Село і гроші

Відремонтовані дитсадки і школи, нові амбулаторії і навіть вуличне освітлення — тепер цим можуть похвалитися до третини українських сіл. А все завдяки децентралізації, яка вдихнула життя в глибинку, яка тихо вмирала без грошей

Максим Бутченко

Стоячи на порозі нещодавно відремонтованої школи житомирського села Тетерівка голова місцевої громади Валентина Ільницька розповідає про те, яка хороша децентралізація. З початку минулого року Тетерівка отримала можливість залишати більше грошей у своєму бюджеті — і Ільницька з командою розгорнулися. Реалізували 13 проектів — від ремонту дитячого садка до відкриття Центру надання адміністративних послуг. В останньому можна буде не тільки оформити нерухомість або розібратися з пенсією, але й отримати ID-паспорт.

"Чудо",— так характеризує децентралізацію Ільницька. "Місцева влада нарешті отримала повноваження, про які раніше і не мріяла",— пояснює вона.

Три роки тому, в квітні 2014 року, Кабмін ухвалив концепцію про децентралізацію в адміністративному устрої України. Для початку уряд вирішив створити на базі сільрад громади з кількох сіл або селищ, а в подальшому провести децентралізацію на рівні районів і областей.

З того часу в Україні з'явилося чотири сотні громад — приблизно третя частина від максимально можливих 1,2–1,5 тис.

Завдяки їм сукупний бюджет всіх місцевих органів влади в країні виріс з 68,6 млрд грн (станом на кінець 2014‑го) до 146,6 млрд грн у 2016‑му.

Громади з допомогою держави реалізували понад 1,3 тис. проектів з розвитку інфраструктури. Ще й залучили кошти міжнародних донорів — загалом на $500 млн.

Успіх грунтується на більшій, ніж у традиційних сільських і міських рад, фінансовій незалежності громад. Тепер у місцеві бюджети йде 60% — замість колишнього 0% — податку з фізосіб-підприємців плюс 5% акцизного збору та низка інших відрахувань. Також допомагає і держава — прямими субсидіями: їх сукупний розмір торік становив 1,5 млрд грн.

Крім того, громади очолюють, як правило, ініціативні люди з числа місцевих. Вони генерують багато ідей і швидко переходять від слів до діла, точно знаючи, чого бракує землякам.

Так в країні, де раніше близько 70% всіх грошей йшло в центральний бюджет, з'явилася сильна місцева влада, яка має фінанси. "Це відхід від радянської системи управління державою",— вважає Геннадій Зубко, віце-прем'єр—міністр регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ.

Процес, на думку Ігоря Абрам'юка, директора з розвитку Асоціації об'єднаних територіальних громад, тепер незворотний. І за рівнем децентралізації місцевої влади Україна вже опинилася серед європейських лідерів. "Краще, ніж у нас, справи йдуть тільки в Швеції і Данії",— говорить він.

Ільницька проводить екскурсію Тетерівкою: добре відремонтоване приміщення сільради, школа після реновації, оновлена амбулаторія. Все коштує грошей, але з ними проблем немає.

Раніше місцева влада випрошувала фінансування в райадміністраціях. Ті зі свого боку йшли з простягнутою рукою в області, звідки гінці бігли в Мінфін, Кабмін і Раду. А все тому, що точно такий само шлях здійснювали і кошти, зібрані на місцях,— від сіл до Києва.

Тепер же помітна їх частина залишається в касах громад. І якщо в 2015‑му бюджет тієї ж тетерівської громади становив приблизно 5 млн грн, то вже в минулому році він збільшився до 20,6 млн грн за рахунок податку на прибуток і прямих держдотацій. Плюс громада тепер може безпосередньо звертатися в Мінінфраструктури за допомогою в реалізації своїх масштабних проектів. “Таких можливостей не було,— каже Ільницька.— Що вже говорити про зайві гроші — 30 років майже нічого не робилося в селі".

Входячи в місцевий дитсадок, вона зустрічає його директора Ірину Щербатюк. Та з радістю демонструє свій дошкільний заклад, який нещодавно капітально відремонтували. До цього діти з Тетеревки та найближчих сіл виховувалися в старому будинку, збудованому ще в 1926 році. "Стелю підпирали балками, щоб не впала",— згадує директор дитсадка. І теж каже слово диво, дивлячись на нинішню красу.

Ще раз це слово НВ почув у сусідньому селі Дениші, яке також належить до громади Тетерівки. Його промовив 44‑річний місцевий житель Віталій Губін.

