Швидка і кривава громадянська війна. Що вирішив Путін

Для того щоб така війна почалася, необхідно, щоб були щонайменше два серйозні центри влади, які конкурують між собою, — центри ухвалення рішень, центри тяжіння для російських еліт. Зараз один центр — це, звісно, Володимир Путін, а другий центр зараз формується. І спікером, і головною дійовою особою цієї другої альтернативи сили стає начальник ПВК Вагнера Євген Пригожин.

Усім відомий центр влади, навколо якого російська держава будувалася останні 20 років, а саме Володимир Путін і його друзі-кореші-наближені, зараз усіма силами намагається дедалі активніше (спершу робили це таємно) ліквідувати Пригожина у той чи інший спосіб, доки він ще офіційно не оголосив про свій жорстокий відхід і доки не розпочав боротьби за владу із самим Володимиром Путіним уже у відкритому і силовому режимі.

Інші заходи, які можна було застосувати до того ж Олексія Навального або Бориса Нємцова, або когось іще з політичних опонентів — не працюють. Тому що Пригожин став занадто сильний, а Путін навпаки дуже сильно ослаб. Економіка гине, грошей залишається все менше, армія споживає все більше і більше. У цій ситуації для Володимира Путіна найскладніше підгодовувати вірну йому еліту і силовиків, які вже починають проявляти перші ознаки невдоволення. Тому що від них вимагається зараз тугіше підзатягнути паски і бути все одно на сторожі режиму. Ну і найближчі люди навколо нього чим далі, тим сильніше розчаровуються в усій його політиці, насамперед, звісно, в авантюрі з Україною, яку він затіяв для підвищення власної популярності і для того, аби увійти в історію. Але не подумав про своє оточення і про їхні неминучі проблеми у зв’язку з цим вторгненням. І ось зараз цих проблем стає дедалі більше і більше, а вторгнення як було далеким від успіху, так і залишається, можливо, навіть ще й далі стає. Тому оточення путінське розуміє, що він їх веде в глухий кут і вибору виходу з цього глухого кута немає. Якщо вони підуть у цей глухий кут за ним, то всім їм гаплик.

Почався активний пошук заміни Володимиру Путіну всередині російської еліти

Звичайно, головна проблема Володимира Путіна, який слабшає, — це те, що його оточення вбачає в ньому не розв’язання величезної кількості проблем, що виникли, а навпаки саме джерело цих проблем, і на нього косо дивляться.

Звісно, вся російська еліта із задоволенням би Путіна позбулася (за винятком не надто великої кількості відданих особисто йому людей, які або просто дурні, або справді злочинці такі, що вони розуміють — за будь-якого наступного режиму на них чекає в’язниця).

У цих умовах почався активний пошук заміни Володимиру Путіну всередині російської еліти. Причому цей пошук не просто почався, він уже дає перші результати. Еліти просто придивляються до найрізноманітніших людей і думають: ось хто міг би витягнути російську еліту з тієї ситуації, в якій вона опинилася, хто міг би зробити так, щоб все було як раніше — щоб спокійно могли грабувати власне населення і витрачати ці гроші на Заході. Власне, більше нічого особливо й не потрібно від керівника країни.

З чого взагалі складається правлячий стан Російської Федерації? Це жадібні співробітники силових структур — генерали, полковники, вищі офіцери, щедро перемішані з лідерами безпринципного шакалячого бізнесу, які займаються здебільшого не створенням якихось матеріальних цінностей, а відбиранням майна один в одного. Ось цей бізнес теж широко представлений у російських правлячих колах. Ну і звісно ж аморальний абсолютно криміналітет, який теж зжився з бізнесом і силовими структурами. Ось цей бізнес, силові структури і кримінал разом зібрані, які є субстратом для російської політичної еліти, породив із себе феномен Євгена Пригожина.

Він поєднує в собі всі три якості: він уже серйозно силовик, у нього є своя армія, він бізнесмен, його досі називають «кухарем», ну і бандит. У нього є судимості, він не приховує, що живе за злодійськими поняттями, принаймні намагається їх дотримуватися. Також у Пригожина є ще така рідкісна риса для російської політичної еліти як харизма. Тому що Путін підбирав завжди людей у своє оточення з людей максимально безликих, сірих, і не дуже розумних, щоб можна було в будь-який момент замінити.

