І в Росії, і у нас бурхливо обговорюють інтерв'ю глави ПВК Вагнер Євгена Пригожина російському пропагандисту Долгову. Це інтерв'ю цитують і аналізують у різних сенсах і контекстах. І це, звичайно, дуже цікавий і повчальний матеріал як у політичному, так і в психологічному плані.
Я це інтерв'ю сприймаю як діагноз, причому відразу за кількома позиціями.
Пригожин фактично визнав провал так званої СВО за двома головними цілями, публічно заявленими Путіним 24 лютого минулого року, — денацифікацією і демілітаризацією України. Ба більше, він також визнав прямо протилежний результат цієї «СВО». Ось прямі цитати: «Ми зробили Україну нацією, яка відома всім у всьому світі». … «Що стосується демілітаризації: якщо у них було на початок спецоперації умовних 500 танків, тепер 5000 танків, якщо воювати вміли 20 тисяч осіб, то тепер — 400 тисяч. Як же ми її демілітаризували? Виходить, що навпаки».
Набагато важливіше, що Пригожин фактично визнав, що ця війна Росії проти України для українців є справедливою, а для Росії — несправедливою і загарбницькою. Це легко читається за оцінками та епітетами дій обох країн. Прямі цитати: «Ми що зробили? Ми прийшли по-хамськи, пройшлися чобітьми по всій території в пошуках нацистів. Поки шукали нацистів, наковбасили всіх, кого можемо». «Ми влаштували цю бійку». «Усе, що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше».
Ще один діагноз від Пригожина — Росія цю війну не виграє: «Є оптимістичний і песимістичний сценарії. У перший я мало вірю. Європа й Америка втомляться від українського конфлікту. Китай посадить усіх за стіл переговорів. Ми домовимося про те, що все, що ми вже хапнули, це наше, а все, що не хапнули, це не наше. Навряд чи цей сценарій можливий». … «Песимістичний сценарій: українцям дають ракети, вони готують війська, безумовно, вони продовжуватимуть наступ, намагатимуться контратакувати. Можливо, контрнаступ десь станеться успішним, вони будуть відновлювати кордони до 2014 року, і це легко може статися. Вони будуть атакувати Крим, будуть намагатися підірвати Кримський міст, відсікти шляхи постачання».
Ще один діагноз від Пригожина — Росія цю війну не виграє
Дуже хотів би, щоб інтерв'ю Пригожина почитав пан Орбан, який досі переконаний у тому, що Росію неможливо перемогти.
З точки зору діагнозу настроїв у російському суспільстві дуже значущий антиелітний пафос пригожинської риторики. Лайки на адресу російської еліти та її нащадків стільки, що цитувати не буду. І напевно, це не тільки пригожинська думка. Він відображає і резонує настрої і на фронті, і в частини людей у тилу, особливо у так званої партії війни. Хоча деякі кремлівські коментатори вже записали Пригожина в «партію миру». Думаю, що це натяжки.
Він був і залишається людиною війни і «солдатом удачі». Судячи зі змісту інтерв'ю, українців, особливо українську армію, він поважає як сильного і гідного супротивника. Але Україна для нього — це ситуативний противник, як у спорті. Раз Путін почав воювати проти України, значить, треба воювати разом зі своїми проти чужих.
А ось головний противник Пригожина — це якраз російські еліти. Ось кого він ненавидить всією душею. І в нього вже прориваються загрозливі натяки: «Ми повноцінна армія. Чому нас не пустили? Це сталося через інтриги, через острах того, що коли якась структура розростається, вона може почати диктувати умови й умовно прийти на танках до Москви». … «Це роздвоєння може закінчитися, як у 1917 році, революцією, коли спочатку солдати встануть, а після цього їхні близькі встануть». … «І все закінчиться тим, що буде в одну мить Варфоломієва ніч. Жирівство дітей еліти закінчиться тим, що люди їх на вила піднімуть».
Але за всього свого агресивного антиелітного пафосу Пригожин посилає сигнали лояльності Путіну: «Моє політичне кредо: батьківщину люблю, Путіна слухаюся, Шойгу на мило, воювати будемо далі».
Парадоксальний персонаж Пригожин — Стенька Разін і Малюта Скуратов в одній людині. Вірний путінський опричник, який уже готовий воювати з внутрішніми ворогами і перетворювати Росію на Північну Корею (у буквальному значенні він так сказав). Але схоже, що насправді він хоче перетворити всю Росію на велику ПВК Вагнер. Але де ж там місце Путіну?
Ось і виникає дилема для Пригожина — служити Путіну до кінця чи врешті-решт замінити Путіна?
Але ще більшою мірою це «дилема Пригожина» для Путіна — використовувати вірного бойового пса й надалі (і в Україні, і в Африці, і для остраху своїх же еліт), чи, поки не пізно, нейтралізувати його? А то ж почне кусати своїх і в припадку сказу може й до Путіна дістатися. Пригожина вже несе, і хтозна як далеко його може занести.
Перед 1917 роком у Росії була «распутінщина». А ось тепер починається «пригожинщина». І за формою, і за стилістикою це начебто дуже різні явища. Але, по суті, вони схожі, оскільки є ознакою початку кризи російського політичного режиму і тоді (понад сто років тому), і зараз.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV