Евакуація, відхід, відступ… І поразка. Вчіться використовувати ці слова
Погляди7 листопада, 19:11
У мене таке враження, що знайдеться значна — щонайменше — група людей, які були б не проти розтоптати мене — а то й просто вбити — навіть за один тільки заголовок цього матеріалу. Принаймні, поки він пов’язаний зі Збройними силами України. Однак це всього лише набір «відповідних виразів» — або, якщо завгодно, «зведених формулювань», які спадають мені на думку. Тож… виба… ні, не буду вибачатися: факт залишається фактом — вам усім доведеться змиритися з цими словами. Доведеться не тільки навчитися приймати їх, а й використовувати. Часто. І, судячи з того, як ідуть — і продовжують іти — справи в Києві, робити це доведеться дедалі частіше.
Суть у такому: якщо навіть українські ЗМІ починають писати про те, що «вікно можливостей закривається» — і що підрозділи ЗСУ, які обороняють Мирноград, от-от опиняться в оточенні — доводиться визнати: ситуація не просто вийшла з-під контролю — усе взагалі пішло шкереберть.
У такі моменти варто пам’ятати хоча б таке:
а) Виходячи з досвіду боїв — у Маріуполі, Волновасі, Попасній, Сіверськодонецьку, Лисичанську, Бахмуті, Авдіївці, Вугледарі, Кураховому… зітхнув… цей список можна продовжувати, починаючи ще з Іловайська в серпні 2014-го, — ЗСУ завжди зазнають найтяжчих утрат саме під час «виведень», «евакуацій», «відходів» та/або «відступів» із таких котлів.
ЗСУ завжди зазнають найважчих утрат саме під час «відступів»
б) Найчастіше тому, що частини, які потрапили в оточення, спочатку змушені самі усвідомити, що їх не просто відрізали, а буквально кинули їхні старші командири, — і в усіх перелічених випадках ідеться про військове керівництво, яке, на жаль, знову не зуміло вчасно спланувати, організувати і віддати наказ на організований відхід.
Передплатіть, щоб прочитати повністю
Нам необхідна ваша підтримка, щоб займатися якісною журналістикою
в) Після цього підрозділи починають прориватися самостійно, як правило, невеликими, розрізненими групами, яким залишається лише бігти через відкриті поля, крізь смугу російських мін (останнім часом їх часто скидають із БпЛА), під шквальним вогнем російської артилерії і кулеметів;
г) нарешті, якщо українські ЗМІ повідомили про це рано-вранці 5 листопада 2025 року, — це означає, що все це відбувалося щонайменше за 48−60 годин до публікації, якщо не раніше.
Іншими словами:
— Поки офіційний Київ продовжує хвалитися ударами БпЛА по території Росії, «переломом під час бою» і «заходами з блокування противника»;
— Поки «вірні» інтернет-невігласи обрушуються на всіх, хто намагається пояснити, що насправді відбувається на фронті, і особливо на тих, хто наважується критикувати українських лідерів/військове керівництво країни;
— Підрозділи 25-ї механізованої та 37-ї бригади морської піхоти вже відходять із котла на південь і схід від Покровська, а також на схід від Мирнограда.
Залишається лише сподіватися, що місцеві командири зуміли узгодити дії з 92-ю і 155-ю бригадами, щоб ті могли забезпечити хоча б мінімальне прикриття для вцілілих, які відходять на північний захід. Тому що вище військове керівництво цього робити не буде.
Ах так — щоб ви краще розуміли, про що йдеться, дозвольте мені — скористатися — нехай і не зовсім за правилами — картою військового експерта Дональда Гілла, опублікованою в понеділок, 3 листопада, тому що на цій карті дуже чітко показано, наскільки серйозною є виникла криза.
Переглядаючи її, будь ласка, майте на увазі: карта була складена в неділю, 2 листопада, і вже тоді відставала від реальних подій на 24−48 годин. І все ж — уже на той момент 25-та механізована бригада фактично опинилася відрізаною через російські прориви в тил.
Це було тиждень тому.
І все це тому, що можна бути на 1000% упевненим: один вищий військовий керівник не спромігся вчасно віддати наказ про відхід, а інший керівник — не виконав своє пряме завдання (тобто «зібрати розвіддані та вчасно донести інформацію»), бо був надто зайнятий набором PR-балів у соцмережах (організувавши той самий «вертолітний штурм Покровська» минулими вихідними).
Як завжди, скажу прямо і відверто: я б узагалі не став коментувати все це. Не тому, що мені однаково — а тому, що це закономірний наслідок управлінських провалів в Україні. Про все це я писав докладно ще минулого року. Це те, на що я не можу вплинути, а отже, перестав витрачати на це час. Ну, ще й тому, що в мене є важливіші справи. Хоч як дивно це звучить стосовно «історика», але я людина, що дивиться вперед. А отже, у нинішній ситуації для мене важливіше дбати про результати — через координацію зборів для «Рикш» і подальші закупівлі.
Але один читач був такий люб’язний, що надихнув мене своїми запитаннями на кшталт:
Чи не могли б ви, коли буде час, написати коротку статтю і пояснити — заради всього святого — чому українське військове керівництво знову і знову повторює одні й ті самі помилки? Чому вони продовжують чіплятися за попіл, руїни і прах — заради чого? Невже вони справді настільки безпорадні, що здатні тільки раз по раз повторювати одне й те саме, як заїла платівка, доки Україну не буде остаточно стерто з лиця Землі?..
О Боже… Та це не просто запитання — це скринька Пандори розміром із контейнеровоз водотоннажністю 60 000 тонн, під зав’язку набита проблемами. Але, насправді, я вже не перший рік усе це пояснюю.
Переклад NV
Текст опубліковано з дозволу автора
Уперше надруковано на substack.com