І в цих умовах, коли влада Путіна слабшає, система породила із себе поєднання всіх трьох необхідних якостей для російської еліти — безпринципного бізнесмена, продажного силовика й абсолютно аморального представника кримінального світу. Ось цей Пригожин почав рости як на дріжджах.

І вже клан, з яким він іде на боротьбу за владу всередині російського режиму, зростає. Усі розуміють, як я сказав, що Путін веде в глухий кут. Усі шукають альтернативне рішення, і оскільки нічого іншого, крім Пригожина, на горизонті немає, вчепилися в нього як у паличку-виручалочку. А він радий старатися, пропонує ідеї, пропонує якісь рішення. Пригожин у цьому сенсі говорить рівно те, про що думає вся інша російська еліта, але яка повинна рот на замку тримати, а йому говорити можна. Тому що у нього танки, літаки, РСЗВ. Але крім цього Пригожин зараз уже почав активно підгортати ще й світову спільноту.

Минулого тижня стався дуже важливий епізод, як мені здається, який свідчить про намір Пригожина заздалегідь почати домовлятися із Заходом і з Україною. Ви, напевно, бачили, як він побував на заводі шампанських вин у місті Бахмуті. Дуже відоме підприємство. Він походив там підземними галереями, де зберігаються пляшки. Каже, що ми все повернемо законним власникам, у нас війна, але приватна власність недоторканна. Держави між собою воюють, а от приватна власність — це все-таки приватна власність, ми не маємо права — це взяти і відбирати, красти, тому що це, каже, мародерство.

З огляду на те, що Пригожин буквально одночасно з цим повністю розхерачив місто Бахмут разом із його жителями і йому ніде там не вкололо, що він знищує чиюсь приватну власність, це повна фігня, його розмови. Але в даному випадку приватної власності, що він хоче цим сказати?

На мій погляд, Пригожин звертався насамперед до Заходу і до України. Він говорив, мовляв, дивіться, хлопці, я готовий домовлятися, я не збираюся все це мародерствувати, підривати, ми розуміємо, що рано чи пізно це все повернеться в Україну, тому ми готові вам, коли ось ви сюди повернетеся, виплатити компенсацію. Думаю, таким чином він дає зрозуміти, що якщо прийде до влади, то готовий буде заплатити Україні репарації. Несподівана поява в цих галереях підземних із запорошеними пляшками свідчить про те, що Пригожин хоче сказати: зверніть на мене увагу, я не такий псих, як ось той, який сидить у Кремлі.

Усі звернули увагу, що він, на відміну від Дмитра Медведєва, від депутатів Державної Думи, навіть від самого Путіна, не лає Україну останніми словами, не обзиває лідерів наркоманами і нацистами. Ні, він з великою повагою завжди відгукується про Зеленського, каже, що українська армія — це друга армія світу (перша армія — вагнерівці). Також нещодавно в Америку і в Туреччину відправив дві труни з громадянами Туреччини та Америки, вкритими прапорами відповідних країн. Тобто він намагається грати в цивілізованого лідера, сподобатися він хоче дуже сильно Заходу і звернути на себе увагу як на договороздатного партнера. Він розуміє, що російська еліта в боротьбі за владу може підтримати тільки ту людину, яка зможе нормально налагодити діалог із Заходом, з Україною і домовитися про майбутні відносини, про зняття санкцій, виплату репарацій.

Тут ще ніби такий сигнал він російській еліті посилає: якщо я прийду до влади, то ніякого розкуркулення не буде, приватна власність недоторканна, що є в кого, все те й залишиться. Ось такий цікавий посил був у появи Пригожина на заводі шампанських вин у Бахмуті.

Ну і останньою краплею, яка вивела з себе Володимира Путіна, наскільки я розумію, була передвиборча кампанія Пригожина російськими містами, яка розпочалася, у статусі вже підкорювача Бахмута. За останній тиждень відвідав Владивосток, Єкатеринбург, Новосибірськ, Нижній Новгород. Скрізь проводив пресконференції, скрізь робив багато гучних заяв і поводився так само, як кілька років тому Олексій Навальний. У нього теж було турне російськими містами, він відкривав регіональні штаби.

Не побачити паралель між діями двох цих політиків — важко. Думаю, у Путіна просто дежавю в очах. Не встиг одного посадити — другий лізе і треба з ним розібратися. Але якщо вбити Нємцова було досить просто, з Навальним теж розібратися було ще простіше, то з Пригожиним усе набагато складніше. У Пригожина ціла своя армія, і ця армія зі своїм порядком денним, і в Росії зараз набирає авторитет, як і сам Пригожин. Налякати треба було Пригожина чимось таким, чого б він обов’язково злякався в РФ.

