Обід з Олегом Березюком

За дієтичним італійським супом лідер парламентської фракції Самопоміч розповідає, як голодував перед Адміністрацією президента, пояснює, навіщо записав все майно на дружину, і зізнається, що мріє займатися психіатрією

Катерина Іванова

О лег Березюк, лідер парламентської фракції партії Самопоміч, з 19 по 25 червня в знак протесту проти сміттєвої блокади Львова голодував на сходинках Адміністрації президента України. А тепер, незважаючи на сувору дієту, не відмовляється від запрошення НВ разом пообідати і пропонує зустрітися в італійському кафе La Cantina. Сюди він зазвичай ходить, як сам каже, порадувати душу. Однак тепер робить замовлення без витребеньок: суп, гречана каша і буряк.

Втім, до хітів пострадянського громадського харчування Березюка не звикати: він запевняє, що зазвичай обідає в їдальні комітетів Верховної ради, яка славиться суворим меню. "По-перше, там значно дешевше, — зізнається політик, зарплата якого становить 13 тис. грн на місяць. — По-друге, бігти нікуди не треба".

Київське La Cantina корінному львів'янину Березюка нагадує типове кафе його рідного міста — невелике і затишне. "До речі, тут варять одну з найкращих каву в Києві", — зауважує він.

Схоже, це місце котирується у Самопоміч: за сусіднім столиком п'є каву його колега по фракції Вікторія Войціцька. Поки Березюк обмінюється з нею привітаннями, я роблю замовлення: прошу принести мені різотто з білими грибами.

48-річний політик — за освітою психіатр, причому з американським дипломом: він з відзнакою закінчив Іллінойський університет за спеціальностями біологія і психологія. До обрання в парламент вів передачу на радіо і був заступником мера Львова — глави своєї партії Андрія Садового.

Їхня політична сила Самопоміч, завжди трималася осторонь від владних еліт — як нинішніх, так і колишніх — і орієнтована на активний середній клас, стала одним із сюрпризів виборів 2014 року: вперше взявши участь в парламентських виборах, вона набрала чималі 11% підтримки, показавши третій результат після Блоку Петра Порошенка і Народного фронту.

А в 2016 році Самопоміч, яка своєю ідеологією називає "християнську мораль і здоровий глузд", вийшла з правлячої коаліції і перейшла в опозицію, таким чином відмежувавшись від влади.

От відтоді й почалася історія зі львівським сміттям.

За словами Березюка, останніми роками влада шукала спосіб примусити Самопоміч і її лідера Садового до лояльності. А тут підвернулася невирішена проблема зі сміттям: після того як на львівському звалищі загинули троє рятувальників, тамтешнє сміття стали відвозити в інші регіони України. А потім вони один за одним почали львів'янам відмовляти. В результаті туристична столиця України опинилася на межі екологічної катастрофи, а Садовий, який звинуватив у саботажі владу, увійшов в жорстку фазу конфронтації з першими особами країни, в першу чергу з прем'єр-міністром Володимиром Гройсманом.

— Я ходив Львовом, бачив ці гори сміття, мух, дітей, які біля них грали, і розумів, що так бути не повинно, що вони [влада] вирішили познущатися над містом через свої дитячі примітивні політичні ігри, — згадує Березюк. Промовляючи цю фразу, він емоційно б'є себе кулаком в груди.

Тоді ж у нього з'явилася ідея оголосити в знак протесту голодування. Незабаром до нього приєдналася віце-спікер парламенту і колега по фракції Оксана Сироід.

Втім, протест політиків, що проходив під Адміністрацією президента, багато хто сприйняв як піар-акцію, спрямовану на привернення до себе уваги, — до того ж якраз тоді президента в місті не було.

— Мені було все одно, — каже Березюк. — Я прийшов не до президента. Він мені був не потрібен.

— А на що тоді ви розраховували? — питаю я.

— Я знав, що це вчинок неординарний, складний, що це зверне на себе увагу, і я насправді побачу, чи є у цієї держави хоч якась людяність.

Справа дійсно зрушилася з мертвої точки: сміття зі Львова стало зникати. А Сироїд зізналася журналістам, що однією з умов сприяння влади у вирішенні кризи була вимога "сидіти тихо".

— Зараз Самопоміч задоволена ситуацією, що склалася? — запитую я.— Ви готові не критикувати, не заперечувати, в усьому погоджуватися з партією президента?

— Вони хотіли цього всі два з половиною роки, — уникає прямої відповіді Березюк і переходить на пишномовний стиль: — Деспотія йде повним ходом. Але, думаю, у них не вийде.

Б ерезюку приносять замовлення. Фотограф хоче зафіксувати їжу недоторканою, але мій співрозмовник хапає виделку і позбавляє буряк ідеального вигляду. "Не люблю постановочних кадрів", — посміхається він. А після фотосесії насамперед береться за суп.

— Виходити [з голодування] складніше, ніж входити, — пояснює лідер Самопоміч. — Це неможливо описати. У тілі такі відчуття, ніби щось розпирає зсередини, і ти не можеш від цього нікуди подітися.

— Чого вам хотілося найбільше в ці шість днів?

— Нічого не хотілося, — незворушний Березюк. — Мені стрес компенсував голод.

— До того як піти на цю крайню міру — почати голодовку, — ви ж зустрічалися з президентом?

