Переговори під дулом пістолета

коли вона змушена буде (і, дійсно, Дональд Трамп одразу ж підхопив цю пропозицію) приїхати на переговори, почати переговори під дулом пістолета, тобто без припинення військових дій із Російською Федерацією. Найімовірніше, російська делегація готувалася висунути жорсткий ультиматум Україні. По суті справи, це були не переговори про мир, а вимоги капітуляції в такому разі.

Тут це все виглядає як стрілка якихось пацанів. На жаль, дипломатичні переговори в умовах війни часто набувають такого зовнішнього вигляду. І Путін намагається поводитися, що називається, по-пацанськи.

Вимагатиме капітуляції на ганебних умовах

Зеленський кинув йому виклик типу «приходь сам, а не своїх відправляй». І Трамп тут теж виступає в такій самій ролі, але він не готовий їхати на стрілку, яку, по-перше, організував, забив не він, а Володимир Путін, а, по-друге, де не буде самого Володимира Путіна.

Це означатиме, з точки зору банальної інтерпретації дипломатії, що Володимир Путін може вирішувати, куди приїде чи не приїде Дональд Трамп. Це абсолютно неприпустимо з точки зору Білого дому. І, відповідно, Трамп чітко сказав: він приїде тільки за однієї обставини, якщо буде зрозуміло, що ці переговори можуть чимось завершитися.

І він чудово розуміє, що ці переговори можуть чимось завершитися тільки за особистої участі Володимира Путіна або, принаймні, за умови позначення чіткої російської переговорної позиції.

Цього Трамп від Путіна домагається від свого вступу на посаду, вже понад сто днів, але результат практично нульовий, тому що Росія не хоче позначати будь-яку переговорну позицію, тому що далі з нею можна буде почати торгуватися. Вона не хоче торгуватися, вона хоче воювати поки що.

І Путін побоюється, що в присутності Трампа він опиниться в такій самій складній ситуації, як Володимир Зеленський, коли він приїхав до США і опинився під тиском одразу Трампа, Венса і Рубіо — сам-на-сам із ними всіма в дуже складній переговорній позиції.

Тим більше, є ще один простий фактор для Путіна — це фактор безпеки. У Трампа такого фактора немає, він хоче — приїхав, хоче — не приїхав, він упевнений, що в Туреччині з ним нічого не трапиться. Путін упевнений не так. І всім зрозуміло, що, якщо він не їде, значить він не довіряє, не готовий і не збирається вступати в жодне перемир’я. А тоді навіщо Трампу, щоб із ним асоціювали ці потенційно провальні переговори?

Минуло три роки, як відбулися переговори в Стамбулі. Тоді Росію представляв глава делегації Володимир Мединський. Головою української делегації був Давид Арахамія. Коли в Росії було, висловлюючись мовою Трампа, більше козирів — зараз чи у 22-му році? Думаю, що треба виходити з того, як бачать себе самі учасники переговорів. Я впевнений, що Путін вважає, що зараз у нього козирів більше, ніж 2022 року, після кількох масштабних поразок, яких зазнала російська армія на початку повномасштабної агресії проти України.

Відповідно, він, найімовірніше, вважає, що в нього більше шансів зараз, ніж 2022 року, у якийсь момент опинитися в Києві, у нього більше можливостей для того, щоб розмовляти з Україною з позицією сили, у нього більше надії на те, що припинитися, хоча б із боку США, військова допомога Україні. З усього з цього виходячи, напевно він вважає, що той потенційний договір, який нав’язувала тоді Росія, був договором про капітуляцію на почесних умовах. А зараз він вимагатиме капітуляції на ганебних умовах. Я думаю, саме з цим зараз туди поїхала російська переговорна група.

Треба мати на увазі, що Росія в реальності не збирається зараз домовлятися ні про 30-денне перемир’я, ні про взагалі про припинення вогню, ні про умови припинення цих військових дій. Тому що, судячи з оперативних дій російської армії, з попередніх заяв Путіна, Росія збирається щонайменше до кінця цього воєнного сезону, тобто до середини-кінця осені, продовжувати воєнні дії і, якщо це можливо, тягнути час, утримуючи всередині переговорного процесу Трампа та Україну, але при цьому не йдучи ні на які угоди.

Путін вважає, що у нього зараз більше шансів і можливостей. Якщо розглядати Україну у вакуумі від ситуації в Росії, то можна подумати, що Путін має рацію. Тобто становище України складніше, ніж тоді. Немає США, які однозначно їх підтримують, а є адміністрація Дональда Трампа. Є втома від війни в Європі та вимоги значної частини європейських суспільств якнайшвидшого припинення війни, а отже багато хто з політиків виступає за припинення активної військової підтримки України. Але це якщо не дивитися на ситуацію в Росії.

Путін, можливо, хибно уявляє собі, що відбувається в його власній країні. Розвідка йому точніші дані швидше вже про Україну дає, ніж про Росію йому дає офіційна російська статистика і російський уряд.

Очевидно, що в Росії складна ситуація, і Путін бреше, коли говорить про те, що різко зросла кількість людей, які укладають контракти найманцями і йдуть у російську армію. Наскільки відомо, здебільшого це деяке підвищення досягнуто за рахунок того, що туди почали відправляти вихідців із Центральної Азії, переважно тих, хто отримував російське громадянство. Їх відловлювали, величезна кількість облав була в Росії, їх кидали на фронт.

По-друге, у нього проблеми з економікою. І дедалі більше говорять про те, що той самий ефект, який очікували у 2022 році, коли тільки запроваджували санкції, зрештою за рахунок достатньої міцності та стійкості російської економіки досягається тільки зараз. Плюс економіка Росії виявилася ще до того ж перегрітою військовими контрактами, і це додатковий фактор, який її розслабляє. Відповідно, у Путіна купа проблем, і він просто впевнений, що він пересидить, а Україна нібито впаде раніше.

Але цілком можливий абсолютно зворотний ефект, що в Росії серйозні проблеми, які впливатимуть уже на ухвалення військово-стратегічних рішень, почнуться відчутно раніше. Просто Путін цей фактор ігнорує.

Тож у реальності ситуація те, що називається амбівалентна. Ще невідомо, яка сторона в цьому конфлікті раніше дійсно ослабне всерйоз.

Повну версію інтерв'ю з Іваном Преображенським слухайте на Radio NV

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV