Доля людини

У числі головних претендентів на Оскар-2017 — історія індійського хлопчика, розказана австралійськими кінематографістами за участю зоряної Ніколь Кідман

Катерина Богданович

Своє справжнє ім'я австралійський бізнесмен Сару Бріерлі дізнався, коли йому перевалило за 30 — виявилося, колись його звали Шеру Мунші Хан. Тоді ж з'ясувалося і точне місце народження — до цього він знав лише, що родом з Індії. У ранньому дитинстві Сару загубився і пізніше був усиновлений. Вже дорослим  проживаючий в Тасманії Бріерлі зміг відшукати свою першу сім'ю — за допомогою сервісу GoogleEarth.

Сюжет фільму Лев, заснований на автобіографії Сару Бріерлі, невигадливий настільки, що найсуворіші критики назвали його посереднім — і опинилися в меншості. На сайті Rotten Tomatoes, агрегаторі найбільш авторитетних кінорецензій, фільм набрав 86% позитивних відгуків.

При невеликому за голлівудськими мірками бюджеті в $12 млн він вже зібрав в домашньому і світовому прокаті солідні $60 млн, окупившись в п'ять разів. До того ж стрічка претендує на Оскара, причому відразу в шести категоріях, у тому числі як Найкращий фільм, Найкраща жіноча роль другого плану (її виконала Ніколь Кідман) і Найкраща чоловіча роль другого плану (Дев Патель).

Сентиментальна історія стала одним з головних оскарівських номінантів, хоча насправді історій тут дві: перша відбулася 30 років тому з 5‑річним Сару, дитиною із селища Ганеш Талай. А друга сталася у позаминулому році з 6‑річним Санні, школярем з Мумбаю, який виконав у фільмі роль Сару.

Все почалося одного разу ввечері на платформі залізничної станції індійського міста Бурханпур. "Чекай на мене тут",— сказав Гудду, старший брат-підліток п'ятирічному Сару і, залишивши його засипати на лавці, зник у темряві.

Сім'я Гудду і Сару жила в нетрях, в 70 км від станції: батько залишив їх, мати заробляла на життя, підносячи будівельникам камені, а старші діти жебракували на вокзалах або, як цього разу, наймалися мити у вагонах підлогу. Брати приїхали на станцію приміським поїздом, і, коли старший не повернувся, молодший спробував дістатися додому самостійно: він сів у найближчий склад, не знаючи, що той знятий з експлуатації і підготовлений для перегону. Цілу ніч поїзд слідував без зупинок, а коли двері відкрилися, Сару опинився в Калькутті — в 1,5 тис. км від рідних місць.

“Я був страшенно наляканий. Не знав, з якого я міста, не знав навіть, як порахувати до п'яти",— напише він згодом у своїй автобіографії.

Була і ще одна проблема: у штаті Мадхья Прадеш, звідки родом Сару, говорять на хінді. У Калькутті офіційна мова — бенгальська.

Після тижнів поневірянь, дивом уникнувши небезпеки, Сару потрапив в державний притулок. Відшукати батьків не вдалося, і всиновили хлопчика Сью і Джон Бріерлі — пара з Австралії, після чого відстань від будинку зросла до 9,6 тис. км.

Повернутися Сару зміг лише 25 років потому: він розрахував, скільки кілометрів можна було проїхати приблизно за 15 год у поїзді, що йде зі швидкістю 80 км/год, і знайшов станцію, з якої почався його шлях, на супутникових знімках Google.

"Чотири роки я шукав, переміщаючись від вокзалу Калькутти по залізничних гілках — станцій було стільки, що це зводило з розуму",— згадує Сару Бріерлі.

Його автобіографія під назвою Довга дорога додому була опублікована в 2013 році. А в травні 2014‑го американська кінокомпанія The Weinstein Company (TWC) за $12 млн придбала права на світову дистрибуцію фільму, лише прочитавши сценарій по цій книзі. Другою стороною угоди виступила See-Saw Films, британсько-австралійська кіностудія, з якою у TWC вже був спільний проект — Король говорить, який отримав чотири "Оскара" .

Брати Вайнштайни, співзасновники американської кінокомпанії Miramax Films і співвласники TWC, знали, за що віддають мільйони: сценарій потрапляв відразу в два актуальні тренди. По-перше, індійська екзотика, що виправдала себе в Мільйонері з нетрів,— вісім "Оскарів" у 2009 році, і Життя Пі — чотири Оскара в 2013‑му. По‑друге, непідробленість, яку гарантувала чарівна формула "засновано на реальних подіях". І нехай цінителі дорікають подібним стрічкам через примітивність — на більшість глядачів заклинання діє безвідмовно.

