслідування використовувати обмежено. Тобто якщо ми вважаємо, що людина може бути поінформованою з боку службових осіб інших правоохоронних органів про те, що щодо неї здійснюють якусь оперативну діяльність, то ми намагаємося обмежити наші ці технічні можливості. Тобто не прослуховувати, умовно кажучи. Звичайно, що це нас обмежує в інструментах, але краще так, ніж просто про це дізнаються.

— Початок серпня 2016 року, Чауса викривають на хабарі, а вже в кінці серпня, як писали ЗМІ, він завдяки приватному літаку опиняється в Молдові. А як ви тоді зрозуміли цей момент? Як ви зрозуміли, звідки у судді районного суду з’явився приватний літак для того, щоб полетіти в Молдову?

— Щодо банок, дуже часто говорять, що це були трилітрові банки. Банки були два літри і 1,85 літрів. Для того, щоб розподілити 70 та 80 тисяч доларів — одну закопати, іншу в багажник покласти.

Щодо питання, як ми дізналися. На жаль, не можу розповісти деталей по деяких обмеженнях. Перше: факт незаконного перетину кордону цим підозрюваним на той момент розслідувався в окремому кримінальному провадженні. Там були зібрані певні докази. Коли він опинився вже в Україні, ми його затримали, то ми це кримінальне провадження за рішенням прокурора передали на розслідування в СБУ, яка на той момент розслідувала факт його незаконного перетину кордону з боку Молдови в бік України. Тобто вони, як орган розслідування, не знаю, чи продовжують зараз, але на той момент розслідували ці факти. Тому я не можу розголосити дані розслідування в цій частині.

Звичайно, що після того, як він був викритий, ми його не могли затримати. На той час діяли законодавчі обмеження. Суддівський імунітет передбачав якраз те, що суддів за будь-які злочини не могли затримати. А дозвіл на їх затримання могла дати лише Верховна Рада.

Технічно це зробити в день обшуків було неможливо. І якраз після цієї справи народні обранці більш прискіпливо почали придивлятися все ж до суддівської недоторканності. Пізншніше вона була прописана інакшим чином, і зараз у нас є вже можливість затримати суддів.

Що ж відбувалося фактично після його викриття? Він зник. Зник, на той момент, в невідомому нам напрямку. Ми прийшли до нього додому для того, щоб проводити обшук, щоб його знайти насамперед, тому що він не з’явився до нас на повідомлення про підозру, а його вдома вже не було.

Звичайно, що ми розпочали комплекс заходів, про які я не можу зараз говорити, адже вони мають певний гриф обмеження до доступу.

— Ви з’ясували, яким чином він виїхав зі свого помешкання, і куди він далі міг направитися?

— З більш-менш деталізацією — з моменту виїзду його з помешкання до моменту потрапляння в Республіку Молдова — ми розуміли все, що відбувалося і причетних осіб до цього також розуміли.

Я пам’ятаю свій дисонанс: нехай медійний, але просто суддя районного суду і ті сили і засоби, які були використані для того, щоб його перемістити в Молдову. А в майбутньому ще більший дисонанс, коли ще більші сили і засоби були використані для того, щоб його повернути з Молдови. Не знаю, як він опинився тут — це не предмет був нашого розслідування, але, за тією інформацією, яка була у мене, для мене це був певний шок.

Я не знаю, чи буде мати продовження ця історія. Це питання до органу розслідування — СБУ в цьому випадку. Але це дуже цікаво. Тут, як кажуть, є, що згадати, немає, що на інтерв'ю розповісти.

— Як ви гадаєте, якщо ніколи не буде доведена ця справа до кінця — а звідки ж приватний літак, як він опинився в Молдові, — чи це буде окей?

— Як приватній людині, а, мабуть, не лише як приватній людині, — не окей. Тобто я хотів би, щоб особи, винні в цьому, понесли відповідальність. Але тут є певні обмеження.

