Обід з Костянтином Томільченком

За пастою з овочами популярний хореограф і режисер-постановник перших українських 3D-шоу розповідає про свою роботу в Україні і у найзнаменитішому в світі цирку Cirque du Soleil

Ольга Духніч

C heck! Сheck! One, two, three, поїхали! — над моїм диктофоном, нарочито копіюючи американський акцент, схиляється Костянтин Томільченко, український хореограф і режисер, творець перших українських 3D-шоу.

Щоб разом пообідати, ми зустрічаємося в ресторані Файна Фамілія, що біля станції метро Дружби народів в Києві.

Велика літня тераса в глибині ресторану в другій половині дня нагадує стару дачу. Тут багато дерева і зелені, невеликий фонтан, ліниво цокає годинник, а сонце відбивається в мутних скляних банках з консервованими овочами. Дивно, але в ресторані, розташованому в центрі столиці, великого міста не чутно.

Всього в десяти автомобільних хвилинах від закладу знаходиться ВДНГ, де кілька місяців поспіль Томільченко працює над удосконаленням танцювально-акробатичного шоу Дім таємничих пригод від телеканалу СТБ. У першій версії шоу подивилися понад 50 тис. осіб. Уже в жовтні покращене шоу побачить масовий глядач, а тому відлучатися на обіди і вечері режисер може тільки поблизу.

— Як же тут добре, — посміхається мій співрозмовник і потягується. Якась особлива свобода рухів і природність відразу виділяють його з числа інших відвідувачів закладу.

Хореограф і режисер Томільченко відомий українцям як суддя популярних телевізійних шоу Танцюють всі!, Україна має талант і Х-фактор 2 на телеканалі СТБ. Саме ці програми зробили канал одним з лідерів українського телеринку. Втім, активність Томільченка вже давно вийшла за межі телевізійного екрану. Він — режисер-постановник масштабних і перших в історії України 3D-шоу Вартові мрій, Дім таємничих пригод, а також мюзиклу Барон Мюнхгаузен. Також він є автором найбільш видовищних виступів таких українських виконавців, як Наталя Могилевська, ТНМК та Олександр Пономарьов.

А в 2016 році Томільченко розробив номер і хореографію виступу Джамали на Євробаченні. Талант співачки, видовищне відео і балет від Томільченка принесли Україні заслужену перемогу в цьому конкурсі.

Але і це ще не все. У тому ж 2016 році шоу Вартові мрій помітили режисери найзнаменитішого в світі цирку Cirque du Soleil і запросили українця розробляти трюки для свого нового шоу в Аргентину. Повернувшись в Україну два місяці тому, хореограф критично оцінив свою попередню роботу, і ось на ВДНГ знову йдуть репетиції. Шоу стане набагато краще, переконує мене Томільченко.

М и перериваємось, щоб зробити замовлення. Я прошу принести мені аньолотті з трьома видами м'яса і лимонад. Томільченко довго обговорює з офіціантом пасту з овочами і нарешті замовляє її і ще один лимонад.

— Паста есть, будем есть! — знову театрально коментує він, близько нахиляючись до диктофона.

— До речі, про шоу, — переводжу я розмову в професійне русло.— Танцюють всі! для глядача виглядає такою жорсткою армією з яскравим фіналом. Але ж навряд чи за два-три місяці з новачка можна виховати доброго танцюриста?

— Це історія не про навчання. Вона про подолання, — парирує хореограф і тут же задає зустрічне запитання: — Ви в стресі пробували працювати?

І сам же на нього відповідає, називаючи проект Танцюють всі! проектом про досвід.

— Це проект про те, хто як дружить зі світом і самим собою. І у нас є як ті, кому проект відкрив двері в професійну хореографію, так і ті, хто зрозумів, що танець — не його.

Тут же Томільченко запевняє, що танцювальні проекти створили моду на танець в країні. Його міркування про танцювальну культуру перериває офіціант з їжею. Явно голодний Томільченко присуває до себе страву і квапить фотографа, щоб той швидше закінчив фотосесію.

— А спадкоємність між класичним академічним танцем і танцем сучасним, яким займаєтеся ви, є? — питаю я.

На секунду хореограф замислюється і раптово показує на радянську хрущовку в глибині двору.

— Бачите цю будівлю? Вона побудована в 1960-х роках. Це наша спадщина, в ній живуть люди. Чи потрібно її знищувати? Ні, тому що вона робить свою роботу. Але її можна модернізувати.

— Тобто вузівська українська хореографія все ж застаріла? — допитуюсь я.

— Швидше у нас змінилося до неї ставлення, — уникає гострих кутів Томільченко.— Класичний цирк або класична музика не старіють. Народний танець, той же гопак, у нас прекрасний.

Тут же режисер визнає, що популярна в СРСР хореографія народного танцю сьогодні виглядає досить занепадницькою.

— Це була така постійна армійська муштра, коли про розвиток тіла, про його волю не могло бути й мови. Сьогодні глядач хоче бачити щось більше, ніж муштру. Душу, напевно, — продовжує він з посмішкою.

