Шалені гроші

Центробанк Швеції прагне відмовитися від готівки та тримати мінусову депозитну ставку. В нових економічних умовах старими методами капіталізм не працює

Олександр Пасховер

Швеція — велика країна в 447 тис. кв. км, але з відносно маленьким населенням — 10 млн жителів. За площею вона більша за Німеччину, Австрію та Тернопільську область, разом взятих. А мешканців у десять разів менше. Її економіка відкрита, але основою добробуту є експорт. В першій десятці найпотужніших компаній країни п’ять — інвестиційні банки з загальним капіталом $152,4 млрд. Йому тісно в заможній країні з маленьким ринком, і тому фінансисти постійно шукають можливості працевлаштувати гроші як у Швеції, так і за її межами.

Це неважко робити, коли економіка всіх твоїх сусідів йде вгору, а у тебе вдома помірна інфляція стимулює ділову активність. І дуже проблематично, коли в світі не вщухає криза, а країна — на межі дефляції. Анастасія Туюкова, старший аналітик інвесткомпанії Dragon Capital, людською мовою роз’яснює що означає дефляція для будь-якої країни. Місяць до місяця або з року в рік падають ціни, затухає бізнес-активність. “Це небезпечна тенденція,— пояснює Туюкова.— Адже дефляція з часом призводить до економічної депресії, зниженню рівня зайнятості”. При дефляції доцільніше тримати гроші в кишені, аніж витрачати їх. Адже за рік за ту ж суму можна буде придбати більше товарів та послуг.

Українцям важко співчувати шведам, які потерпають від падіння цін та купи зайвих грошей. Але ще важче збагнути інструменти подолання цієї форми кризи. Ще в липні 2009 року шведський центробанк (Sveriges Riksbank) першим у світі ввів від’ємну ставку на банківські депозити. Згодом до цієї практики приєдналися Данія, Німеччина, Швейцарія, Японія тощо. Але то було згодом. Першими все ж таки ризикнули шведи. Так вони показали, як боротися з пасткою банківської ліквідності, коли тримати гроші на рахунках вигідніше та спокійніше, аніж пускати їх в обіг, витрачати, інвестувати в бізнес. Крістіан Андерссон, голова правління SEB Корпоративний Банк (Швеція), пояснює НВ, що важливий ефект від запровадження негативних процентних ставок — штовхання інфляції вгору та стимулювання попиту. Мінусова банківська ставка стає драйвером росту вартості активів, кредити стають дешевими.

Зрозуміти механізми боротьби із затуханням ділової активності та штучне змушення зайвих грошей працювати на розвиток економіки важливе як для заможної країни, так і тієї, що збирається такою стати бодай у цьому столітті.

На сьогоднішній день облікова ставка Sveriges Riksbank — мінус 0,5% (в Україні — +12,5%, в Росії — +9,2%, США — +1%, Великій Британії — +0,25%). Це означає, що, наприклад, ти отримуєш позику в 1 млн крон, а за рік маєш повернути 995 тис. крон — себто на 5 тис. крон менше, аніж позичав. Це не означає, що світ перевернувся догори ногами: просто кращого варіанту, щоб примусити гроші працювати на економіку, шведи не знайшли.

Туюкова пояснює, що до такого кроку Швецію спонукав надто низький рівень інфляції. “Цілеспрямована політика всіх центробанків спрямована на контроль над інфляцією,— каже старший аналітик Dragon Capital.— Але вона не повинна бути надто низькою. 3–4% — це вже небезпечний рівень. Якщо її зробити нижче, можна звалитися в дефляцію”. Дефляція стимулює населення не витрачати гроші, а тримати їх в нерухомому стані. Також під час дефляції, коли ціни тануть, бізнес позбавлений низки стимулів для розвитку і вже не звертається за кредитами, не створює робочі місця. Отже, в розпал світової кризи Швеція опинилася на межі дефляції. В грудні 2014 року рівень інфляції в країні впав лише до 0,3%.

Тому на початку 2015‑го Sveriges Riksbank поставив собі за мету хоча б до 2016 року підвищити її до 2%. Мета ця й досі не реалізована. Торік Швеція закінчила з інфляцією в 0,98%, а за перший квартал цього року — 1,6% порівняно з першим кварталом 2016‑го.

Ще однією причиною для того, щоб спонукати шведів триматися політики негативних ставок, є той факт, що таку ж ідею підтримує Європейський центробанк.
 

 
Шведи хутко прорахували, що в цьому разі європейці, які тримають збереження в євро, шукатимуть можливості перекласти свої гроші в інші валюти. Це, очевидно, означатиме збільшення попиту на шведську крону. Її курс зміцниться, а це погана новина для експортерів, на чиїх плечах лежить економіка Швеції — приблизно 80% від ВВП. Відтак тримати мінусові ставки стало життєво необхідним.