Я не можу просто перекинути м’яч на сторону іншого органу розслідування — СБУ — і тикати в цих хлопців. Я розумію, що будь-яка підозра має бути обгрунтованою. І обґрунтованою не лише внутрішнім переконанням, а певними доказами.

Так, в мене, наприклад, була оперативна інформація, якій я довіряв. Але це не доказ. Докази — це певні документи, результати якихось слідчих дій, допити осіб. І з цим складність.

Тобто тут якраз включається оцей елемент протидії, коли рука руку миє, коли один іншого не хоче викривати. А коли в такій складній схемі залучено дуже багато людей, то підтвердити повністю весь цей ланцюжок доказами достатньо складно.

Звичайно, що люди мали про це знати. Але насправді багато з того, що я читав в інтернеті, зокрема того, що писали молдавські ЗМІ, це був достатньо детальний опис ситуації, яка відбулася. Для того, щоб розуміти, що було, можна це почитати.

Чи це буде частиною якоїсь підозри чи обвинувачення в подальшому? Не впевнений. Потрібні докази, а не просто припущення чи оперативна інформація.

Але в будь-якому разі ця ситуація багато чому має навчити людей. По-перше, чому суддю районного суду за допомогою такої великої кількості задіяних людей так помпезно вивозили з країни? Інших же не вивозять. Мабуть, як громадянин припускаю, що були певні зобов’язання, тобто його хтось хотів захистити. Але від НАБУ на той момент вже захистити не міг.

Перебуваючи за межами України, він жив, скажімо так, не дуже солодко.

[Якщо проаналізувати] цей період — з 2016 року до тепер. Якби він на той момент підняв би руки і сказав, що взяв хабар, «готовий швидко постати перед судом», отримав би свій реальний строк — вісім, можливо, 10 років. З урахуванням кримінально-виконавчої системи, він би зараз, мабуть, вже вийшов би на свободу і по-іншому будував би своє нове життя.

А так в нього ще все попереду. Ще попереду апеляція, можливо, касація, відбуття цього покарання, якщо вирок набуде законної сили. Тобто це ще великий шлях. І в його віці це вже дуже складно.

А те, що з ним відбувалося в цей період з 2016 року, — це [тягне] на нетфліксівський серіал на кілька сезонів.

— Висвітлення в ЗМІ порятунку «рядового» судді Чауса — це схоже на те, що, як ви підозрюєте, реально сталося? Чи те, що можна прочитати в медіа, схоже на правду?

— Частково схоже на правду. Але тут головне не піддатися, знаєте, в цю пастку російської пропаганди, коли дають 90% правди, а 10% маніпуляції. Заради цих 10%, власне, і публікуються от ті 90%.

— Давайте тоді трошки поговоримо про Чауса в Молдові. А що ви відчували ці п’ять років, коли провели всі процесуальні дії, є хабар, є докази, а самого Чауса немає? Чи ви вірили, що колись ви знову побачите фігуранта цієї справи?

— Багато разів в мене виникало відчуття, що вже я ніколи його не побачу. Вперше це було в день його зникнення. Мені здавалося, що все, не буде його. Потім, коли ми приїхали в Молдову, шукали його там… Це вже в порядку міжнародного співробітництва, після того, як надіслали запит про міжнародну правову допомогу. І не знайшли. І здавалося, що також не буде його.

Пізніше, коли він знайшовся, вже був затриманий, було таке відчуття, що це питання часу. А потім цей час розтягувався і розтягувався.

Було сприйняття штучності затягування цього процесу. Тобто спочатку звернувся наш підозрюваний до президента Республіки Молдова, щоб той надав йому притулок, визнав факт його політичного переслідування, йому було відмовлено. Він оскаржував це в різних інстанціях. Поки відбувалося це оскарження, не розглядалося питання про екстрадицію. Тобто це все максимально затягнулося.

