Лідери Євросоюзу раптово почали розуміти нові реалії на Балканах. На недавньому саміті обговорювалася необхідність розширення діяльності ЄС з підтримки стабільності в регіоні, а також боротьби з російським впливом.
Але така геополітична ситуація в балканських країнах – зовсім не сюрприз. Тріщини, що виникли після загибелі старої Османської імперії сторіччя тому і тягнуться від міста Біхач саме на північно-західному краю Боснії до міста Басри на іракському узбережжі Перської затоки, неодноразово ставали причиною регіональної і глобальної нестабільності.
Коли наприкінці Першої світової війни зруйнувалися Габсбурзька та Османська імперії, були зроблені спроби створити на Балканах сучасні національні держави, незважаючи на помітні національні і культурні відмінності в регіоні. Відтоді націоналізм неодноразово наражається на зіткнення з мозаїкою цивільного життя в регіоні, викликаючи конфлікти один за іншим.
Югославія, як і національні держави, створені у Леванте і Месопотамії, була створена для керуваннян цими політичними суперечностями; але звірячі злочини - у Смирні, Сребрениці, Синджарі тощо - залишалися незмінною рисою постімперського життя.
На початку 1990-х років Югославія розпалася, що спровокувало десятиліття жорстоких війн — від Хорватії до Косово. Після появи семи нових держав, часто ворожих одн одній, стало ясно, що регіональна стабільність буде залежати від нової структури, а саме — ЄС. Європейський союз, який володіє успішним досвідом врегулювання затяжних національних конфліктів, повинен був навести мости і залагодити етнічні конфлікти у регіоні, розділеному націоналістичними суперечностями.
На Балканах у європейських лідерів вибір очевидний: вирішувати цю проблему або чекати, поки проблема сама їх порішить
Делегати саміту ЄС у Салоніках у 2003 році урочисто обіцяли залучити всі балканські країни в якості повноправних членів. Цю обіцянку було вкрай важливо озвучити, але виконати її буде дуже складно. Коли проблеми на Балканах вляглися, лідерам ЄС здалося, що вони вже забезпечили мир в регіоні. З того часу їх звичним завданням на Балканах було лише збереження статус-кво.
Після призначення головою Єврокомісії в 2014 році, Жан-Клод Юнкер підтвердив цей статус-кво, заявивши, що протягом п'ятирічного терміну на посаді ніяких розширень ЄС не буде. З технічної точки зору, заява Юнкера було коректною, але з політичної — це катастрофа. Згас своєрідний маяк, на який орієнтувалися реформи та інтеграційні зусилля, і цілком передбачувано стали рости націоналістичні настрої. А Євросоюз тим часом був поглинений нагальними фінансовими проблемами, такими як боргові кризи країн-учасниць.
Я провів чимало часу на Балканах після Боснійської війни. Я був спецпредставником ЄС у колишній Югославії, потім співголовою на Дейтонській мирній конференції, Верховним представником у Боснії та Герцеговині і, нарешті, спеціальним посланником генерального секретаря ООН на Балканах.
Минулого року, коли повернувся в Боснію в неофіційному статусі, хтось раптом запитав мене, а чи не почнеться знову війна в регіоні. Спочатку я відмахнувся від цього питання. «Не може бути», — відповів я. Але потім про те саме мене почали запитувати й інші люди. Після п'ятого разу я став переживати.
Звісно, я мав рацію, кажучи, що війни 1990-х років вже не повернуться: обставини сьогодні дуже відрізняються від тих, що були тоді. Але, як ми не раз бачили раніше, деякі гарячі голови можуть розпалити пожежу, яку буде дуже складно погасити. Давним-давно у Сараєво людина на ім’я Гаврило Принцип поклав початок світовій війні, убивши австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. А сьогодні, коли ситуація в регіоні стає все більш вибухонебезпечною, хтось може знову запалити іскру, цього разу, можливо, в Скоп'є.
То що ж робити? Єдиний шлях для Європи — застосувати політику стримування, прискоривши європейську інтеграцію. Для усунення нових загроз на Балканах ЄС має продемонструвати, що у нього є бажання і кошти для дій: військові підрозділи ЄС (EU Battle Groups) повинні провести військові навчання в регіоні. Це стане потужним сигналом і продемонструє, що збройні сили ЄС — не паперовий тигр, і ЄС вміє використовувати не лише слова.
Подальше розширення ЄС також необхідне. Поки лише Словенія і Хорватія приєдналися до ЄС, а надання членства іншим балканським країнам вочевидь займе час. Але реформи, необхідні для приведення цих країн у відповідність з нормами членства в ЄС, можуть і мають бути прискорені.
Наприклад, варто продублювати Східне партнерство ЄС, створивши формат Балканського партнерства, постійно зберігаючи на столі варіант повноцінного членства в Євросоюзі. Водночас, ЄС має збільшити свою політичну активність в регіоні. Почати можна з посередництва у дрібних прикордонних суперечках, щоб не пускати їх на самоплив.
Використовуючи сучасну термінологію, у ЄС сьогодні проблеми з пропускною здатністю. Так, останнім часом проблем стає дедалі більше, так само як і самітів, які проводяться для їх вирішення. Але на Балканах у європейських лідерів вибір очевидний: вирішувати цю проблему або чекати, поки ця проблема сама їх порішить.
Новое Время володіє ексклюзивним правом публікації матеріалів Project Syndicate. Републікація повної версії заборонена.
Copyright: Project Syndicate, 2017
Більше поглядів тут