Сміливість бути великим

У травні французький тижневик Le Point вийшов із відвертим заголовком на обкладинці: Коли Європа домінувала над світом (і чому вона ще не сказала своє останнє слово). Те, що знали, але про що воліли не говорити занадто голосно, нарешті вихлюпнулося у мас-медіа.

Європа вже не та. Вона шукає себе. Своє місце в новому мінливому світі. Старі альянси, що вважалися вічними, на правду виявилися не такими вже й довготривалими. Моноліт ліберального Заходу тріснув. Сам лібералізм тріснув. Китай серйозно витісняє Америку. США нервують і роблять різкі кроки. Зі зброєю в руках блукає привид Росії. Зростає Індія. У світі посилюється напруга.

У цій глобальній гонці ЄС стурбовано озирається на всі боки. Ще трохи такого провисання і європейські країни, які колись визначали майбутнє світу, змінять водійське місце на пасажирське у самоврядній автівці, виготовленій у США з китайським софтом.

Президент Франції Еммануель Макрон з усією своєю пасіонарністю не просто намагається задовольнити особисті амбіції на континенті. Він уособлює амбіцію Європи повернути якщо не світову велич, то хоча б статус справді великого гравця.

Але є завада: в цій битві необхідно мобілізувати якомога більше ресурсів, а ЄС, навпаки, з різних причин зіщулюється, втрачаючи Велику Британію і гальмуючи політику розширення.

Здається, нинішні розмови в Євросоюзі про несвоєчасність розширення обумовлені не об'єктивними труднощами, а відсутністю сміливості бути справді великими. Бажання здаватися є, а сміливості немає. На цьому тлі ініціатива деяких євросоюзних гравців знову подружитися з Росією, щоб зробити Європу сильнішою у світі, виглядає, як спроба об'їхати багатокілометровий затор не вибоїстими шляхами найближчих сусідів, а з російського мінного поля.

Європа не завжди була доброю бабусею. Їй є чого соромитися. Але Євросоюз є унікальною в історії спробою створити ліберальну імперію добра. Так, імперські метафори в демократичному світі — це не комільфо, але вони бувають правдивими.

Імперія не може стояти на місці, вона має розширюватися. ЄС як проект статичного світу на окремій ділянці простору — це погляд у минуле. ЄС має стати проектом зростання, сили й цінностей. Отримати такого гравця — в інтересах не тільки Європи, а й усього світу.

Розширення завжди було стимулом зростання ЄС. Коли Євросоюз відмовляється приймати нових членів, він замикається в собі. Відкриваючи двері лише декларативно, не маючи наміру запрошувати гостей, ЄС гальмує двигун власного зростання. Зараз пригальмовують вступ перших на черзі держав Західних Балкан. Оскільки за логікою відразу після них мають бути асоційованими Україна, Молдова і Грузія, які чітко заявили про свої євроінтеграційні прагнення і багато для цього роблять.

Крім економічної сили (величезний внутрішній ринок і спільний регуляторний режим) перевагою ЄС також є потужна «м'яка сила». Благополуччя Європи базується на високих соціальних стандартах, економічному й політичному лібералізмі, верховенстві права, захист уразливих груп. Саме така м’яка сила міцніше залізних кайданів утримує цю ліберальну імперію. Саме вона об'єднує в загальну європейську родину європейські народи, які ще кілька десятиліть тому воювали одне з одним.

Двигуном європейської інтеграції завжди була економіка, що дає свободу зосередитися на захисті цих та інших цінностей. Однак щоб зберегти свій шматок глобального пирога, ЄС має бути готовим у нього вгризатися, нарощуючи ресурсні, інтелектуальні та військові м’язи. Тут інтереси України і Євросоюзу повністю збігаються. Ми потрібні одне одному, щоб колективно нарощувати м’язи, пам’ятаючи: слабкість одного є вразливістю всіх.

Замість того щоб відхрещуватися від ліберальних імперських амбіцій, Євросоюзу варто стати проектом правильної сили у світі, де правила більше не захищають від бажання сильного нав’язувати свою волю агресивними діями. Йому варто знайти в собі сміливість стати великим, дивитися на себе як на глобальну силу, а не тільки як на єдиний ринок з незмінною кількістю учасників.

Батьки-засновники ЄС у далекі 1940-і багатьом здавалися мрійниками зі своєю ідеєю про об'єднану Європу. Хоча насправді вони просто були амбітними реалістами свого часу. Вони мали сміливість заглянути в майбутнє, яке завжди належить зухвалим і амбітним. Саме такою була Європа. Саме такою може стати Україна у великій Європі.