Але в 2021 році у мене вже було сприйняття, що оця правова процедура йде до завершення, і він все ж буде виданий в Україну. Я вже собі десь в голові відклав цю справу. Розумів, що просто потрібно чекати, ми вже нічого не можемо зробити. І не міг допустити, що цей блокбастер знову отримує другий сезон.

— Ви приїжджали до Молдови шукати Чауса. А де ви там шукали?

— Коли ми підтвердили свою версію вже під час розшуку його, що він точно виїхав у Молдову, і через оперативні джерела отримали інформацію, що він там і перебуває, ми надіслали запит про міжнародне співробітництво в Республіку Молдова, в їхню прокуратуру. І в запиті попросили дозволу на здійснення разом з ними розшукових заходів. І разом з працівниками їхніх правоохоронних структур ми його декілька днів шукали.

У нас була версія, що, можливо, він буде переховуватися в Кишиневі, тому що це столиця Молдови. Але точно десь він має з’явитися. От він, наприклад, в Києві відвідував палац підводного плавання. Тобто він любив плавати. У нас була версія, що, можливо, він там буде плавати. Для мене було відкриття, що в столиці Молдови дуже багато басейнів. Ми їх всі обійшли.

— Ви в басейнах Чауса шукали?

— Так, шукали, зокрема, в басейнах. Це одна з версій — з того, що цікаво. Є там багато не цікавих версій. На жаль, не знайшли.

Але ми отримали оперативний фідбек. Ця ситуація викликала значне занепокоєння як української, так і молдовської сторони, які приймали участь у його переховуванні. Вони зрозуміли, що ми не зупинимося, що немає можливості подальшого переховування.

І був розроблений, як на мене, план його появи. Тобто, коли він здався правоохоронним органам республіки Молдова вже у лютому 2017 року, сказав, що він нібито незаконно перетнув кордон і добровільно готовий бути притягнутий до відповідальності. Але в них, відповідно до законодавства, якщо ти звернувся і добровільно про це сказав, то ти автоматично звільняєшся від відповідальності. Тому фактично це був просто вихід вже його в світ в Республіці Молдова.

— Що ми знаємо про його життя в Молдові? Що відомо про те, чим Чаус п’ять років жив в Молдові?

— Самі уявляєте — інша країна, немає власних джерел для існування, тобто ти дотуєшся фактично особами, які тебе підтримують або утримують. Була якась інформація про його охорону, тому що на судові засідання він ходив не один. Далеко від сім'ї. Тобто навіть набір цих фактів вказує на те, що людина не може себе вільно почувати в іншій країні, розуміючи, що процедура екстрадиції триває. Я думаю, що навіть цього достатньо.

Але оперативна інформація була про різні інші речі. І в судовому засіданні багато про що сам обвинувачений вже говорив. Його в Україні чекала мати похилого віку, яка його не бачила весь цей час. Я впевнений, що це було складно, як для будь-якої людини. Тому це набір таких людських складнощів.

— 2021 рік, 3 квітня, там його викрадають. На що ви очікуєте після такої звістки? Чи ви очікуєте, що він з’явиться в Україні? Чи ви очікуєте, що він зникне назавжди? Які ваші відчуття тоді були?

— У мене було відчуття, що він має з’явитися все ж таки. У мене було припущення.

Одна з впливових осіб, коли в мене була на допиті (на той момент він ще не був, мабуть, таким впливовим), він казав, що було б непогано, якби Чауса якось привезли на кордон, залишили, його там хтось би забрав. Я кажу, що ми в таке точно не граємо. Тобто ми йдемо лише по процедурі офіційної екстрадиції, будемо чекати.

І я бачу, що все ж дуже багато що в події не сходиться. Тобто я припускаю, що, можливо, вона була навіть постановочна, та подія.

Я на той момент припускав, що він має повернутися. Потім минає багато часу, і я почав сумніватися. Почав переживати. Для чого це відбувається? Чому його повертають? Ну, мабуть, що не для того, щоб він представ перед судом за свій хабар у 150 тисяч доларів. Крім нас, в цьому ніхто не був зацікавлений. А ми б до того точно не вдалися.

