Як стверджують грузинські опозиціонери, Грузія нібито пішла шляхом Віктора Януковича. Ми вже побачили, що був ратифікований закон про іноагентів, це повністю російський закон. Грузинський олігарх Бідзіна Іванішвілі виступив з такою програмною промовою, сказавши про те, що до того, до нього, умовно кажучи, управляли Грузією іноагенти, зрадники і так далі. Ну і от тепер з’явилася інформація, що нібито працюють над тим у Грузії, щоб відновити дипломатичні відносини з Росією. Мене запитують, чи робить Росія такий собі розмін — мовляв, втрачаємо Вірменію на якийсь час, але отримуємо Грузію?
Навряд чи все так просто. Давайте побудемо «адвокатами диявола» і спробуємо подивитися на все це з точки зору грузинських розкладів, що існують. От грузини мріють повернути свої території — Абхазію, Південну Осетію, але силою вони повернути їх не можуть. А у них перед очима — Азербайджан із поверненням собі Нагірного Карабаху. І вони бачать, як Ільхам Алієв доволі проводить успішну політику, спираючись, умовно кажучи, в тому числі, на російську підтримку. Реалізував впродовж короткого часу історичну споконвічну мрію азербайджанського народу про відновлення територіальної цілісності. Більше того, зараз Алієв, абсолютно ефективно маневруючи між Європою, Туреччиною і Росією, продовжує свою політику майже незалежно, знищуючи практично всі можливості російського впливу в самому Азербайджані.
У грузин може виникнути бажання, що — давайте ми так само зробимо. Тобто ми запропонуємо росіянам моркву. Вигляд того, що ми наближаємося до ваших інтересів, ми критикуємо Захід. Росія зараз потребує будь-яких союзників або країн, прихильних до Росії. Ми готові повторювати частково, не повністю, частково ваші наративи. Ми можемо критикувати Захід, а за це ви нам даєте трохи те, а також це і це. Ось такий розрахунок, в принципі, може мати місце.
Зерно, гроші, товари, туристи, — все це йде з Росії великим потоком
Чи не має вигляд це наївної позиції? Ну знаєте, одна історія у Вірменії Азербайджану забрати Карабах, а інша історія — Грузії повернути ту ж саму Абхазію, яку окупували росіяни. Росіянам, відверто кажучи, ці Абхазія і Південна Осетія глибоко індиферентні. Вони в будь-який момент можуть їх повернути, при умові, що це серйозно прив’яже Грузію. І що це буде така система домовленості, яка закріпить Грузію на російській орбіті. Але грузини думають, що вони на якомусь моменті їх «кинуть». А росіяни думають, що вони «кинуть» грузин. Оце приблизно така гра. І це — якщо ми не беремо до уваги взагалі інших розкладів, які існують в цьому регіоні.
Грузинській мрії зараз треба виграти вибори. А відповідно їм треба забезпечити зараз ефективне керівництво харчі, гроші і все інше. А харчі і гроші можуть дати росіяни. Тому в короткостроковій перспективі ми будемо бачити багато таких негативних змін. Тим більше, що зараз сама логіка конфлікту, яка чисто виставляє цю ситуацію чорно-білою. Тобто Грузинська мрія, це умовно кажучи, проросійська, опозиція — проєвропейська. І чим далі, тим воно більше кристалізується. Тобто створюють такі точки кристалізації. Тим більше вони будуть розходитися і менше буде спільного порядку денного між цими двома силами. Це пастка, в яку потрапляє Грузія. Бо навіть якщо прийдуть до влади проєвропейські сили, вони можуть опинитися в ситуації, коли Росія може перекрити їхній економічний кран. І це велика проблема для Грузії, тому що зерно, гроші, товари, туристи, — все це йде з Росії і йде великим потоком. Пересічному грузину, який продає своє вино або свої хачапурі або займається якимось туризмом, треба живі гроші. А живі гроші приносить поки що Росія. Такий розклад.
І в принципі, якщо подивитися на підтримку провладної партії, то вони виграють вибори. Зі скрипом, але виграють. Оце, що вони роблять, це вони хочуть підфартити Росії, тобто запустити цей елемент торгів. Ну, я не знаю, я не певен, що грузини спроможні виграти у Росії. Хоча, якщо росіяни будуть слабнути, їм буде потрібна будь-яка підтримка і будь-яка країна, то вони, можливо, і клюнуть на цю наживку. Але я маю великі сумніви.
Молодь сама по собі — це хороший матеріал для революції. Але революції все-таки роблять політичні партії. Тобто сили, які можуть організувати, запропонувати адженду відповідно, і можуть її реалізувати. В Грузії немає опозиційної політичної сили, яку підтримують всі інші опозиційні. Чвари між опозиціонерами там не менші, а може навіть більші, ніж чвари між опозицією і Грузинською мрією. Тобто ці люди у Грузинській мрії об'єднані грошима і певними домовленостями, порушення яких може призвести до летального фіналу. А опозиціонери просто сваряться через амбіції. І це велика проблема. Без харизматичних лідерів, без чіткої програми об'єднання політичних сил, досягти успіху буде вкрай важко. Це теж проблема, з якою стикається Грузія, і не перший раз. Ми будемо дивитися, звичайно, як будуть розвиватися події, якщо можливий такий сценарій, коли Грузія думає, що Росія піде на поступки. Це один із таких варіантів. Я думаю, що там гроші грають велику роль.
Повну версію інтерв'ю з Ігорем Семиволосом слухайте на Radio NV