Диявол в адвокатах. Чому УПЦ МП має таки залишити Лавру? Перелік причин дуже великий — інтерв'ю NV з отцем Георгієм Коваленком

Хоча найцікавіша новина, що один з лаврських отців, один з лаврських архімандритів і член духовного Собору Лаври отець Авраамій увійшов до монастиря Православної церкви України і зробив відеозвернення. Тобто ми вже бачимо, що фактично починає діяти Лавра під омофором Блаженнішого Митрополита Епіфанія.

— А що означає ось це звернення, про яке ви зараз згадали?

— Воно означає, що частина братії Лаври все ж вирішила долучитися до єдності з Православною церквою України. І піти найкоротшим канонічним шляхом — послідувати Томосу.

— У Лаврі збиралися люди, які представлялися священнослужителями Української православної церкви, заперечуючи приналежність до Московського патріархату. Ви можете внести ясність в це питання?

— Ясність була внесена і фахівцями, і релігієзнавчою експертизою. Українська православна церква не розірвала свій канонічний адміністративний зв’язок з Московським патріархатом. Сотні священиків цієї церкви звернулися до синоду з вимогою: «Покажіть нам документ, що ви офіційно розірвали [зв'язок] з Московським патріархатом».

Замість того, щоб прийняти ці офіційні рішення про розрив, у нас відбувалися перформанси під Офісом президента. Тобто навіть священники цієї церкви зсередини вимагають від свого керівництва врешті-решт сказати — так чи ні, показати документи. Жодного офіційного документу про розрив з Московським патріархатом Українська православна церква, яка чомусь говорить, що вона не Московський патріархат, не надала, не показала, не прийняла.

— Російська влада виступала адвокатом церкви Московського патріархату. І це була справді дуже дивно на тлі заяв про розрив зв’язків з Російською православної церквою з боку Української православної церкви Московського патріархату. Рот Путіна, як його називають, речник російського диктатора Пєсков озвучував наступні тези: «Ми правильно почали війну, дивлячись на те, що в Україні роблять з церквою». Мені здається, було б логічно почути голос від ієрархів УПЦ МП, що, мовляв, ми не потребуємо такої адвокації. Є такий термін, як адвокат диявола, а тут диявол хоче бути адвокатом. І, звісно, мені як громадянину України хотілося б почути з боку ієрархів УПЦ МП заклик чи звернення до російської влади припинити війну в Україні, припинити вбивати прихожан Московського патріархату на сході України. Я, принаймні, цього не почув. Це свідома провокація, коли влада країни, яка знищує українців, намагається адвокатувати церкви в Україні?

— Якби була відповідна реакція від керівництва Московського патріархату в Україні, принаймні засудження позиції Патріарха Кирила чи хоча б засудження того, що від цієї церкви відібрали декілька єпархій в Криму… Ми ж не чули жодного слова протесту щодо цього.

Ми не чули протесту від керівництва цієї церкви щодо участі її єпископа і священиків в Криму на цьому фарсі з приєднанням українських територій. Не були засуджені єпископи, священники, колаборанти, які потім тікали після звільнення українських територій в Росію. Вони відправлялися на заслужений спокій, і продовжують зараз перебувати в Росії.

У синоді цієї церкви, [якщо подивитися на] останнє засідання, четверо людей — це ті люди, які під санкціями від Ради національної безпеки і оборони, а двоє - з призупиненим громадянством. Це дуже показові речі.

І це, до речі, свідчить про те, що навряд чи ми можемо побачити якісь рішення, коли вони обирають стратегію самозахисту. Тобто вони захищають себе, свою владу, своє майно, свій статус членів синоду чи намісників Лаври, чи керуючих справами, тощо. І в тому ж синоді людина, яка в 1991 році була народним депутатом, голосувала проти незалежності України.

Думаю, що цей перелік таких дій, які, м’яко кажучи, не підтверджують патріотизм цих людей і цієї структури, дуже великий. Але одна справа, коли це мирний час — люди можуть мати різні політичні погляди чи щось інше, а коли це війна, то є, зокрема, питання єдності українського суспільства, національної безпеки.