Він ще багато інших слів сказав — півгодини розхвалював нове сільське життя. "Повірте, скільки живу — ніколи не бачив, щоб хтось робив дороги, відкривав садки або школи",— розповідає він. І ділиться останньою новиною: мовляв, тут хочуть створити центр безпеки — купити пожежну машину і обладнання. Небачена справа для села.

Громади дійсно розгорнули бурхливу діяльність. За даними Міністерства інфраструктури, вони за останній час відкрили більше 40 центрів адмінпослуг, побудували 36 нових шкіл.

Марія Дискант, голова заболотцевської громади, що на Львівщині, розповідає: у більшості навколишніх сіл ніколи не було вуличного освітлення, дороги стояли побитими життям і вантажівками. І нічого зробити з цим місцеві ради не могли: гроші з центрального бюджету сюди вперто не йшли.

Тепер же в дев'ять з десяти сіл, що належать до громади, місцева влада провела енергозберігаюче вуличне освітлення. У трьох школах замінили дахи, готуються придбати шкільний автобус.

Бюджет громади за два роки зріс з 2 млн грн до 16 млн. грн.

"Щоб зрозуміти, в якому запустінні була українська глибинка, потрібно проїхати по віддалених районах",— каже Дискант. І зітхаючи додає: "Роботи у нас — непочатий край".

Але ні, цей край вже початий. Анатолій Ткачук, директор з науки і розвитку Інституту громадянського суспільства, наводить такі дані: в Польщі місцеві бюджети на рівні гміни отримують 13% від ВВП, а в Україні громади — 15%. Що і виводить українську місцеву владу на один рівень з європейськими країнами. Нехай і виключно за цим показником. "У грошовому еквіваленті нам до тієї ж Польщі ще далеко",— уточнює Ткачук.

Поки українські громади в терміновому порядку латають найбільші дірки минулого. Іван Дудар, голова кочубеївської громади в Херсонській області, розповідає: вони відкрили центр медичної допомоги — дві амбулаторії. І це навіть не предмет його гордості, а фактор виживання: до найближчого райцентру і лікарні звідси — майже 50 км. І тому навіть швидка не завжди встигала допомогти. “Бували і летальні випадки,— каже Дудар.— Тепер, слава богу, ми можемо подбати про своїх односельців".

Наступний його проект — переведення на альтернативне паливо, а кажучи просто — тирсу, шкіл та амбулаторій. Обладнання для цього громада вже придбала.

За оцінкою Ткачука, близько 80% громад у минулому році вели успішну діяльність. Однак інші заплуталися в потоці грошей і не знають, куди їх прилаштувати.

Про це ж говорить і віце-прем'єр Зубко. Особливо складно у нової місцевої влади йде процес освоєння державних дотацій. На початок 2016‑го вони не використали 31 млрд грн, а в 2017‑му обсяг фінансів, що лежать мертвим вантажем зріс до 55 млрд грн.

“Раніше не було грошей — і це була проблема. Тепер гроші є, але потрібно навчити громади грамотно ними розпоряджатися",— говорить віце-прем'єр.

Від Києва, де про проблеми громад розмірковує Зубко, до Заболотців, де господарює Дискант,— сотні кілометрів. І звідти — зі сходу Львівської області — вона бачить проблеми інакше.

Дискант заважає те, що громади не можуть розпоряджатися землею за межами населених пунктів. Адже тепер основне джерело наповнення місцевого бюджету — це місцеві підприємці. А громада не в змозі стимулювати зростання їхньої кількості — вона ж не може не тільки продати їм ділянки, але навіть здати їх в оренду. "Поки народні депутати і не думають створювати ринок землі",— журиться Дискант.

З якими б проблемами не стикалися громади, саму децентралізацію Ткачук пропонує вважати успішною. "І найшвидшою з інших українських реформ",— додає експерт.

В регіони не тільки повернулися гроші і дух підприємництва. Зубко переконаний, що тепер громади зацікавлені навіть у появі нових робочих місць і відбілюванні зарплат на місцевих підприємствах — адже з них теж йдуть відрахування у місцеву казну. Тобто виграють не тільки громадські інтереси, але і приватні: вищи офіційні заробітки — більші пенсії, краща якість життя.

Більш того, децентралізація розгорнула обличчям до регіонів і політичний клас. Адже успіх громад тепер не залежить від лояльності центру — а значить, можна на локальному рівні справою доводити переваги тієї чи іншої партії.

За спостереженнями Абрамюка з Асоціації об'єднаних територіальних громад, політики вже сьогодні почали придивлятися до місцевих виборів. "Через кілька років центр політичного життя зміститься в регіони, тому що саме там будуть зосереджені реальні важелі впливу на людей",— підсумовує він.