Як наслідок, мінусові депозитні ставки зробили неймовірно дешевими банківські кредити. Але не всі. Андрій Гогенко, власник інжинірінгової компанії в Мальме (Швеція), каже, що під займи в 0,5–1% може отримати лише безризиковий бізнесмен, на кшталт шведського гіганта Tetra Pak. Не для бізнесу ставка сягає аж до 5% річних. Таким чином влада спонукає витрачати гроші здебільшого на капітальні вкладення.

“В Швеції багато грошей,— продовжує Гогенко.— Влада бере участь у міжнародних проектах, але при цьому ставить за умову, щоб в них працювали шведи. Адже ті, де б вони не працювали, платять податки на батьківщині”.

Така економічна політика від початку дала помітний результат. У 2015‑му ріст ВВП — більше 4%. Це високий показник. Щоправда, в 2016‑му результат був трохи скромніший — 3,2%. Але це набагато вище, аніж в середньому в Єврозоні (1,7%).

Рушійною силою економіки королівства став ріст споживання населення та інвестицій. Зокрема, він був відчутний в царині нерухомості. З 2010 року вартість житлових метрів виросла на 60%. Це неймовірний показник.

Але в тій цифрі закладені і ризики. Доступність кредитних ресурсів та від’ємна депозитна ставка призводять до того, що нерухомість стає чи не єдиною можливістю примножити свої заощадження. Туюкова пояснює, у чому тут ризик: “Ультрадешеві гроші таким чином створюють бульбашки на ринку нерухомості. Ті, хто в купівлі-продажу стане останнім ланцюгом, будуть дуже засмучені, коли ціни рухнуть”.

Крістіан Андерссон із SEB вважає, що політика мінусової ставки має ще одну очевидну Ахіллесову п”яту. Коли кредити дешеві, це призводить до того, що їх беруть занадто часто. Згодом багатьом компаніям стане важко обслуговувати свої борги, навіть за умов не надто високої ставки. “Компанії, які не є ефективними і які в нормальних умовах не вижили б, триматимуться, доки їх живлять дешеві гроші”,— каже Андерссон. Тому відхід від політики від’ємних депозитних ставок не може бути різким. Адже це може призвести до локального фінансового колапсу. А це означає, що ярмарок від’ємних відсоткових щедрот триватиме. Шведський центробанк має намір тримати мінусову ставку щонайменше до середини 2018‑го. Цій політиці сприятиме ще одна особливість шведської економіки — маленький обіг готівки.

В Швеції багато грошей
Андрій Гогенко,
власник компанії в Мальме

Адже чим в обігу її більше, тим важче будь-якому центробанку проводити гнучку монетарну політику. В Швеції з готівкою все дуже добре. Її майже нема. Можна сказати, що Швеція вже майже безготівкова економічна зона — в обігу лише 2% готівки від об’єму ВВП. Приміром, в Швейцарії — країні, що славиться потужною банківською системою,— цей показник складає 10%. До того ж шведи поставили собі за мету до 2020 року довести обсяг готівки до 0,5% від ВВП, а згодом — звести її нанівець.

“Існує тільки публічне обговорення в Швеції про відхід готівки,— каже Бйорн Седерквіст, архітектор зі Стокгольму.— Для деяких верств населення розраховуватися лише банківською карткою поки що неможливо. Але вже тривалий час у моєму гаманці немає готівки”.

Тему підхоплює банкір Андерссон. Він каже, що є принаймні кілька позитивних факторів від економіки cash free. Перший — можливість відстежувати електронні платежі та підвищення прозорості ускладнює корупційні оборудки, які вільно почувають себе в умовах кешу в конвертах. “До того ж операційні витрати стають значно нижче, якщо ви робите їх в електронному вигляді,— додає Андерссон.— Це хороший інструмент для зниження операційних витрат”.

Отже, Швеція вкотре пропонує світу креативну монетарну ідею — це тотальна відмова від готівки. Історичний парадокс полягає в тому, що саме Швеція у 1661 році була першою європейською країною, що запровадила паперові гроші. Тоді цей новаторський хід світ не второпав. Принаймні на сході континенту цей крок викликав паніку.

У 1663 році руський купець Семен Гаврилов навіть подав скаргу на шведських торговців до московського царя Олексія Михайловича Романова. “Так в них замість грошей запроваджені папірці. Купляють товари на золото та ефімки [срібні монети] і замість золотих та ефімків дають нам такі папірці, хто на скільки товару купив, і ми, холопи і сироти, купуємо у них товари”.

Промайнуло трохи більше 350 років, і тепер скандинави диктують світові нову моду на відмову від готівки. “Крім того, якщо зменшити кількість готівки,— резюмує Андерссон,— ви також знизите ризики для пограбувань та крадіжок”. Його б слова да кіберполіції в вуха.