У ХХ столітті не було політичної ікони яскравішої, ніж Фідель Кастро. Його смерть заново запустить чимало важливих і раніше невирішених дискусій про його місце в історії і про революційні ідеї, втіленням яких він був.
Він посідав особливе місце у свідомості та колективній уяві багатьох представників мого покоління. Безнадійно корумпований режим, який Фідель і його навіть більш стильний спільник Че Гевара скинули, був класичною банановою республікою. Здавалося б, більш гідної мотивації теж було не знайти.
Паразитичний режим Фульхенціо Батісти був відмінним майданчиком для американців, щоб уникнути задушливої моралі Сполучених Штатів 1950-х. Ми мало знали про Кубу на той момент, і здавалося, що Фідель вочевидь займає правильну сторону. Але запам'ятають його зовсім інакше.
На відміну від Че, Фідель прожив досить довго, щоб побачити, як його спадщину зруйнують, побудовану ним модель вивернуть навиворіт, і навіть нормалізують відносини з його найлютішим ворогом. На цьому тлі є ризик, що про абсолютно реальні досягнення режиму Кастро забудуть.
Але насправді бідна, як церковна миша, країна третього світу примудрилася створити вкрай сталу медичну систему і систему охорони здоров'я. Звісно, могли бути деякі сумніви щодо темпів, але порівняно з іншими країнами регіону ключові соціальні індикатори виглядали непогано. Як підкреслив знаменитий режисер Майкл Мур, медична система Куби за багатьма параметрами перевершувала навіть американську. Непогано для країни, яка більше п'ятдесяти років жила під американськими санкціями.
Можна зрозуміти, чому США ненавиділи Кастро і зробили безліч спроб вбити або повалити його – іноді навіть комічних. Спонсорована ЦРУ висадка в затоці Кочінос (затоці Свиней) в 1961 році, яка стала ганьбою для США, тільки зміцнила позиції Кастро та його авторитет у народі і серед більш романтичних його закордонних шанувальників.
Навіть Кубинська ядерна криза 1962 року, під час якої США і Радянський Союз дійшли до межі ядерної війни через спроби останнього розмістити на Кубі балістичні ракети, не похитнула позицій Фіделя. Вона зміцнила його репутацію найбільшого подразника та найстійкішого противника американської гегемонії в регіоні, який США вважали своїм.
Так звана «рожева хвиля», яка нагадувала останній подих революційного ідеалізму в Латинській Америці, і, можливо, в усьому світі, що прокотилася всім регіоном у 1990-тіму 2000-ні роки, здавалося, може стати новим викликом американському домінуванню, а також політичному й економічному порядку, яким поставали США.
Покоління лівих лідерів у Латинській Америці настало, пішло або – у разі Ніколаса Мадуро, наступника Уго Чавеса в Венесуелі, готується піти. Навіть у Бразилії спадщина колишнього президента Луїса да Сільва зазнало фатальної шкоди внаслідок серйозного корупційного скандалу і слабких показників бразильської економіки останніми роками.
Як це ні парадоксально, майбутнє Куби може виявитися куди більш райдужним, аніж майбутнє деяких країн у Південній Америці. Нікому не дано передбачити, що відносно Куби зробить режим Трампа (як і в будь-якому іншому відношенні), але, якщо брат Фіделя Рауль продовжить лібералізувати економіку і покращувати відносини з гігантським сусідом Куби, вона може отримати великі бонуси від припливу інвестицій і туристів.
Зважаючи на те, що це буде практично поверненням до ситуації на початок революції Фіделя, це може стати історичною іронією. До того ж, це викликає запитання щодо того, чи здатні «великі люди в історії» на по-справжньому довгострокові зміни.
Фідель Кастро – одночасно анахронізм і символ конкретного місця та ери. У теорії соціалізм продовжує залишатися привабливою, заманливою ідеєю. Але навіть найзапекліші його прихильники були б змушені визнати, що на практиці все вийшло далеко не так гладко.
Як показує нам життя Фіделя і його часи, зробити щось, що по-справжньому розв'яже проблему гноблення і нерівності, як і раніше? складно – майже неможливо.
Переклад НВ
Вперше опубліковано на The Conversation. Републікування повної версії тексту заборонене
Більше точок зору тут