І тут ми бачимо в медіа дуже багато різних припущень, що він, як ви кажете, володіє значно більшою інформацією. І я думаю, що у осіб, які допомагали йому перетнути кордон, мабуть, було якесь припущення, сподівання, що він, повернувшись сюди, піде на якусь співпрацю, і буде цю сенситивну інформацію видавати.

І я думаю, що цей період — від моменту його зникнення в Молдові до моменту, коли в Україні він з’явився, коли ми його змогли затримати — це був період певних, можливо, торгів, умовлянь. Тому що на судових засіданнях і під час допиту він говорив дуже страшні речі насправді.

Він говорив про те, що його незаконно утримували з усіма вихідними, скажімо так, складнощами, які можуть бути. І навіть на момент затримання був зовсім худорлявий. І людина, яка просто перечікує, нормально харчується, вона б так не виглядала.

— Далі ми побачили знамениту фотографію, де суддя Чаус в спідньому сидить в якомусь незрозумілому приміщенні. Здається, поруч стояла якась почата пляшечка кока-коли. Це СБУ його так застало, якщо правильно я розумію, у селі Мазурівка Вінницької області. А що це було?

— Я думаю, що це була спланована поява — кимось спланована, не факт, що ним самим.

Чому я так припускаю? Тому що на той момент підозрюваний був в розшуку НАБУ, в національному розшуку, і всі органи правопорядку про це були проінформовані. Тобто відразу, якби він знайшовся, вони мали відкрити базу, подивитися, що він перебуває в розшуку за НАБУ.

Але на той момент він, будучи знайденим у Вінницькій області, був переданий співробітникам Служби безпеки України. І була організована певна спецоперація з його перевезення до міста Києва. І, скажімо так, він дуже швидко опинився в місті Києві. Так швидко можна пролетіти лише на гелікоптері, який використаний був саме для цього. Тобто заходи забезпечення безпеки було просто колосальні.

Всі, на жаль, бачили це відео, де ми намагалися нашого підозрюваного затримати і вимагали законних дій від осіб, які його утримували на той момент. Ми бачили, як його везли — [підрозділ] Альфа СБУ у своїх бусах на Володимирську вулицю, де знаходиться центральний офіс Служби. Вони його перевезли і утримували далі вже в себе. Пізніше — в лікарні Феофанія.

Це епізод, який в мене особисто викликає великий сумнів. Тому що немає бути так в державі, що за одного підозрюваного, ким би він не був, ганяються два правоохоронних органи, та ще й один поперед одним, один за іншим. Тобто має бути режим сприяння. І ця ситуація була врегульована пізніше, ми все ж таки його затримали.

Але різні бувають епізоди. Ми маємо робити висновки з кожного з них. І висновком цього стала вже співпраця НАБУ і СБУ в більш конструктивному напрямку, навіть у межах цього провадження.

Більше того, після початку повномасштабної збройної агресії частина детективів НАБУ, зокрема і я, були у складі спільних груп Служби безпеки України, і вже співпрацювали, що називається, пліч-о-пліч.

— А як комунікувала з вами Служба безпеки України? Чому саме вони затримувать Чауса? Чому є це протистояння?

— Офіційно: СБУ здійснювала заходи захисту щодо потерпілого від незаконних дій щодо нього.

— А неофіційно вам щось сказали щодо цього?

— Неофіційно мені ніхто нічого не казав. Я спілкувався зі слідчим, він намагався бути стриманим, тому що він виконавець був цього всього. І він постійно казав, що якщо якісь такі питання, то ставте їх вище. Тобто він не може вирішити це питання. Я це чудово розумів, тому що я в такій системі працював до того, як почав працювати в НАБУ.

І коли ми дізналися про те, що підозрюваний перебуває в клініці Феофанія, ми вирішили, що у нас є всі законні підстави його затримати. Ми невеликою групою детективів зібралися і поїхали туди. Ми підключили наше управління спецоперацій — це наші спецназівці. Але вони трошки затрималися. І на момент, коли ми вже приїхали в Феофанію, вони ще не приїхали.

