Поради з того світу

Рут Річардсон, екс-міністр фінансів і Залізна леді Нової Зеландії, нещадно критикує стиль управління української влади і дає кілька важливих порад

 

Ольга Духніч

 

 

Рут Річардсон, екс-міністр фінансів Нової Зеландії, яка вважається одним з найкращих реформаторів сучасності, проста, відкрита і різка в своїх судженнях, а сама себе називає потомственим фермером. В день прильоту в Україну вона розповідає НВ про те, що їй подобається українська вишивка і як обурює архаїчність місцевої бюрократії. “Я більше години простояла в черзі в аеропорту, поки фахівець від руки заповнював мої міграційні документи. Від руки, уявляєте! У світі, де вже досить просканувати паспорт людини!" — обурюється Річардсон.

Та, кого нерідко називають Залізною леді Південної півкулі, має повне право обурюватися надмірно повільному прогресу, який показує Україна. З її ім'ям у міжнародній економіці пов'язана поява терміна рутаназія, що означає жорстку і ефективну політику вільного ринку. На початку 90‑х, всього після трьох років реформ, проведених під керівництвом Річардсон, Нова Зеландія увійшла в п'ятірку найбільш відкритих і успішних економік світу.

І те, що в останньому рейтингу Doing Business ця країна потіснила з першого місця Сінгапур, багато аналітиків вважають у тому числі заслугою Річардсон.

В Україну екс-міністр прилетіла, за її висловом, "розбудити українців", які раніше вразили її Революцією гідності і прагненням боротися за свою свободу. На думку екс-міністра, криза дала Україні унікальний шанс нарешті модернізувати себе. Як це здійснити, вона довго і емоційно розповідає НВ в готельному холі.

— Нова Зеландія сьогодні — одна з найвідкритіших економік світу, в основі успіху якої чи не найбільш різкі та радикальні реформи останніх 50 років. З чого ви починали і з чим зіткнулися, реформуючи свою країну?

— Наші реформи розпочалися в 80‑х, коли країна перебувала в стані, схожому на нинішній стан України. Уряд проводив протекціоністську політику і з останніх сил намагався забезпечити людям рівень життя, на який вони вже довгий час не заробляли.

Новозеландська держава дотримувалася патерналістського підходу до бізнесу. Вона захищала неефективні підприємства за допомогою торговельних бар'єрів і субсидій. Дефіцит бюджету був величезним. Профспілки блокували будь-яку динаміку ринку праці. Ми обманюємо самі себе, намагаючись захиститися від глобальних тенденцій і світової економіки. У нас був величезний зовнішній борг.

Зрештою, держава виявилася майже повним соціальним банкрутом, адже люди перестали їй вірити, і перебувала в кроці від того, щоби стати фінансовим банкрутом. Знайома ситуація?

— Цілком. І як же ви реформували країну?

— Насамперед ми розуміли, що важливо діяти, а не говорити, і дії повинні мати під собою фундамент — ідеї. Нашою ідеєю була фундаментальна свобода людини — любити, працювати, торгувати на міжнародних фінансових ринках, бути конкурентноздатними, а головне — позбутися державної неефективності  і йти власним шляхом. І що державний сектор має стикатися рівно з тими ж проблемами, що й приватний, конкурувати за можливості й бути ефективним.

У мене таке враження, що українські політики поводять себе як багато окремих князівств

Наприклад, довічна зайнятість у державному секторі неефективна, і наш уряд вже скасував її, перевівши держслужбовців на річні контракти. Ринок праці максимально звільнили від регуляцій, і у людей з'явилася можливість конкурувати за будь-які державні посади в державі. При цьому ми приватизували практично всі держпідприємства і надали можливість міжнародним інвесторам приходити на ринки Нової Зеландії, що ще більше стимулювало економіку країни.

Сьогодні у нас найвище зростання числа робочих місць в ОЕСР [Організація економічного співробітництва та розвитку, в яку входять багато високорозвинених країн], а безробіття становить менше 1%. Також ми скасували максимум допомог і дотацій, підвищили пенсійний вік, але головне — розібралися з фінансовою політикою держави.

Моя головна амбіція полягала в тому, щоб створити таку фінансову структуру, яка дала б стимул проводити політику в довгострокових інтересах держави, а не в короткострокових інтересах політиків. І в 1994 році був прийнятий Акт про фінансову відповідальность, а саме — зобов'язання кожного наступного уряду скорочувати державний борг.