— Ми говорили про філософію розвитку держави, — знову загадковий Березюк. — Не можна використовувати ручне управління весь час - як я хочу, як мій друг хоче. Це торг на базарі. Потім я зрозумів, що вони мене обманюють.

— Коли ви йшли в політику, хіба не розуміли, що таке може бути? - я не приховую здивування.

— Знав, але почав це розуміти. Різницю відчуваєте?

М ені приносять різотто, і ми знову говоримо про їжу.

— Бачите, яка фантастична подача? — відважує комплімент закладу Березюк.

Різотто виявляється пекуче гарячим — його так поспішали винести, що не встигли остудити. Я відкладаю прибори й ставлю цілком серйозне питання: питаю, що Березюку вдалося зробити в якості народного депутата. Він помітно пожвавлюється:

— Наприклад, знижений єдиний соціальний внесок. А знаєте завдяки кому? Це зробили наші потужні економісти.

Політик розповідає про те, як в першу бюджетну ніч депутати Самопоміч пішли до Арсенія Яценюка, тоді прем'єр-міністра, з цією ідеєю і як сам Березюк переконував Яценюка прочитати речення і навіть перегородив йому вихід.

— Ми були наївні хлопчики, але вперті.

А найбільш важливим досягненням він називає боротьбу проти присвоєння Донбасу особливого статусу. "Нас би вже не було як держави, якби це зробили", — упевнений він.

— Вам мама дзвонить, — побачивши виклик мого телефону, переривається Березюк.— Мама — це святе.

— Чому реформи так повільно йдуть? - скинувши дзвінок, повертаюся я до бесіди.

— З точки зору філософії ми розвиваємося мегашвидко, — парирує Березюк і згадує Біблію: — Ми йдемо шляхом [Мойсея] до своєї землі всього 26 років.

— Ви чекаєте, поки помруть всі ті, хто пам'ятає рабство? — уточнюю я.

— Просто стане більше тих, хто не знав рабства. Будемо делікатніше.

Я пропоную замовити каву. Не змовляючись, ми обираємо чай: Березюк просить принести липовий, я — зелений. І говоримо про Верховну раду.

— У парламенті дві третини васалів олігархів, — здалеку починає Березюк. — Вони не ходять думати, вони ходять натискати кнопки.

— Ось до кінця сесії мали прийняти кілька важливих законів під реформи, але тепер уже навряд чи встигнуть — всі думають про пальми і пляжі, — зауважую я.

— Єдина реформа, за яку можна голосувати, — медична, — остуджує мій запал Березюк. — Вона добре опрацьована, команда — молодець. Зауважте, це говорить лідер опозиційної фракції, натякаючи на те, що може і похвалити уряд, якщо є за що.

— А пенсійна?

— Пенсійна — це не реформа, а фейк, — каже Березюк. — Під прикриттям одноразового підвищення пенсії хочуть позбавити пенсій людей в наступному році і збільшити єдиний соціальний внесок. Не було осмислення, консультацій, тому нічого приймати.

— А земельна?

— Теж фейк. Олігархам хочеться швидко скупити землю, але це проти природи України.

— Ви проти вільного ринку?

— Ми за вільний ринок, але не дикий, — Березюк вживає займенник "ми", відповідаючи за всю партію. — Щоб кожен мав рівні можливості [купівлі землі]. А може фермер, який горбатиться на 5-7 га орендованої землі, викупити її? Ні. А викупить хто? Латифундисти. Колишні і нинішні працівники прокуратури, судді, у них грошей багато.

— А от вам депутатської зарплати вистачає? — переходжу я на більш особисту тему.

— Грошей завжди мало, але, хочу вам сказати, з роками бажань стає менше, — жваво відгукується народний депутат, який набрав, згідно з декларацією, кредитів майже на $400 тис. "На нерухомість", — пояснює він.

Причому все майно — дві квартири, будинок і земельну ділянку — Березюк записав на дружину.

— Це заради безпеки, — пояснює він. — На мене можуть завести справу, а майно — конфіскувати.

— Але ж у вас недоторканність, — підштовхую я його до гострої теми.

— В Україні людина безправна, в тому числі народний депутат, — впевнено каже Березюк. — Якщо вони хочуть зі мною щось зробити, зроблять. Не сумнівайтеся.

Я продовжую демонструвати свою обізнаність і згадую, що в столиці Березюк живе в готелі Київ, за який платить держава. У 2016 році його номер обійшовся майже в 170 тис. грн.

— Чи не задорого за номер площею 17 кв. м 14 тис. грн на місяць? — кепкую я. Квартиру в Києві навіть у центрі можна зняти дешевше.

— А навіщо мені квартира? Що я буду там робити? Я весь час у відрядженнях. Пізно приходжу, втомлююся, мені потрібні тільки ванна, ліжко, рушник. Прибирати не треба, рушники принесуть.

— Дружина не шкодує, що відпустила вас до великої політики?

— Звичайно, шкодує, але куди діватися.

— А ви самі не шкодуєте?

— Це дуже важка робота і небезпечна, — підпираючи щоку, зітхає Березюк.— Кожна нормальна людина не хоче важко працювати. Але якщо вже так сталося, то що? Потрібно працювати.

— У психіатрію вже не повернетеся?

— Я повернуся, обов'язково повернуся. Це єдине, що мене зараз обнадіює. Я жартую, що зараз я на курсах підвищення кваліфікації.