Потрапили в реальність

Якою побачили звичайну Україну шестеро іноземців-волонтерів, що вчили англійської мови дітей в провінційних містечках і селах

Христина Бердинських,
Галина Корба, Анна Павленко

Ш анс — саме його привнесли цього року в життя дітей з багатьох провінційних українських містечок чотири сотні іноземних волонтерів. Ці люди в рамках громадської ініціативи GoGlobal прибули в Україну і два тижні навчали місцевих школярів мови № 1. І не лише вчили, а й розповідали підопічним про свої країни, інтегруючи юних українців на побутовому рівні в світовий контекст.

Українська ініціатива GoGlobal діє з кінця 2015 року і ставить своїм завданням дати юним співвітчизникам безкоштовний доступ до занять англійською мовою. У GoGlobal кажуть, що до 2020-го учасниками програми стануть 1,5 млн школярів.

Справа до того і йде. Минулого року в рамках проекту країну відвідали 120 добровільних викладачів з інших держав, які займалися з українськими школярами в літніх мовних таборах. Тепер же іноземних волонтерів стало втричі більше. І вони вже охопили шість сотень шкіл по всій країні, включаючи схід України.

Серед нинішніх волонтерів НВ вибрав яскраву шістку — іспанця, двох ірландок, алжирця, туркеню і англійця, які не злякалися української глибинки і поїхали викладати в провінцію. Їх історії — в спецпроекті НВ.

Альфонсо
Рейна Гарсіа

волонтер з Іспанії, викладав
в Біловодську Луганської області

"ЦеBelovodsk SPA Resort", — жартує веселий і енергійний Альфонсо Рейна Гарсіа, співробітник Європейського банку реконструкції і розвитку (ЄБРР), стоячи на пляжі селища Біловодськ, що на Луганщині. Перебуваючи в 90 км від окупованого Луганська, волонтер програми GoGlobal по-англійськи пояснює двом десяткам місцевих школярів, як готувати традиційну іспанську страву — паелью. "Ключ до її приготування — це правильний рис", — говорить Альфонсо Рейна Гарсіа, спостерігаючи, як його підопічні розводять вогонь, підкидують в нього дрова, нарізають баклажани і помідори.

Іспанець приїхав сюди на два тижні на своїй машині, витративши на цей навчальний тур власну відпустку. Його не злякало, що відправитися довелося "майже на війну": він працює в Україні понад два роки і розуміє, що на сході є цілком безпечні населені пункти. До Біловодська, наприклад, бої не доходили навіть у найгостріші фази конфлікту. Незважаючи на це, в селище рідко приїжджають гості. А тут прибув справжній іспанець, та ще й вчить місцевих хлопців англійської.

"Альфонсо, посміхнися! Це стрім для Instagram", — говорить одна з учениць, знімаючи на мобільний процес приготування страви. Волонтер миттєво виконує прохання, помішуючи овочі на сковороді. І додає спеціальний іспанський рис, який привіз з собою. А потім вливає воду. "Це перша паелья на планеті, приготована на Моршинській", — сміючись, зауважує він. "На Миргородській", — поправляє його учень Саша.

Діти розповідають: крім занять з Альфонсо, в школі вони щодня ходили з волонтером на прогулянки по селищу. І говорили при цьому виключно англійською.

У іспанця від відпустки в Біловодську також залишилися яскраві враження. Його порадували підшефні — ті виявилися здатними і спортивними: мовляв, не курять, бігають, їздять на велосипедах. Єдине, чого їм явно не вистачає, — доступу до інформації. Альфонсо каже, що школярі нічого не знають про різні програми та можливості, які існують навіть у межах їх власної країни. А деякі навіть не хочуть використовувати рідкісний шанс позайматися з волонтером GoGlobal: в літній табір записалися близько 30 дітей, але щодня без пояснення причин заняття пропускали від 5 до 10 учнів.

Зате ті, хто приходив, виявилися вкрай мотивовані і активні. Діти, наприклад, охоче відгукнулися на пропозицію волонтера створити сторінку Біловодська в Вікіпедії англійською мовою і зараз збирають для неї дані.

"А скільки в Біловодську проживає людей?" — уточнюю я. "Сім тисяч", — говорить одна з учениць. "Ні, п'ятнадцять", — відповідає інший школяр. "Як бачите, цю інформацію ми ще повинні перевірити ще раз", — посміхаючись, робить висновок Альфонсо.

Ідріс Сахрауї

волонтер з Алжиру, викладав в Козині,
передмісті Києва

Дійти з енергійним і усміхненим Ідрісом Сахрауї до місця інтерв'ю по стежках дитячого оздоровчого комплексу Дніпро в Козині складно: його раз у раз зупиняють відпочиваючі тут хлопці, щоб отримати від молодого алжирця автограф або зробити з ним селфі. За два тижні занять той став для дітей не тільки улюбленим викладачем, а й другом.

"Дві minutes", — обіцяє він черговий парі дівчаток, що підбігли до нього. "Скоріше, двадцять", — поправляє його репортер НВ. У відповідь алжирець заразливо сміється і сідає на лавку біля одного з дерев'яних будиночків.

