Імʼя солдата. Як слідчі встановлюють особи загиблих бійців, тіла яких повернули росіяни, — репортаж NV

Вони приходять до слідчої Ольги Сидоренко. Усі шукають своїх чоловіків, батьків, синів та братів.

Сидоренко ідентифікує тих, кого повернули. І повертає їм імена.

Від крадіжок до війни

Кар'єра 33‑річної Сидоренко в поліції почалася із мрії — з дитинства вона хотіла розслідувати злочини і вимагати справедливості. Дівчинка з Київщини виросла, поїхала до Харкова, вступила в юридичний університет і з 2018 року почала працювати в поліції.

Перша справа, яку розслідувала Сидоренко, була крадіжка. Схожими «побутовими» злочинами вона займалася до 2022 року. Але на початку лютого поїхала на слідчі дії в Луганську область.

Виїжджала звідти до Києва в ніч з 23 на 24 лютого.

«Наш потяг кілька разів зупинявся. Це було довго і страшно. Провідники нам нічого не розповідали. Але пасажирам, які сиділи поруч зі мною, дзвонили їхні родичі в Луганській області й казали, що почалися сильні обстріли, яких до того не було», — пригадує слідча.

Замість ранку 24 лютого 2022‑го вона потрапила на столичний вокзал увечері. Поїхала не додому, а на роботу, де їй та колегам видали зброю.

Перші два місяці повномасштабного вторгнення Сидоренко та інші поліцейські з її відділу заступали на чергування на блокпости, їздили на місця російських обстрілів та фіксували там руйнування.

А після деокупації Київської області ексгумовані тіла загиб­лих українських бійців та цивільних громадян почали привозити в морги столиці та регіону.

Так і почався нинішній етап роботи Сидоренко.

Три важливі дослідження

Зараз кабінет слідчої нагадує велику бібліотеку: шафи, стіл, підвіконня та стільці завалені стосами паперів. Усе це документи, з якими вона працює: заяви рідних, результати огляду тіл та експертиз.

«З червня 2022 року Київська область приймає тіла, які передає російська сторона під час офіційних репатріацій. Слідчі виїжджають на місця, фотографують та оглядають їх, разом із судово-медичними експертами фіксують зубний ряд, роблять дактилоскопію, — пояснює Сидоренко. — Тобто фіксують якомога більше інформації про тіла з метою подальшого ідентифікування».

Комплекс таких дій у слідчих та судово-медичних експертів великий. Починають від реєстрації тіла в морзі, де йому присвоюють номер, потім триває саме судово-медичне дослідження, під час якого виявляють причину та давність смерті людини.

У Головному бюро судово-медичних експертиз (ГБСМЕ) Міністерства охорони здоров’я розповідають, що для точного визначення особи потрібні три дослідження: порівняння відбитків пальців, стоматологічні дані та експертиза ДНК. Поєднання результатів, залежно від стану тіла, дозволяє дати чітку інформацію.

На певних етапах у людини ще можна ідентифікувати відбитки пальців — є спеціальні розчини, які відновлюють цей унікальний малюнок. Проте слідчим важко говорити, яким може бути відсоток успіху таких експертиз. І важливо враховувати, як давно почалося розкладання тіла.

Водночас зуби людини зберігаються довго. І експертизу можна робити на будь-якій стадії гниття тіла. Але для цієї експертизи потрібні прижиттєві знімки щелеп. Наразі в Україні немає такої вимоги до солдатів, аби вони обов’язково робили таку фіксацію перед службою.

«Ми розуміємо, що в росіян немає умов зберігання тіл. Бо той стан, у якому вони їх передають в Україну, — вони ніякі. Переважну більшість неможливо ідентифікувати за зовнішністю», — розповідає Ігор Калантай, який раніше розслідував злочини на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу, а з 2022 року очолює відділ Нацполіції, що займається розшуком зниклих безвісти та неідентифікованими тілами.

Він додає, що Україна не була готова до такої кількості тіл і роботи з ними. Морги переповнені.

Бракує судово-медичних експертів, хоча обсяг їхньої роботи збільшився в кілька десятків разів.

«Ми, як Національна поліція, переживаємо за це. Бо судові експерти — це наші колеги зараз», — пояснює Калантай.