Зіграти дорослого Сару Бріерлі погодився Дев Патель — зірка Мільйонера з нетрів. На роль прийомної матері запросили головну австралійку Голлівуду — оскароносну Ніколь Кідман. Але це були ролі другого плану, а головного героя ще треба було знайти. І почалася друга історія — про хлопчика на ім'я Санні Павар.

Шестирічний Санні жив в одному з бідних районів Мумбая, ділячи одну кімнату з батьками, братом і сестрою, а ванну — з численними сусідами. Найбільше на світі він любив, за його словами, "багато їсти й багато спати" і цілими днями дивився боллівудські фільми, мріючи одного разу теж знятися в кіно. Також він відвідував муніципальну школу, учні якої, а ще сусіди і родичі й становили все коло його спілкування.

“Його життя не виходило за межі наших нетрів,— згадує мати Санні Васу Павар.— Я була проти довгих контактів із зовнішнім світом, бо не довіряла нікому поза сім'єю".

Все змінилося, коли в 2014 році до Індії прибула знімальна група Лева. Кастинги проходили в школах: шукали хлопчика з нетрів, але з документами, щоб можна було оформити візу для зйомок в Австралії. З 2 тис. відібраних кандидатів режисер Гарт Девіс запросив на прослуховування 200 осіб. Щоб прийняти рішення, вистачило миті.

"Коли я спрямував на нього камеру, у мене з'явилося відчуття, що я дивлюся наш фільм",— згадує Девіс зустріч з Санні.

Відпустити сина на зйомки Васу Павар погодилася лише за умови, що хлопчика буде супроводжувати батько. Після цього Санні потрапив у зовнішній світ, від якого його так оберігала мати. І хоча обмеження, які пережив Сару, минули, щось спільне у прототипа і актора все ж було: Санні не говорив англійською, а члени знімальної групи не володіли хінді.

"У всіх емоційних сценах ми з Гартом Девісом використовували придуману нами мову жестів — і я знав, що мені робити",— згадує Санні. А щоб маленький актор зрозумів загальний сенс картини, для нього створили дитячу версію сценарію: на кожній сторінці було зображено по сцені з фільму зі стислим коментарем на хінді: "У Сару була прекрасна сім'я", "Сару сів у потяг", "Сару загубився".

В результаті з двох історій склалася одна — прем'єра фільму Лев відбулася восени 2016 року на фестивалі в Торонто. Індійські нетрі, мальовниче узбережжя Тасманії, оброслий бородою і м'язами змужнілий Патель, прониклива Кідман — фільм, на думку більшості глядачів, вийшов дійсно красивий. І всі "дитячі" епізоди вийшли цілком дорослими.

А стримана і разом з тим напружена атмосфера нагадує про одну з попередніх робіт режисера — детективний серіал Вершина озера, що зібрав 93% позитивних відгуків за даними Rotten Tomatoes.

При цьому друга частина виглядає помітно слабшою, вважають критики. Коли до героя, який до 25 років впевнено називав себе австралійцем, раптово повертається почуття провини перед першою сім'єю, лише факт, що фільм заснований на реальних подіях, рятує від закидів у недостовірності. Надуманим виглядає і напівмістичне обґрунтування, чому Сью Бріерлі вибрала для усиновлення саме індійську дитину.

І хоча питання адресовані не акторам і, можливо, навіть не сценаристам, якщо хто і заслужив номінацію на Оскар, то це маленький Санні Павар. Бо щирості фільму в підсумку надає не автобіографія, покладена в основу, а його головний герой: з роллю хлопчика з Ганеш Талай, який потрапив до незнайомців, що говорить чужою мовою, відмінно впорався його одноліток, який пережив схожу ситуацію.

Втім, і без номінацій Санні тепер зірка. "Діти в нашому районі завжди були дуже неслухняними, але дивлячись на те, що вийшло у Санні, вони почали прагнути до власних мрій",— каже бабуся Санні Шобха Павар.

Її онук, як і раніше мріє стати актором або, якщо раптом не вийде — поліцейським. Поки перемагає план А: у минулому році Санні знову опинився на знімальному майданчику. Він знявся у спільному індійсько-американському фільмі З любов'ю, Соня, прем'єра якого запланована на весну 2017 року. А Лев виходить в український прокат 2 березня.