Практично всі громадяни Росії дуже бояться кадировців, особливо з найближчого оточення чеченського падишаха. Депутат держдуми РФ Адам Делімханов і начальник чеченського парламенту Магомед Даудов — ліва і права руки Рамзана Кадирова, за допомогою яких він виконує всілякі делікатні доручення (вважається, що ці двоє людей стояли якраз за вбивством Бориса Нємцова), виступили вчора синхронно із заявами з різкою критикою на адресу Пригожина і фактично забили йому стрілку. Їхнє невдоволення викликало те, що Пригожин ніби засумнівався в бойовій корисності підрозділу «Ахмад», який приїхав із Чечні в так звані ЛНР і ДНР.

Тобто адміністрація президента і Міністерство оборони Росії самі не стали наїжджати на Пригожина, попросили це зробити кадировців, як силу, здатну, мабуть, налякати.

Пригожин деякий час мовчав, потім відповів, що взагалі-то за свої слова відповідає, сказав, що не відмовляється від ідеї, наприклад, розстріляти начальство Міноборони РФ за брак боєприпасів, за щось там іще, і каже: «А якщо вам цікаво щодо стрілки забитої, ось вам заява мого командира головного ПВК Вагнер і почитайте її, там усе написано».

Цю заяву написала людина, яку звуть Дмитро Уткін. Це реальний нацист, колишній співробітник спецназу ГРУ. Позивний у нього «Вагнер» якраз через його пристрасть до нацистської символіки, до нацизму, до фашистів, до всієї цієї фігні тридцятих-сорокових років минулого століття в Німеччині. Цей Уткін

написав, що готовий зустрітися, що він пам’ятає Делімханова і Даудова ще по першій і другій чеченським війнам. Це натяк був на те, що взагалі-то він у цей час воював за РФ, а ці два джентльмени — нинішні соратники Кадирова — воювали на протилежному боці.

Був цікавий виступ одного з командирів ПВК Вагнера з позивним «Зомбі», героя Росії, мовляв, він готовий проливати свою і чужу кров за своє начальство, за свої ідеї.

Коротше кажучи, Long Story shorts, що називається, ПВК Вагнера відмовилася лякатися. Зловісні соратники Кадирова виступили з не менш зловісними заявами, намагаючись налякати, а ті не злякалися. У результаті стратегія Володимира Путіна не спрацювала. Я поясню чому.

Володимир Путін останні років 15, напевно, розгодовував, плекав Кадирова і його гвардію якраз заради такого моменту. Передбачалося, що колись у РФ почнеться якийсь бунт, з’явиться серйозний суперник у Путіна, який спробує його зіпхнути і викинути з Кремля. І ось тут якраз і знадобиться кадировська гвардія, яка, до речі кажучи, базується недалеко від Кремля у двох готелях.

І від Кадирова зажадали в Кремлі — давай-но ти заткни цього Пригожина, домовся з ним, щоб він припинив свою політичну діяльність, заткнувся і повернувся до строю, виконував ті накази, які ми йому наказуємо виконувати. Кадиров, я так розумію, сам не захотів цього робити особисто, попросив своїх цих двох зловісних міньйонів.

Тепер, найімовірніше, Путін вимагатиме від Кадирова — так давай же, йди вперед і виконуй своє завдання, заради якого я тебе 15 років із руки годував.

Я думаю, що Кадиров скаже «ні». Тому що зараз, знову-таки, незрозуміло, чим закінчиться найближчим часом війна. Найімовірніше РФ цю війну програє. Кадиров це розуміє. У разі програшу цієї війни РФ буде розпадатися, і Кадирову вся його армія потрібна в цілості й схоронності, щоб утримати під своїм контролем Чечню, а за можливості захопити ще Дагестан, Інгушетію, якісь сусідні регіони. І встрявати в міжусобний конфлікт із пригожинцями йому зараз нафіг не треба.

Загалом, зараз ми бачимо абсолютно точно, що старий центр влади на чолі з Володимиром Путіним зіткнувся з дуже серйозним суперництвом з боку нового центру влади — Пригожина. І мирного варіанту вирішення цього конфлікту я, якщо чесно, не бачу за жодних обставин.

Повну версію слухайте у відеоблозі Івана Яковини на радіо NV: