Обід з Робертом Гулієвим

Потомствений винороб і творець родинного бренду за келихом шардоне пояснює, чому у вітчизняного вина погана репутація, називає суму стартового капіталу для входу в виноробний бізнес і вчить, як виховувати синів

Катерина Іванова

Роберт Гулієв, один з найяскравіших вітчизняних виноробів і творець бренду Вина Гулієвих, для обіду з НВ пропонує зустрітися не в ресторані, а кличе до себе додому. "У нас в Одесі, звісно, гарні ресторани, але домашнє приготування — воно набагато краще",— резонно каже він.

Гулієв — фігура в Одесі помітна. Закінчивши тутешню академію харчових технологій, потім він вивчав особливості виробництва вин, коньяків і бренді у Франції, Італії, США та Австралії. Свого часу Гулієв підняв Одеський коньячний завод — був ініціатором генеральної реконструкції історичного підприємства та відновлення легендарного бренду Шустов. Однак у 2007 році завод продав і сьогодні володіє компанією Одесавинпром з обігом 173 млн грн. Тут під брендом Французький бульвар він виробляє десятки найменувань ігристих і тихих вин, коньяків і бренді.

А 2005 року сім'я Гулієвих — сам Роберт, його старший брат Ашот і їхній батько Рубен — почала виробництво Вин Гулієвих винятково з власних виноматеріалів, вирощених на сімейних виноградниках під Одесою. З цим брендом Гулієв увійшов до вузького кола вітчизняних виноробів, які намагаються зруйнувати наявний міф про те, що добре вино може бути зроблено тільки у Франції або Італії. Іноді це вдається.

Гулієв живе на розкішній віллі з видом на море в престижному районі Південної Пальміри — Великому Фонтані. У білосніжній футболці поло, світлих штанах і мокасинах в тон він відчиняє двері перед НВ.

У холі його вілли — як у музеї: підлога з натурального каменю, високі стелі, "театральні" люстри, масивні дерев'яні двері.

— Ми сьогодні будемо їсти різні одеські штучки,— інтригує господар будинку, запрошуючи за обідній стіл. На ньому — сирна тарілка і овочі. "Все екологічно чисте, вироблене у нас",— підкреслює Гулієв.

Тут же він показує на відерце з льодом і водою, в якому охолоджуються кілька пляшок вина і шампанське: "Головне — ось це". Винороб не зміг утриматися від спокуси запропонувати журналістам вина власного виробництва.

Гулієв відкорковує пляшку брюту.

— Ну, зі знайомством! — мій співрозмовник простягує келих, пропонуючи почаркуватися.

Надія, помічниця Гулієва по господарству, виносить холодні закуски, і ми переривається на фотосесію. Я стоячи спостерігаю за процесом збоку.

— Присядьте, будь ласка,— обертається до мене Гулієв.— Мені ніяково, що я сиджу, а ви стоїте.— Я виріс у консервативній ортодоксальній сім'ї. У нас, коли жінки входили до зали, всі вставали.

Закінчивши зйомку, приступаємо до їжі — салату з авокадо з білими грибами. Винороб бере зі столу електричний млин для перцю з підсвічуванням. “Знакова штука,— помітивши мій інтерес до девайсу, пояснює він.— Соромно сказати, скільки коштує, але я її купив. Вжик-вжик — і готово".

Він веде підкреслено здоровий спосіб життя: займається в тренажерному залі, плаває в басейні і вже 20 років не їсть хліб, картоплю й цукор. А вживання шкідливої їжі називає "проявом якоїсь суїцидної психології".

— У 20 років — гаразд, організм потужний, він терпить,— пояснює Гулієв, вага якого не змінювалася з 10‑го класу.— У 25 терпить, у 30, а потім починає пробуксовувати, і дивишся, до 40 років людина розплилася, а до 50 — вже старий.

Вечорами він разом з сусідом проходить вздовж моря по 11-12 км щодня за будь-якої погоди. “Коли були снігопади, одягали такі шипи [на взуття], маски [на бличчя], брали ліхтарики і йшли,— розповідає Гулієв.— Дув вітер, холод, прикольно".

Винороб радий тому, що сьогодні здоровий спосіб життя в тренді і що не останню роль у підтримці здоров'я відіграє натуральне вино. "Найпотужніший антиоксидант",— зі знанням справи говорить він. Щоб довести цілющу силу вина, Гулієв як приклад наводить свого батька, якому виповнилося 83 роки, і він досі займається виноробством.

— Вино — молоко для людей похилого віку,— цитує Гулієв філософа Канта.

На столі з'являється смажена камбала.

— У неї товста шкірка — одесити її їдять, при цьому закривають очі і мурчать,— хвалить їжу господар будинку.

Утім, м'ясо винороб теж шанує і заради нього зазирає до одеських ресторанів. В Україні тепер з'явилися гідні заклади, і "не треба їхати у Францію на Монтень до Алена Дюкасса [французький ресторатор, який очолює мішленівський рейтинг кухарів], щоб за €150 з'їсти три слайси з ягняти".

Хоча ще донедавна було все інакше. “Багато хто приходив у ресторанний бізнес, поївши десь смачно в Італії або Франції,— каже Гулієв.— Приходили й казали: тепер я буду смажити фуа-гра. І ось вони лупасили цей канцероген, запиваючи його сотерном з дешевих турецьких склянок".