І, знову ж, ми бачимо і процесуальні дії, і обміни коригувальників, яких забирали назад в Росію. І, знову ж, на жаль, [бачимо] адвокацію Москви, яка вже поширилася світовим православ’ям.

Була поширена заява сербського патріарха, в якій він прямо говорить, що Лавра — це перлина «русского мира», важливий монастир для України і Росії. До цієї теми підключаються, на жаль, і ієрархії інших церков. Я приблизно розумію, хто їх про це просить.

— А давайте тоді розтлумачимо, що таке Києва-Печерська лавра. Чому Українська православна церква (МП) вважає, що вона має довічні і законні права на те, щоб там перебувати?

— Московський патріархат не має довічних прав перебувати в Києво-Печерський лаврі. В Києво-Печерській лаврі має перебувати Київська церква або монастир, братія цього монастиря.

І у нас є історія Лаври, яка починалася з того, що Преподобний Антоній Печерський відвідав Афон. Коли повернувся до Києва, оселився на київських пагорбах. Тобто Афон — це юрисдикція Константинопольського патріархату, матері-церкви. Києво-Печерська лавра засновувалася як монастир Київської митрополії, яка на той час була в юрисдикції Константинопольського патріархату.

Коли Московський патріархат анексував Київську митрополію, то, до речі, Київський митрополит і намісник Лаври вимагали від Хмельницького, щоб в тих договорах було записано, що Києво-Печерська Лавра і Київська митрополія мають залишитися в юрисдикції Вселенського Патріарха. Не так воно сталося, як хотіла братія. І коли повністю Україна підпала під владу Російської імперії, то і церковна влада була змінена на людей, лояльних до Московського патріархату.

Потім був період радянський, коли Лавра була закрита. Ми бачимо, що прямої спадковості немає. А вже відкрита вона була у 89-му, здається, році. І тоді Київським митрополитом був майбутній патріарх Київського патріархату Філарет, тобто він відкривав Лавру.

Потім Лавра продовжила своє існування. Лавра не підтримала тоді об'єднання православної автокефальної церкви і створення Київського патріархату. І ця історія продовжувалася.

Але ця історія продовжувалася і з користуванням приміщеннями. Насправді у власність Лавру нікому не передавали. Лавра — це власність українського народу, української держави.

Як там хазяйнували під проводом Владики Павла, ми вже знаємо з результатів комісії. 36 будівель набудувалися, серед яких здебільшого — це магазинчики, кафе чи склади, чи навіть виробництво якесь в зоні охорони пам’ятника ЮНЕСКО. Це одна історія — порушення договору користування.

Інша історія — Лавра стала осередком дивного поширення наративів «русского мира» і наративів схожих чи подібних до російської пропаганди. Той же Владика Павло, коли говорить, звертається, навіть не промовляє «український народ», «українська держава». Він говорить «наш народ», «наша держава». Він продовжує говорити про єдиний народ з росіянами і тому подібне. Усе це відбувалося на території Лаври.

Думаю, що ця людина не дарма потрапила під санкції. Як ми собі уявляємо, що людина під санкціями від Ради національної безпеки і оборони очолює організацію, яка орендує у тієї самої держави одну з найбільших її святинь?

У Лаври була довга історія. І цей проміжок, коли вона перебувала в юрисдикції Московського патріархату, не найдовший в її історії. Був період з Константинополем. Сподіваюся, що зараз починається період, коли Лавра буде в юрисдикції правонаступниці тієї древньої Київської митрополії - помісної автокефальної Православної церкви, яка отримала від Константинополя Томос про автокефалію.

— Що вам відомо щодо загонів, які дуже були схожі на парамілітарну організацію. Це якісь особи в формі, яка дуже схожі на форму російського казачества. Я, до речі, подібні формування бачив і в Святогірській Лаврі. Чи можна це трактувати, як існування якоїсь парамілітарної охоронної структури? Що з нею зараз відбувається: розчинилася в часи війни чи надалі функціонує? Хто очолює цю організацію? Хто ці люди в формі, які охороняли Києво-Печерську лавру?