Досвіду спілкування з дітьми волонтеру не позичати. Вдома, в Алжирі —  столиці однойменної північноафриканської країни —  він вчиться на програмі MBA і одночасно працює у великому банку. А у вільний час в складі комітету скаут-лідерів навчає понад 1 тис. хлопчиків лідерським навичкам.

Ідріс в захваті від свого першого візиту в Україну. "Моє перше враження тут — знайомство з дітьми, — зізнається він.- Я зустрів надзвичайно талановитих, особливих дітей. Вони активні, розумні. А ті, хто старше 13-ти, ще й непогано володіють англійською".

Волонтер відзначає прагнення всіх хлопців навчитися добре розмовляти англійською. Мова потрібна, щоб спілкуватися з людьми з інших країн, — і українські діти, за його словами, це розуміють.

На заняттях Ідріс не просто дає практичні навички підшефним — він ділиться з дітьми культурою рідної країни. Так, українських хлопців вразив розмір алжирських сімей, згадує іноземець, у якого найближче коло рідних складається з 14 осіб.

Його самого приємно здивувало гарне виховання підшефних, з якими він вже встиг вивчити кілька українських і російських слів. "Культурний обмін — ось що тут відбувається", — формулює він.

Перед тим, як приїхати в Україну, Ідріс уважно вивчив цілі проекту GoGlobal і порахував їх схожими зі своїми власними. "Не хочу, щоб це звучало зарозуміло, але я прагну зробити світ кращим, і GoCamp — відмінна можливість для цього", — з палаючим поглядом заявляє волонтер. І додає: щоб змінити світ, досить надихнути дитину.

Алжирець часто подорожує і вже побував в більшості країн Західної Європи. А ось на схід континенту потрапив вперше. "Люди тут дуже гостинні і доброзичливі", — зазначає волонтер. Після чого із захватом починає згадувати про дегустації приготованого українськими колегами борщу, а також про екскурсію в центр Києва, де його з радістю вітали багато перехожих. "Не думав, що Київ — таке туристичне місто", — зізнається він.

Ханна Мак Хьюг та Емі Хьюс

волонтери з Північної Ірландії (на фото в центрі),
викладали англійську в Тернополі

С тудентки Ханна і Емі знайшли інформацію про GoGlobal на сайті British Council. "Я багато подорожую, і кращий спосіб пізнати країну — це не туристична відпустка, а навчання або волонтерство", — говорить Ханна Мак Хьюг. Ця усміхнена дівчина в коротких шортах — майбутній дизайнер інтер'єрів з університету в Белфасті. Зараз за програмою обміну вона вчиться в США.

Перш ніж їхати в Україну, Ханна і Емі уважно вивчили список населених пунктів, де вони могли б викладати. "Можна було вибрати гарне село з чудовим видом, але ми хотіли в місто", — пояснює Емі. Так ірландки на два тижні оселилися в Тернополі. Тут 22-річна Ханна і 20-річна Емі щодня проводили заняття для 34 дітей віком від 11 до 16 років. Їх аудиторією стала будівля молодіжної обласної бібліотеки.

Під час одного із занять волонтери просять дітей розділитися на групи і відповісти, де вони відпочивали цього літа: на морі, в селі чи Києві? Але ті не відразу виконують прохання іноземок, оточують їх і одночасно задають безліч питань. "Спочатку був страх, що вони [волонтери] тебе не зрозуміють. Зараз вже нестрашно", — каже школяр Любомир. "Так хто відпочивав в селі?" — перепитує англійською Емі. "Я — село, якщо що, і в Києві ніколи не була", — відповідає українською одна з учениць.

Незважаючи на те, що школярі змішують мови, ірландські волонтери навчилися їх розуміти в 90% випадків. Адже їх головною метою було домогтися того, щоб діти подолали страх і заговорили англійською.

У дівчат багато вражень про країну, в яку вони прибули вперше. Емі завжди думала, що виглядає як типова ірландка — руде волосся, веснянки. Але в Україні її майже завжди приймали за місцеву. "З нами всі хочуть поговорити. Ми відповідаємо, що нічого не розуміємо, але люди все одно говорять", — посміхається Емі.

Ірландки відзначають не тільки тернопільську привітність, але і те, що діти тут рано замислюються про шлюб. "Ми бачимо, що для молодих людей важливо раніше знайти собі пару. Учні відразу ж у нас запитали: а ви заміжні? А ми відповіли: так ви що, нам всього 20!" — каже Ханна. Діти також задавали питання про ціни в Північній Ірландії і порівнювали їх з українськими. Наприклад, у обох іноземок нігті покриті гелевим лаком, який і став одним з предметів подібної "звірки цін". В результаті обговорення з'ясувалося, що в Україні покриття гелем варто в дев'ять разів дешевше, ніж в Північній Ірландії.

Але найбільше волонтерів порадувала не дешевизна лаку в Тернополі, а мотивація учнів. "Багато хто з них вже можуть комунікувати англійською, вони хочуть побачити світ, це дуже важливо", — резюмує Емі.

