Обід з Євгеном Галичем

Лідер гурту O. Torvald, який представить Україну на Євробаченні, п'є каву, мріє про ром і розмірковує про рок

 

Катерина Іванова

 

 

"Ну його нафіг",— ця фраза була першою, що промайнула в голові полтавського музиканта Євгена Галича, коли стало зрозуміло, що він і його рок-гурт О.Torvald представлять Україну на головному пісенному конкурсі континенту Євробачення-2017.

Музиканти пішли на конкурсний відбір, щоб зайвий раз показатися публіці, а до слави, що раптово обрушилася на них, були не готові.

— Ми заходили на сцену звичайними хлопцями, а спускалися знаменитими,— згадує Галич, сидячи за столиком кафе Нельсон і друзі, яке вибрав для обіду з НВ.

Музикант вбраний в чорну куртку і такого ж кольору кола під очима — ознака хронічної втоми. Жорсткий робочий графік, що послідував за несподіваною радістю перемоги, дається Галичу нелегко.

Зустріч з НВ сьогодні у нього не перша, і він, виявляється, вже встиг пообідати. А коли я пропоную зробити замовлення, музикант перенаправляє завдання своєму піар-менеджеру — просить вибрати щось на свій смак. Розуміючи, що обід не відбудеться, я прошу принести каву.

Гурту O. Torvald 12 років. За цей час колектив випустив шість альбомів українською та російською мовами. Також музиканти записували пісні для серіалів і кінофільмів. В одному з них — Правило бою — Галич зіграв головну роль. На цьому, мабуть, значущі досягнення гурту, що передували перемозі в національному відборі Євробачення, вичерпуються.

— Навіщо вам, рокерам, потрібен був конкурс для домогосподарок? — щиро дивуюся я, повертаючись до теми Євробачення.

— Це 43 країни, глядачі яких будуть прикуті до екранів телевізорів,— пояснює музикант.— Не буду приховувати: користуючись моментом, ми будуємо план дій після Євробачення для того, щоб вийти на новий рівень.

— Вірите, що вийде? Популярність і затребуваність — не одне і те ж,— зауважую я.

— Ми за цим туди і йшли,— каже Галич.— Коли вийшли в півфінал, мені зателефонував батько і сказав: "Сину, я не знаю, на що ти сподіваєшся, але для мене важливо, щоб це був саме ти". Я зрозумів батька, коли пізніше дивився, як моя дочка займається танцями, і в неї виходить.

 

Офіціант приносить замовлення.

— Я люблю звичайну курку і гречану кашу,— морщить ніс музикант, відсуваючи від себе тарілку з модним салатом з індички.

— А для душі куди ви ходите? — розпитую я.

— Barbara bar,— пожвавлюється Галич.— Я люблю випити.

Він зізнається, що зараз з радістю пропустив би стаканчик улюбленого рому, але не п'є майже дев'ять місяців — поки дружина вагітна. "Я дав слово [собі], це принциповий момент",— каже 33‑річний музикант [24 квітня у пари народилася друга дитина — син].

Джамала мене лякає щодня

Зразковий сім'янин сьогодні, в минулому Галич — розв'язний рокер. Випускник Полтавського військового інституту зв'язку, він приїхав до Києва у 2006 році, вів життя, яке вкладалося у випробувану багатьма музикантами формулу "секс, наркотики, рок-н-рол", і часто йшов у відрив — звідси, до речі, і назва гурту.

— Ми спочатку були гуртом, який виховувався в гаражі,— поринає в спогади він.— Багато моїх друзів просто спилися.

Тепер за лічені місяці він увійшов у перший ешелон української музики — йому часто дзвонить сама Джамала, одна з головних зірок України і переможниця минулорічного Євробачення.

— Вона мене лякає кожного дня,— посміхається Галич.— Дзвонить вчора: "Жека, буде дуже складно, купа репетицій, багато людей втрачали голос". Ну, думаю, досить. Але розумію, що вона намагається всіляко убезпечити нас, попередити, озброїти, намагається сказати те, про що їй не сказали свого часу. У неї, наприклад, зламалися навушники перед фіналом, а запасних не було.

Галич переказує настанови перед виступом і від інших українських зірок. Приміром, Андрій Хливнюк, лідер гурту Бумбокс, був лаконічним. "Не бреши собі, чувак, не обманюй себе, не зазвездись і тримай удар",— цитує колегу музикант.

А зірка українського року Святослав Вакарчук дав пораду "підтягнути англійську" і "думати, що говориш у інтерв'ю".

— Ви розмірковували над тим, що ваш виступ може нести якийсь меседж Європі в широкому сенсі — наприклад, про українську музику? — запитую я.

— Вона....

— Існує? — іронізую я.

— Вона існує, і вона набагато більш широкого спектру, ніж ви думаєте,— з докором зауважує Галич.— У нас не тільки етно-музика, поп і рок. У нас величезна кількість відтінків всіх цих напрямків.

 

Мій співрозмовник переконаний, що саме зараз українська музика переживає свій розквіт: його колеги збирають повні зали. В першу чергу він говорить про рок.

— Український рок для мене це не якесь конкретне коммьюніті, а особистості [Святослав] Вакарчук, [Олег] Скрипка, Сашко Чемеров з Димна суміш, Кузьма [Скрябін], Кузя з Братів Гадюкіних, Олег Фагот Михайлюта, Андрій Хливнюк. Особистості, які змогли існувати у достатньо сформованому естрадному просторі.

Втім, у Галича своє бачення долі: він не вважає протест обов'язковим у цій музиці. Себе ж називає не революціонером, а еволюціонером і в музиці прагне не протестувати, але говорити про речі, "які хвилюють".

— У нас криза спілкування, взаємин, віри в одне одного, самого себе і людство в цілому,— починає перераховувати ті самі речі Галич.— Набагато простіше щось купити, ніж чогось досягти, набагато простіше показати дівчині свою круту машину, припарковану біля клубу, ніж прочитати їй вірші чи про щось поговорити. Набагато простіше дати своїй дитині в руки телефон, щоб вона дивилася мультфільм, ніж просто погратися з нею. Набагато простіше купатися в променях слави людини, яка чогось досягла, ніж домогтися чогось самому. Нарешті, набагато простіше судити про військові дії та конфлікти в нашій країні з дивану, ніж дійсно чимось допомагати.

Закінчивши викривальну тираду, Галич тут же зізнається, що всі ці "вади" властиві і йому самому. "Сам неідеальний",— з сумом констатує він.

— А хто ваш слухач? Для кого ви пишете свою музику? — розпитую я.

— Як тільки я починаю уявляти, для кого пишу, я пишу погано,— зізнається Галич.— Треба писати для себе.

Перший успіх, а з ним і гроші прийшли до О.Torvald лише кілька років тому. Втім, вперше заробляти музикою Галич почав ще школярем. У 6 років він вже був учнем музичної школи, а в 12, підзаробивши на весіллях, сам купив собі гітару.

Цю гітару — Diamant чорного кольору — Галич потім в гаражі перефарбував в яскраво-жовтий. Після цього вона перестала звучати, зате давала можливість виділятися.

Зараз у Галича у колекції 13 гітар, і на всіх він грає.

— Яка мрія залишилася нереалізованою? — запитую я наостанок.

— Тільки сексуальні фантазії,— віджартовується Галич. Подумавши секунди три, стає серйозним і каже: я хотів би стати музикантом, який створює те, чого від нього не очікують і з думкою якого рахуються.