Результат цілком залежить від інтерпретації поліграфолога, а графіки поліграм — лише допоміжний елемент.
Мов карти Таро в руках вокзальної ворожки. Зате тест на поліграфі — бездоганний прийом, щоб чинити тиск. Іноді на того, кого випробовують. Часом на публіку, що випробовує його.
У 1987 році Гарі Ріджвей пройшов тест на поліграфі і зняв із себе підозри, що він є «вбивцею з Грін Рівер». Серійний маніяк залишав тіла задушених жертв біля річки, за що й отримав своє прізвисько. У 2001-му Ріджвея затримали повторно на підставі ДНК-тесту і довели його провину в убивстві 49 дівчат (сам же Гарі зізнався в 61 смерті). Успішне проходження тесту маніяк пояснив тим, що не вірив у силу «детектора брехні». Експертна думка поліграфолога вартувала життя шести дівчат, яких убили після помилкового звільнення Гарі.
Незважаючи на запевнення самих поліграфологів в об'єктивності (відповідності до реальності) тесту, незалежні дослідники вважають перевірку на детекторі ненауковою і маніпулятивною. І це при тім, що історія методу налічує кілька тисячоліть.
Ще за часів Ведійської цивілізації (десь 3−4 тис. років тому), щоб викрити підозрюваного або довести його невинність, допитуваного змушували ритмічно бити в гонг. Спочатку дізнавач питав про щось нейтральне («контроль»), щоб підозрюваний задав «правдивий» ритм, і тільки після цього ставилися питання, пов’язані зі злочином («тест»). Якщо на тестових питаннях «правдивий» ритм змінювався, то дізнавач міг зробити висновок, що підозрюваний бреше, а тому винен (або той настільки боязкий, що не зміг би вчинити злочин).
Через тисячоліття ритмічність ударів об гонг змінили поліграми, на яких зафіксовані зміни психофізичних станів підозрюваних. Сучасний поліграф може з високою точністю знімати показання щонайменше з п’ятьох каналів: серцевий ритм, грудне і черевне дихання, наповнюваність кров’ю периферичних судин і електропровідність шкіри. Навряд чи комусь вдасться однією силою волі змінити свою електропровідність, тому фактично поліграф обдурити неможливо.
Помилка методу полягає в тому, що ніхто достеменно не знає, які ритми правдиві, а які вказують на обман. Дослідник феномена брехні Пол Екман сформулював проблему так: «Усе було б набагато простіше, якби існувала якась унікальна ознака, що завжди і всюди свідчить про брехню і ніколи ні про що інше. Але такого немає».
Можливо, тому метод перевірки на поліграфі не відповідає базовим принципам наукового дослідження. Наприклад, можливості перевірки (поліграми на брехливі відповіді мають повторюватися незалежно від настрою кандидата або зміни поліграфолога) чи стандартизації («читаючи» поліграми, різні експерти мають здебільшого надавати однакові інтерпретації без контакту з тим, кого випробовують).
Не пощастило поліграфу і з популяризаторами. Так, Чезаре Ломброзо, який — зі своїх же слів — вперше в кримінальній практиці успішно застосував «детектор брехні», відомий і теорією «природжених злочинців». Ломброзо пропонував визначати схильність до тяжких злочинів за горбинками на голові підозрюваних, а відтак стратити, не чекаючи вчинень злочинів.
Український дослідник Юрій Ворона, працюючи з поліграфом в лабораторії розвідки, «відкрив» меридіани людського тіла, через які проходить космічна інформація (теорія СІФО). Йому вторить японець Хіроші Мітояма, який використовував поліграф для доказу фізичного існування чакр.
Якщо відкинути біоенергетичний непотріб, то існує два безумовно робочих варіанти застосування тесту на поліграфі:
Як спосіб допиту. Метод хороший, коли потрібно вибити з підозрюваного «царицю доказів», визнання провини. Достатньо залякати, що завдяки поліграфу поліції все відомо. А з визнанням передавати справу до суду куди веселіше, ніж з купою розмежованих доказів.
Під час прийняття на роботу. У людській культурі факт брехні — це вже аморальний вчинок. Іноді кандидат видає частину правди про себе, щоб не вважатися брехуном. Неприємна правда — це межа, яка для кандидата вважається меншим злом, ніж брехня. Часто-густо достатньо цих визнань, аби відбракувати надмірно щирого кандидата.
Обидва варіанти працюють тільки за умови, що той, кого випробовують, вірить в чудодійну техніку (фахівці називають це «залякуванням неминучістю»). Саме тому всі зацікавлені особи хоч і не заперечують ненауковість методу, але надто наполягають на його практичній корисності.
Головне пам’ятати, що інтерпретатор поліграм ризикує куди менше, ніж його піддослідний. Поліграфолог, що виправдав Ріджвея, не був покараний за шістьох убитих жінок. А що більше людей вірять в об'єктивність і корисність тесту на поліграфі, то легше виправдатися верткому брехунові. Достатньо того, щоб поліграфологи оголосили його чесним, а обивателеві варто лишень повірити в магію «науки».
Долучайтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