— Я глибоко з цією темою не розбирався. Я знаю, що це якась охоронна інституція. Ця охоронна інституція пов’язана з Владикою Павлом. Хто ці люди, звідки вони, чи мають вони якусь юридичну окрему інституцію? Це люди, які здійснюють, умовно кажучи, охорону Лаври від імені монастиря. Але я не думаю, що подібні структури під час війни мають існувати чи підсилюватися.

До мене доходили чутки, що якраз стратегія, яку намагався обрати Московський патріархат, це залучення жінок. У різних чатах — в Вайберах, Телеграмах — поширювалися заклики, умовно кажучи, груддю захистити Лавру, ченців, святині. І була спроба мобілізації саме жіночої організації, з якою, я думаю, що набагато було б складніше правоохоронцям, ніж з охоронцями, переодягненими у російських казаків.

Але, мені здається, що і ця історія все ж не набула потрібного їм розвитку. І ми бачимо, що все ж цього не відбувається. Так, люди збираються на території Лаври, але держава одразу задекларувала, що ніхто забороняти молитву не буде. Тобто питання не йде про те, щоб припинилася молитва чи ченці залишили Лавру. Люди матимуть доступ до молитви, до святинь. І в цій всій ситуації набагато складніше людей, скажімо так, мобілізувати, коли реального гоніння чи реального застосування сили, закриття Лаври не відбувається. А є поступова і законна вимога до людей, які порушують правила користування, чи людей, які перебувають під санкціями, чи інституцій, які пов’язані з державою-агресором.

Нагадаю, що на території Лаври не лише монастир, а фактично управління Московського патріархату в Україні. Не змогло це управління розірвати [зв'язки] з Москвою, не змогло довести, що воно не Московський патріархат, то, я думаю, що їм на території пам’ятки робити нічого.

Порушив Владика Павло з його підручними умови договору, то і ця юридична особа не буде далі користуватися цими приміщеннями. Але молитва в Лаврі буде лунати, люди в неї будуть приходити. Повторюся: ми дуже сподіваємося, що братія Лаври буде вчити людей смиренню, покаянню, євангельському ставленню один до одного, а не буде продовжувати розпалювати міжрелігійну, міжконфесійну ворожнечу; і не буде налаштовувати українських громадян проти української влади.

— Щодо цих великих керівників УПЦ Московського патріархату, які тепер не називаються Московським патріархатом. Вони з не менш великими мерседесами, в які сідають (вражає до речі цей «аскетизм») мають залишити територію Лаври?

— Я думаю, що їм і їхнім мерседесам вже немає місця на території. Ті приміщення, офіси, які вони використовували, не бачу жодної проблеми, щоб вони були зачинені. І вони ж й вивозили свої речі.

Значна частина з них — це люди, які приходять на роботу, які живуть в місті чи за містом, мають свої квартири, маєтки. Я не бачу жодної проблеми, щоб ці інституції залишили Лавру.

Я чув від держави заяви, що не місце підсанкційним особам в цих приміщеннях. Тому я не бачу жодної проблеми, щоб управлінські структури Московського патріархату виїхали і вже їх не було на території.

— Чи можуть відбутися спроби дестабілізувати політичну ситуацію в Україні? Ми з вами раніше бачили, що Московський патріархат проводив різні такі ходи, маніфестації, збирав багато людей. Тим, що зараз відбувається, Москва може скористатися?

— Москва і Московський патріархат грають в довгу. Я думаю, що це, зокрема, можуть бути і пов’язані з цією історією політичні проекти, і певне намагання мобілізувати вірних і духовенство Московського патріархату відбувається. У цього може бути політична мета на майбутнє. Наприклад, якась реінкарнація Партії регіонів чи іншої афілійованої з Росією структури. Думаю, це можливо. Але наскільки це реально — я не знаю.