— А сьогодні українські танцюристи котируються в середовищі своїх американських і європейських колег? — цікавлюся я.

— Це дуже широке питання, — Томільченко відсуває тарілку.— Українські танцюристи брейк-дансу дуже успішні в світі. У мій час, на початку 2000-х, про це ніхто не міг навіть мріяти. Балетна школа у нас непогана, є свої окремі дуже якісні танцюристи. У сучасній хореографії нам ще є куди рости, але це моє сприйняття. А ось в бальних танцях ми серед лідерів, — завершує він оцінку.

І раптово пожвавлюється:

— А давайте вип'ємо кави і торт з'їмо, у них є дуже смачний Бабусин тортик, рекомендую.

Мені не треба буде танцювати, і я погоджуюся.

Усього кілька місяців тому Томільченко повернувся в Україну з Буенос-Айреса. Там він майже всю зиму займався постановкою акробатичних трюків для нового шоу Cirque du Soleil, присвяченого найпопулярнішій рок-групі Латинської Америки Soda Stereo.

— Чому найважливішому навчила вас робота з Cirque du Soleil? — питаю я, чекаючи десерту.

— Тому, що я можу працювати без стресів, а процес може бути спланованим.

Режисер зізнається, що очікував від роботи у відомому цирку більших труднощів, ніж відчуває на батьківщині. Однак Cirque du Soleil виявився величезним і добре налагодженим механізмом, де одне шоу роблять понад 120 професіоналів. Ролі та завдання кожного точно розписані. Підготовка шоу починається за два-три роки до прем'єри.

— У Cirque du Soleil близько 20 груп по світу, і, плануючи шоу, вони домовляються про все: для кого це шоу, чи буде воно гастролювати або залишиться на постійній сцені, — не приховує захоплення хореограф.

— Для нашої постановки всі декорації і костюми виготовлялися в Канаді, доставити їх в Аргентину було величезним логістичним завданням, але все приходило вчасно. У нас за лаштунками стояли 3D-принтери, і часто потрібні речі додруковувалися вже в ході роботи. Я зрозумів: такому менеджменту мені ще вчитися і вчитися, — підводить підсумок Томільченко.

— Тут вам явно доводиться важче, — посміхаюся я.

— Та що мені! — емоційно реагує Томільченко.— Коли ми ставили наш мюзикл Барон Мюнхгаузен, то за день до прем'єри сам Володимир Володимирович Бородянський [генеральний директор телеканалу СТБ, керівник групи StarLightMedia] c цвяхами і молотком бігав по залу і прибивав номерки до крісел: 11, 12, 13... — жестикулюючи, Томільченко правдоподібно показує, як це було.

Офіціант розставляє на столі чашки з кавою, і я цікавлюся у Томільченка-режисера, з якими ризиками пов'язана постановка 3D-шоу класу Вартові мрій в Україні.

— Бути першопрохідцями, — визнає він.— В українців ще не сформована звичка проводити час на таких культурних заходах. Звичніше піти в ТРЦ і подивитися кіно, ще хіба що в театр сходити. Але ми б'ємо в одну точку, і я сподіваюся, у нас вийде.

— У Cirque du Soleil ви ставили трюки для уявлення про музичний гурт, що об'єднав всю Південну Америку. Хотілося б вам розповідати подібну реальну історію про Україну і українців? — питаю я.

— А які такі історії сучасної України позитивні і надихають? — відповідає питанням на питання Томільченко.— Дуже хочеться сучасних позитивних історій, але останні з них швидше трагічні, а все, що відбувалося з Україною за 20 років до цього, — про що воно? Бандити і корупціонери, всі один в одного щось віджимають. Тому я продовжу ставити казки. Дорослим вони так само важливі, як і дітям.

— Пару місяців ви провели на іншому кінці світу. Якою ви побачили Аргентину? — цікавлюся я, майже впоравшись з тортом.

— Мені вдалося побачити небагато, — чесно зізнається Томільченко, який відправився в Південну Америку з дружиною і маленькою дочкою. Подумавши, одним з найяскравіших вражень він називає мургу — місцевий вуличний танець. Також режисер каже, що його не дуже вразив Буенос-Айрес — пил, бетон і загиджені собаками парки.

— Коли ми повернулися до Києва і вийшли в наш парк на Оболоні, то зрозуміли — все пізнається в порівнянні.

Під кінець я питаю у Томільченка про мрії і плани.

— Випустимо в жовтні шоу, а ще я роблю зараз моноспектакль з одним з акторів нашого шоу, але вже для Гогольfest. Це абсолютно нова робота, вона не пов'язана ні з хореографією, ні з цирком, а з драматичним театром, з пантомімою, звукоімітацією. Це для мене дуже цікавий жанр і ковток повітря.

Раптово він важко зітхає.

— Якщо чесно, я дуже втомився і із задоволенням взяв би паузу. Ненадовго, — сумно посміхається режисер і тут же кидає погляд на годинник.