І от ми заїжджаємо в Феофанію, проїжджаємо шлагбаум, виходимо з автомобіля, ідемо пішки до корпусу. І оті всі бусіки з Альфою, які там стояли, починають дуже жваво активізуватися. З нами іде група людей, вони не знають, що робити. Тобто вони такого нахабства просто не очікували. І зробити нам нібито нічого не можуть — ми ж нібито просто йдемо в Феофанію. Хто його знає, для чого? Але ми собі йдемо впевнено.

Дуже швидко ми його в цих корпусах знайшли. Підходимо до палати, там охорона стоїть. Тобто це точка кульмінації. Далі вони стоять і не пропускають, а ми хочемо зайти. І на той момент я телефоную старшому — слідчому, він десь через півгодини приїхав. Сказав, що він доповів ситуацію керівництву, він чекає на рішення.

Що було далі, мені достеменно невідомо. Я сподіваюсь, що там був якийсь конструктив. Наскільки мені відомо, було якесь спілкування між керівництвом. І все ж в цій ситуації, коли ми вже прийшли і готові були діяти щодо затримання, логіка і раціональність спрацювали. І нам сказали, що «ми чинити опір не будемо». Ми здійснили тоді законне затримання на підставі ухвали слідчого судді, а підозрюваного помістили до ізолятора тимчасового тримання.

— Чи правильно я розумію, що ви вперше провели допит Чауса вже у 2021 році?

— Так. Але багато інформації, скажімо так, ми не отримали. Тобто це не той допит, який можна назвати джерелом дуже великої інформації. Тобто він більше мав формальний характер. Підозрюваному було надано можливість надати свою версію, свої показання.

Більше того, ми просто з ним спілкувалися для того, щоб зрозуміти, що відбулося. Але якихось адекватних деталей я не почув.

Оскільки у нас вже було зібрано достатньо доказів, ми не мали чого тягнути. Ми і так дуже довго чекали. Через це ми повідомили йому про завершення розслідування. Він ознайомився з матеріалами, а ми просто далі скерували вже обвинувальний акт до суду.

— У якому він був стані? Яке враження у вас було?

— Коли я вперше його побачив в Феофанії, я, знаючи його відео, фотографії, довго не міг усвідомити, що це точно він. По-перше, сам факт того, що нарешті ось це він, я його знайшов. По-друге, він дійсно був достатньо худорлявий, не схожий на себе. І поводився дуже замкнено, говорив небагато і виглядав так собі, чесно кажучи.

Накладаючи ці всі факти, які з ним відбулися або могли відбутися, я розумію, що це точно десь той стан, який відповідає тому, що з ними відбулося, на жаль. І мені відверто, як людину, його тоді було шкода. І нашим колегам так само. Тобто не було відчуття, що ми схопили злочинця, нарешті, ось воно. Це було логічне, на той момент, завершення цього періоду. Розпочався наступний період вже — судовий розгляд, але якоїсь ейфорії не було, це точно.

— Якщо ми кажемо, що суддя Чаус, можливо, знає більші таємниці, ніж хабар, який він отримав, мав же бути якийсь певний тиск на вас, на НАБУ? Чи можете про такі факти розповісти?

— Загалом з тиском на НАБУ складна історія. Складна якраз не для НАБУ, а для тих, хто намагається тиснути. І тут у нас є декілька ліній оборони.

Наша перша лінія оборони — це директор. Це особа, яка представляє НАБУ у зовнішніх відносинах з іншими інституціями. На той момент Артем Ситник брав ці всі удари насамперед на себе. Ніхто далі вже до наступних ліній оборони не дотягувався.

На мене за весь період розслідування — і цього провадження, і всіх інших, скільки я працюю в бюро — ніхто не намагався тиснути і переламувати, щоб я прийняв якесь інше рішення, ніж те, яке я вважаю, що на цьому етапі було б законним. І це дуже багатьом не подобалось.