Морально важка робота

В Україну тіла загиблих передають у спеціалізованих мішках, росіяни завантажують ними фури або залізничні вагони-рефрижератори. Слідчі знають, куди скільки тіл привезли. Поліція присутня тоді, коли мішки доїжджають до моргу.

Судово-медичні експерти пояснюють, що в мішку може бути ціле тіло, а можуть бути його фрагменти чи навіть час­тини тіл кількох людей.

Експерт ГБСМЕ, який попросив не називати його ім'я, що працював з тілами військових і цивільних, привезених із Маріуполя, розповідає: ця праця морально важка.

Спеціалістів бракує, а обсяг роботи не зменшується.

«На моїй практиці було таке, що привезли мішок з тілами. Вони обвуглені. Ми розклали усі частини на окремі фрагменти і зрозуміли, що це рештки восьми різних людей», — пояснює він.

У моргах залишаються тіла, які експерти не змогли упізнати. Бо не було збігів у системі ДНК між ними та родичами, які здають біологічні матеріали, коли починають шукати своїх безвісти зниклих.

Осіб, щодо яких не було збігів у базі, ховають під номерами.

«Є тіла, які лежать з першої доставки, з 15 червня 2022 року. Але в цьому місяці було два збіги по таким тілам. Родичі виїхали з окупованої території та здали біологічні матеріали. Вони знали, що чоловік зник безвісти, просто не могли подати заяву в поліцію», — каже слідча Сидоренко.

База усіх зразків перебуває в Державному науково-дослідницькому експертно-криміналістичному центрі МВС. Зразок біологічного матеріалу тіла відбирається на підставі постанови прокурора або слідчого.

Особиста справа

З 2022 року слідчі поліції відібрали понад 155.641 біологічний зразок від родичів зник­лих безвісти.

«Ця цифра не говорить про кількість зниклих безвісти, це кількість зразків. Якщо є два зразки, від родичів і від тіла, і ці зразки збігаються, є певна градація відсотка, по якому він збігається, то експерт може винести рішення, що загиблий — це родич цих людей і той, кого вони шукають», — пояснює Калантай.

ДНК-експертиза — один із основних методів ідентифікації.

Проте однією ДНК-експертизою не завжди підтверджується особа. Це низка досліджень та дій, які аргументують інформацію.

«Є випадки, де після комплексу дій є інформація, але навіть після цього родичі можуть не вірити. Тоді потрібна повторна ДНК-експертиза. Це, звісно, затягує час, але деяким родичам після повторної ДНК-експертизи вдається знайти спокій і сприйняти інформацію», — розповідає Сидоренко.

Слідча додає, що родичі можуть провести повторні експертизи за своїми заявами, бо вони здається їм більш правдивими. Проте, каже вона, не було випадків, коли б незалежна експертиза спростувала державну, тобто ту, про результати якої раніше повідомила поліція.

«Я вірю, що всі тіла знайдуть свої імена та прізвища. Я допомагаю людям. Це моя місія. Хлопці там стоять за нас, і я не можу собі дозволити, щоб вони тут лежали і незрозуміло скільки чекали. Вони мають бути захоронені гідно та з іменем», — пояснює Сидоренко.

І додає, що про точну кількість повернених тіл ніхто ніколи не скаже одразу. Адже росіяни передають мішки.

«Кількість повернених тіл постійно коливається, бо тільки після того, як слідчі та судові експерти проведуть усі експертизи, стає зрозуміло, скільки тіл у мішку», — каже вона.

Телефон Сидоренко постійно дзвонить: слідча не відключає його і бере слухавку навіть уночі.

«У мене також рідні воюють. Я знаю, що таке, коли твоя близька людина не виходить на зв’язок, — визнає вона. — Я розумію це хвилювання».

За даними Генштабу ЗСУ, у 2025‑му в Україну повернули понад 10 тис. тіл полеглих бійців. Лише влітку цього року з Росії додому прибули 6 тис. загиблих українських солдатів.

Скільки всього тіл повернули починаючи з лютого 2022 року, в МВС не розголошують.

Цей матеріал опубліковано в журналі NV № 7 за жовтень 2025 року. Придбати цей номер журналу можна тут.