Ернест Крома

волонтер з Великої Британії,
викладав в Першотравенську Дніпропетровської області

Всього кілька місяців тому Ернест Крома, успішний фахівець в сфері IT і уродженець Лондона, про Україну не знав практично нічого. Як, втім, і про викладання англійської для іноземних школярів. Британець зізнається, що просто розшукував благодійні ініціативи, яким міг би принести користь. І виявив програму GoGlobal.

"По-перше, я люблю складати думку про людей і місця, грунтуючись на тому, що бачу сам, а не на тому, що пишуть і говорять інші, — ідеальною британською англійською Крома пояснює, чому вибрав Україну.— А по-друге, я хотів впливати на зміни. А що може краще вплинути на зміни, ніж навчання дітей в Україні? Адже саме діти і творять майбутнє".

Волонтер визнається, що спочатку хвилювався: про Україну він знав лише те, що напередодні знайшов в інтернеті, і картинка була не надто райдужною.

Але насправді все виявилося не так страшно. Найбільше Крома вразили дружелюбність і відкритість українців. "Українські люди неймовірно гостинні, вони постійно намагаються тебе нагодувати, — сміється британець.— По суті, кожен тут намагався зробити мене товстуном".

У 30-тисячному Першотравенську на півдні Дніпропетровської області викладач з Великої Британії став справжньою знаменитістю, каже Ірина Бірюк, вчитель міської загальноосвітньої школи № 4, співорганізатор мовного табору.

Незважаючи на те, що табір тут створювали екстрено, та ще під час великих вихідних та державних свят, кожного дня протягом двох тижнів на заняття приходили від 30 до 50 учнів з чотирьох міських шкіл.

Крім уроків, які тривали по дві з половиною години, діти грали, ходили в походи і на пікніки в компанії англомовних викладачів. "Коли ми вперше спілкувалися по скайпу, я подумала, що Ернест — учитель: настільки він був підкований, стільки у нього було ідей, — зізнається Бірюк. Він постійно підбирав групові гри і розвиваючі завдання. Для дітей спілкування з ним стало справжнім проривом в плані вивчення мови".

Сам Крома додає, що не очікував такого рівня англійської від українських учнів. "Вони вбирають знання з палаючими очима, це дивовижний досвід", — захоплюється волонтер.

Своїм підопічним він допомагає опановувати англійську і після від'їзду — багато учнів взяли у британця контакти і строчать йому повідомлення в месенджери. Звісно, англійською.

Фатма Явуз

волонтер з Туреччини,
викладала в селі Паланка Черкаської області

А втобус з Умані в Паланку Черкаської області зупиняється недалеко від сільської школи. У цій двоповерховій цегляній будівлі з пластиковими вікнами вчиться 130 дітей. У серпні тут щодня протягом двох тижнів збиралися від 7 до 15 учнів з 3-5-х класів. Вони проводили цей час з користю — вивчали англійську в групі з турецьким волонтером Фатмою Явуз. Причому туркеня викладала не одна, а зі своєю дев'ятирічною дочкою Алар, що також говорить по-англійськи.

Фатма і її дочка виявилися чи не першими іноземцями, яких зустріли місцеві діти в своєму житті. "Ми думали, що в село ніхто [з волонтерів GoGlobal] не захоче їхати", — говорить Наталя Ренгач, директор місцевої школи. І її здивувало, що знайшлися дві сміливі туркені, які забралися в українську глибинку. Ренгач не тільки з радістю прийняла обох в своїй школі, а й поселила у себе вдома.

Фатма і в Туреччині викладає англійську, запрошуючи в країну іноземних волонтерів. Але сама волонтерством ніколи раніше не займалася. "Я дуже хотіла в село. Я працюю в місті і ніколи не викладала в селі", — розповідає Фатма, що живе на півдні Туреччини, недалеко від кордону з Сирією.

Шлях до сердець українських дітей вона знайшла швидко — за допомогою ігор і пісень. "Ігри розслаблюють дітей", — пояснює волонтер. Її навчальний принцип такий: короткі завдання, а потім ігри. Потім знову завдання, і знову пісні та ігри.

Про те, що в школі викладає туркеня, швидко дізналося все село. І Фатма стала місцевою улюбленицею, яку багато хто хотів би бачити у себе в гостях.

Подивившись на життя української глибинки, туркеня переконалася: в селі діти навіть більш мотивовані, ніж в місті. У них, мовляв, менше можливостей. І коли з'являється шанс зайнятися чимось цікавим, вони швидко хапаються за нього.

За шанс в Паланку хапаються не тільки діти: Фатма розповідає, що вчителька музики в місцевій школі попросила її показати ключові рухи танцю живота.

Низька якість доріг — ось те єдине, що не влаштувало туркеню в Україні.

В останній день занять з дітьми Фатма роздавала учням сертифікати, а у відповідь отримувала від них саморобні листівки. I miss you [я сумую за тобою] — написано в одній з листівок. I love you — в іншій. Читаючи ці наївні зізнання, Фатма ледь стримує сльози.