— Трудова та соціальна реформи, якими ви займалися, — найболючіші? Як на них реагувало суспільство?

— Найболючіше — це нічого не робити. Я нещодавно повернулася з Греції, яка принципово відмовилася отримувати користь і використовувати вікно можливостей власної кризи. Це найболючіша і дурна річ — продовжувати бути такими, як є, втішаючи себе, що пронесе.

У нашій ситуації ми чітко розуміли: у нас економіка на нулі, погано функціонує держава, ми втрачаємо робочі місця і нездатні конкурувати. До того ж більше не могли позичати грошей. Нерозумно в такій ситуації не говорити правду, ми були чесні, відкриті й прозорі в тому, що робили.

— Які найважливіші кроки, на ваш погляд, сьогодні необхідно зробити Україні?

— Найбільша фундаментальна реформа, якої потребує Україна, — змінити погляд на самих себе і перестати боятися. Ви побоюєтеся чергової кризи, але уряди сьогодні руйнуються по всьому світу. Це нормально. І це руйнування можна перетворити на перевагу. Є багато прикладів з бізнесу: цифрові технології призвели до краху більшості індустрій середини ХХ століття, але ті, хто зрозумів, що криза — це нові можливості, виграли. А ті, хто думав, що досить залатати маленькі дірки і почекати, — програли.

Важливо створити простір для інновацій, нового досвіду, інвестицій — щоб подивитися на світ через більш широке вікно і зрозуміти, що ваші проблеми не унікальні.

Держава і суспільство в Україні не вірять один одному. І тут важливо робити крок один до одного одночасно. У вас сотні талановитих IT-фахівців. Чому держава вирішує, як їм управляти своєю галуззю? Залиште їх у спокої і дайте можливість самим організувати свій бізнес. Те ж саме — і з фермерами: їх не потрібно підтримувати субсидіями. Я сама фермер і родом із фермерської родини, але я за одну ніч скасувала всі субсидії для фермерських господарств. Дайте їм самим визначати свій бізнес і приймати економічні рішення. І важливо діяти таким чином в кожній сфері. В жодній з галузей держава не є компетентною.

Це дуже прості речі, але якщо ви їх запровадите, то майже відразу відчуєте зміни на краще. Не займайтеся прогнозами ризиків, а просто проводьте ті очевидні зміни, що і багато країн до вас.

Суспільство має допомагати найкращим йти в державу. Мені здається, ваша проблема більше в головах, ніж в умовах: ви не бажаєте бачити можливості, поки не настане остаточна криза. Хоча у вас і так вже все досить погано.

— Ви вже встигли зустрітися з деякими членами українського уряду. Як ви оцінюєте їх потенціал для здійснення всього сказаного вами?

— Я не думаю, що в Україні щось залежить від одного міністра — це якість всієї політичної системи. Правильне питання не "хто хороший?", а "що ви хочете змінити?". Кожен міністр має свій погляд на країну, вони відрізняються і це нормально. Важливе питання координації і спільної роботи над спільним завданням.

У мене складається враження, що українські політики поводяться як багато окремих князівств. Єдине, що їх всіх об'єднує, — це вимоги МВФ. Але чому МВФ має диктувати, що Україні робити? Або, наприклад, чому це ж диктує Європа? Росія теж намагається вам нав'язувати свій порядок денний. Це якась системна залежність, з нею ви не відірветься від землі.

Чи потрібно вам позичати так багато зовнішніх коштів? Може, краще шукати відповіді у власній економіці? Навіть позичаючи, ви повинні переконувати партнерів, що повернете кошти, а не виконувати всі їхні поради, як це здійснити. Ви ж шукали власний шлях і хотіли його? Так що ж пішло не так?

— Деякі українські експерти кажуть про те, що в України особливий шлях і реформи тут можливі тільки повільні. Ви вірите в повільні реформи?

— Повільні реформи — це повільна смерть і управління цим самим вмиранням. Ви кажете, що у вас йдуть реформи. А що ж у вас такий поганий інвестиційний клімат, що ж ви вже 20 років на все скаржитеся?

Якби тут йшли реформи, ви були б надійною, відкритою для інвестицій, швидкозростаючою країною. Іншого варіанту немає. Я не приїхала сюди критикувати, я приїхала дізнатися: що з вами, українці? У вас повинна бути воля до боротьби за правовий захист. Ви або приймаєте ліки, або вмираєте.