— Відкоркуймо вино,— перериває власні спогади Гулієв. Він вибирає шардоне і пояснює тонкощі його створення: лоза купувалася в розпліднику Хоакім Раймонд поблизу Марселя. Як виявилося, ще до 1917 року в Одесі працювало його представництво: "Ми заради інтересу загуглили, і виявилося, що цей розплідник досі існує".

Гулієви — теж сім'я з історією. Предки винороба родом з міста Телаві, центру виноробства Грузії. Саме там і заклав свій перший виноградник дід Гулієва. І його батько, переїхавши в 50‑х під Одесу, теж зайнявся виноробством.

“Пишаюся тим, що грузинські сорти Сапераві і Ркацителі завіз сюди мій батько, пробив свого часу їх через главк,— каже Гулієв.— А це два сорти, які навіть 25‑градусні морози можуть пережити".

Ідея виробництва авторського вина виникла у Роберта Гулієва після того, як у 2002 році він з друзями в Австрії, де клімат схожий на український, випив місцевого шардоне. До цього він був упевнений, що нічого кращого, ніж французькі вина немає, а тоді зрозумів, що конкурентоспроможне вино можна спробувати виробляти і в Україні.

Відтоді де б не бував, завжди куштує саме місцеві вина. З останніх відкритих ним шедеврів — австрійське вино Tement. "Воно щороку входить до десятки найкращих, скуштуйте",— радить Гулієв.

Перші пляшки Вина Гулієвих зійшли з конвеєра в 2005‑му, але пробитися на ринок було досить складно через упереджене ставлення до вітчизняного продукту.

Проблему розв'язала криза. Втім, спочатку Гулієв не дуже їй зрадів: "Коли курс долара підскочив до 40, хотілося повіситися". Однак незабаром стало зрозуміло, що стрибок цін на імпорт змусить українських рестораторів, які раніше ставилися до українських виноробів зі скепсисом, придивитися до них уважніше.

Тепер Вина Гулієвих вже є в багатьох ресторанах країни, причому не тільки в пляшках. “У Тавернетте домашнє вино — це моє,— зізнається Гулієв.— Але люди думають, що італійське, і п'ють із задоволенням".

Крім того, локальні вина завжди цікаві туристам. "Патріотизм плюс курс, плюс туристи — і ось потихеньку ми входимо в ринок",— посміхається бізнесмен.

Поступово розширюється і географія продажу. Притому що Вина Гулієвих — авторський продукт і не може конкурувати з масштабами мас-маркету, їх встигли оцінити китайці, ізраїльтяни і росіяни.

— Скільки необхідно коштів, щоб увійти в цей бізнес? — запитую я.

— Давайте рахувати разом,— пропонує Гулієв, відпиваючи вино.— 1 га винограду коштує $12 тис., а для того, щоб отримати 5 тис. т винограду, потрібно десь близько 1 тис. га. Новий завод з переробки — це ще близько $5 млн інвестицій.

Він називає Україну, і в особливості Одеську область, сприятливим регіоном для виноробства. Тут відмінно почуваються практично всі популярні сорти винограду. Але бізнес йде в цю сферу неохоче через відсутність ринку землі. А займатися виноробством на орендованій землі ніхто не хоче — занадто високі ризики: виноградник тільки на третій рік починає плодоносити.

Під землю також можна взяти кредит у банку — мораторій. "Роберт, під твоє ім'я дамо кредит, а під виноградники — ніколи",— переповідає Гулієв свої бесіди з банкірами.

Він прогнозує: без приватної власності на землю виноробство протримається ще максимум 5-6 років. Утім, одразу додає, що люди будуть все одно викручуватися. Просто виноробних компаній буде не 100, а 2-3.

Сам він виробляє тільки сухі вина, а популярні в Україні дешеві солодкі й напівсолодкі, в які додають цукор, називає неякісним продуктом. У Франції це строго заборонено законом, стверджує Гулієв. "Цукор шкідливий навіть у чаї",— вважає він. А притиснути до нігтя таких виробників не можна, нарікає винороб: українські ГОСТи таку технологію допускають.

— А кого ви вважаєте своїм конкурентом? — запитую я і чую несподівану відповідь.

— Пиво. Інших конкурентів у мене немає.

Удверях зали знову з'являється Надія — з десертом.

— Це японський десерт, Мочі називається,— коментує винороб появу на столі нової страви.— Це морозиво з сирком.

У холі чуються кроки: син Гулієва Герберт, або Герб, як кличе його батько, приїхав на канікули. "Депортацію" за кордон Гулієв вважає найкращим щепленням від мажорства. Також добре допомагає, на його думку, особистий приклад батька. В Австрію Гулієв відправив сина у п'ять років, а зараз Герберт закінчує Університет Bocconi в Мілані, опановуючи менеджмент і фінанси.

— Не хотіли, щоб він пішов по ваших стопах?

— Я хочу, щоб він пішов своїм шляхом,— відповідає Гулієв.— Мені, наприклад, винороб тут не потрібен, мені потрібен маркетолог, який буде це все продавати.

Я дивлюся на годинник і не вірю очам — ми розмовляємо майже три години. Закінчуючи обідати, прощаємося, і Гулієв проводжає нас.

— Приїжджайте ще,— кричить він навздогін.— Пам'ятайте: в Одесі у вас є друзі.