Уперше надруковано у журналі NV за серпень 2025 року. Републікацію заборонено
Ми займаємося проблемою російського полону і мене часто питають, чому право не працює. Чому вся система ООН не може зупинити російські звірства? Чому Женевська конвенція нікого не захищає? Чому Міжнародний комітет Червоного Хреста не має доступу до мого чоловіка?
Тоді я беру в руки ручку для наочної демонстрації. Якщо я розтисну пальці, то ця ручка впаде. Це станеться незалежно від мого бажання. І то будь-де — у Вашингтоні, Пхеньяні, Москві, Йоганнесбурзі, Хартумі, Кабулі. Так діє закон природного тяжіння. На ньому побудована система Земля.
А право — це штучний конструкт. Це про те, як зробити наше життя більш безпечним, передбачуваним та справедливим у порівнянні із законами природи. Потрібно було пройти через досвід Другої світової із мільйонними жертвами, щоб люди нарешті домовилися — підписали міжнародні конвенції та створили міжнародну архітектуру, щоб відстежувати їхнє виконання. Тож для того, щоб ця штучна система працювала треба докладати зусиль. А подекуди — силу. Бажання недостатньо.
Ми дорікаємо світу за нерішучість, але самі були такі
Мій досвід роботи із наслідками масового насильства та несвободи привів мене до простого висновку. Зламу міжнародного порядку передувала криза етики. Ми почали по-різному трактувати гасло «never again».
Для українців «never again» означає буквально наступне. Ми не будемо миритися із злом, навіть якщо воно в рази перевищує наші спроможності. Ми будемо чинити спротив та скажемо «ніколи знову» окупації, концентраційним таборам, знищенню народів, вбивствам та катуванням. Ми будемо боротися за найменший шанс для наших дітей мати свободу жити без страху від насильства та самим визначати своє майбутнє. Для українців «never again» — не просто слова. Ми довели це на полі бою.
Але багато людей в Європі та світі успадкували демократію від своїх батьків і почали сприймати свободу та безпеку як даність. Для них «never again» звелося до того, що ми ніколи знову не будемо платити таку високу ціну за нашу свободу. Навіть якщо на кін поставлені наші власні життя, ми більше не хочемо ними ризикувати. І тому ми будемо йти на компроміс зі злом — тиснути руку Путіну, приїжджати на паради на Червону площу, будувати газопроводи, робити business as usual, закривати очі на окупацію.
Люди, які мислять виключно власним комфортом, мають типову проблему горизонту. Вони прагнуть отримати вигоду тут і зараз. Але якщо ти хочеш майбутнє на кредитну картку, то не варто забувати, що рано чи пізно кредит доведеться віддавати разом із відсотками.
Ми дорікаємо світу за нерішучість, але правда в тому, що ми були такі ж самі. Невдовзі після окупації Криму та Донбасу, частина українців виключили війну як перемикач на пульті телевізору. Війна лякала, але була далеко. А люди хотіли жити спокійним життям. І потім настав той день у лютому 2022 року, коли вже ніхто не міг виключити війну. Пройшов час, і ми знову заходимо на нове коло.
Путін розпочав цю війну не для того, щоб просто окупувати ще якусь частину українських територій. Путін розпочав цю війну, щоб окупувати всю Україну та йти далі. Його логіка історична. Він хоче вписати себе у світову історію. Він мріє відновити могутність імперії, розпад якої, за його власними словами, став найбільшою геополітичною катастрофою минулого століття.
Тому давайте говорити прямо: люди у Європі перебувають у безпеці доти, поки українці продовжують стримувати російський наступ.
Але й життя людей поза межами Європи зміниться. Путін намагається переконати, що свобода, демократія та верховенство права — фейкові цінності. Бо нікого під час війни не захищають. Путін намагається продемонструвати, що держава із «картами на руках» у вигляді ядерної зброї може зламати міжнародний порядок, диктувати свої правила іншим країнам, і навіть примусово змінювати міжнародно визнані кордони.
Якщо Путіну вдасться, то це надихне автократів у різних частинах світу робити те саме. Це буде світ минулого. І це минуле не було великим. Це світ, де правила встановлює сильний, де більшість має сліпо їм підкорятися, де життя людини не має значення. Утриматися на верхівці ієрархії також потребує зусиль. Тому світ, де панує право сили, це завжди світ війн та масового насильства.
Наша перемога буде довгою. Мова не просто про поступовий вихід на свої кордони. І не тільки про якісну трансформацію держави, щоб права кожного були захищені, влада підзвітна, суди незалежні, а поліція не розганяла студентів. Довга перемога — про встановлення міжнародного порядку, який карає порушників та захищає свободу усіх, хто має карти та без. І то буде нова штучна система після апгрейду. Бо у старої закінчився термін придатності.