Наскільки мені відомо з інтерв'ю попереднього директора, такі спроби були, але завершились нічим. І ми бачимо, у що це вилилося. Це вилилося в багато спроб ліквідувати НАБУ, позбавити його незалежності, прибрати директора. Але ми вистояли завдяки багато в чому міжнародним партнерам, які нас підтримували, українському суспільству, громадянському суспільству, яке вірило в те, що має бути незалежна інституція, з якою не можна «порішати».

— 14 червня було оголошено, що Чаус винний. Він, крім 10 років ув’язнення, ще й позбавлений права обіймати певні посади терміном на 3 роки. Коли ось це завершилося, які були відчуття? Все, можна це відпустити? Чи ви ще з тривогою очікуєте, як мине апеляція?

— Ми з колегою, з яким розслідували це провадження — з активної групи, багато хто допомагав — вдвох з Олександром зустрілися після вироку. Я на нього дивлюся і думаю, що зараз же має бути якась ейфорія чи щось таке, але немає цього. Тобто є усвідомлення, що цей етап завершився. І на цьому ще не крапка.

Я привітав прокурора з тим, що вона здобула законні вироки. Вона каже: «Ще рано». Тому що потрібно ще вивчити вирок і якщо там будуть якісь питання, підготувати апеляцію. Точно сторона захисту буде готувати апеляцію, а вони дійсно на це мають право. Тобто ми чітко як юристи усвідомлюємо, що навіть ця процедура не завершилася, тобто буде ще апеляція. Можливо, буде і касація — мине певний час і лише тоді отримаємо вже остаточний вирок. Але яким би він не був, ми маємо його сприйняти, тому що у нас в країні має бути довіра до судових рішень.

У цьому сенсі можу лише подякувати ВАКС за те, що вони достатньо швидко, як для українського суду, розглянули це кримінальне провадження. Направляючи справу до суду в 2021 році, восени, ми отримали зараз вже вирок. Це достатньо, як на мене, швидко.

— Тобто ви не святкували? Але це все одно ж вирок?

— В обід тортик з'їли з відділом. Оце було наше святкування.

— Якщо ми зараз уявимо собі, що апеляція каже, що Чаус ні в чому не винний, може йти на свободу. Що це означатиме для вас особисто?

— Мені було б дуже неприємно, це точно.

Але, передаючи кримінальне провадження до суду, ми завжди усвідомлюємо, що ми вважаємо, як сторона обвинувачення, що тут доказів достатньо. І ми приймаємо це рішення. Це наша відповідальність. Все, що відбувається в суді - це вже не наша відповідальність. Це відповідальність прокурора і суддів. І ми на це вже не можемо вплинути, як би нам не хотілося.

Насправді це правильно абсолютно. Але ця справа має достатньо доказів, як на мене, для того, щоб мати саме обвинувальні вироки. Але це моя позиція, суб'єктивна. Я знаю більше, можливо, ніж просто сторонній спостерігач.

Ми маємо дуже складний кримінальний процес, ми маємо Кримінально-процесуальний кодекс, написаний за часів президента Януковича, знаємо, якими особами. І він написаний багато в чому для того, щоб особи могли уникнути відповідальності. І це уникнення відповідальності відбувається якраз через складні процедури.

Особа може бути визнана невинуватою при тому, що всі розуміють, що факт був. Але процедура не дотримана. І ми завжди чекаємо судових рішень, тому що це оцінка нашої роботи, наший дій. Ми маємо на них вчитися.

Тобто, якщо ми десь допустили помилку (так буває, не допускає помилок лише той, хто нічого не робить), але ми маємо вчитися на цих помилках, щоб і особа, яка притягається до відповідальності, і суспільство отримали справедливість у вигляді нашого розслідування, яке відповідає вимогам закону, і справедливого судового рішення.