Європа зробила це. Зелений курс, оголошений Європейською комісією, є першим комплексним планом з досягнення сталого розвитку в кожному великому регіоні світу. Тому, він стає глобальним орієнтиром — практичним посібником з планування переходу до соціально інклюзивної та екологічно стійкої економіки, що процвітає.
Безумовно, завдання, що стоять перед Європейським Союзом, грандіозні. Навіть прочитання нового документа лякає: вочевидь непідйомними планами, консультаціями, рамками, законами, бюджетами та дипломатією, а також великою кількістю взаємопов'язаних тем від енергетики до транспорту, від продуктів харчування до промисловості.
Критики будуть насміхатися над європейською бюрократією. Але це бюрократія в кращому веберовському сенсі: вона раціональна. Цілі сталого розвитку чітко викладені, прив’язані до конкретних термінів, а процеси і процедури встановлені відповідно до цілей. Головними цілями є досягнення «кліматичної нейтральності» (чистих нульових викидів парникових газів) до 2050 року. Кругова економіка, яка припиняє руйнівне забруднення, викликане пластмасами та іншими нафтохімічними речовинами, пестицидами, іншими відходами і токсичними речовинами, і продовольча система «від ферми до столу», яка не вбиває людей надмірно обробленими продуктами і не знищує землю нестійкими методами ведення сільського господарства.
Європейська комісія, також керується тим, що це має бути громадянський підхід. Знову ж, критики будуть розцінювати дискусії громадських консультацій як наївну дурницю. Але скажіть це французькому президентові Еммануелю Макрону, який більше року стикається з вуличними заворушеннями, або чилійському президентові Себастьяну Піньєра, в чиїй країні цієї осені несподівано вибухнули заворушення, після невеликого збільшення вартості проїзду в метро. І Макрон, і Піньєра є зразковими екологами. Обидва зобов’язали свої країни до кліматичної нейтральності до 2050 року. Обидва терміново шукають шлях громадських консультацій, однак вже постфактум.
Американські неоліберали також піддадуть це глузуванню, стверджуючи, що «ринок» розбереться зі зміною клімату. Все ж подивимося на сьогоднішні Сполучені Штати. Якщо неолібералізм робить для планети те ж, що й для інфраструктури Америки, у нас у всіх великі проблеми. Прибуття в американський аеропорт означає зіткнення з ліфтами, ескалаторами і піплмуверами, які не працюють, таксі, які не приїжджають, залізничними коліями, яких не існує, і автомагістралями з розбитими смугами руху і естакадами.
Причина цієї дисфункції очевидна: корупція. Кожен цикл виборів у США, нині обходиться у $8 мільярдів і більше, який фінансується мільярдерами, нафтовими гігантами, військово-промисловим комплексом, лобістами приватної системи охорони здоров’я і корисливими інтересами, які прагнуть до податкових пільг і захисту status quo. Ринкові рішення є обманом, коли політика підпорядкована лобіюванню, як у США. Європейський зелений курс показує уряд, таким яким він має бути, а не уряд, підпорядкований корпоративним інтересам.
Європейський Зелений курс насправді є демонстрацією успішної європейської соціал-демократії (швидше в оперативному, ніж у вузькому партійному сенсі). Змішана економіка, об'єднання ринків, державне регулювання, державний сектор і громадянське суспільство, будуть дотримуватися змішаної стратегії: державні цілі, державні інвестиції в інфраструктуру, приватні інвестиції в промислову перебудову, державно-приватні дослідження і місії в сфері розвитку, а також інформоване населення. Насправді, це найдосконаліша промислова політика.
У нас є всі підстави для оптимізму. Найголовніше, для створення екології з нульовим рівнем викиду вуглецю, екологічно стійкої і економічно розвиненої передової економіки, існують передові технології, комерціалізовані або ті, що перебувають в розробці. Комбінуючи поновлювану енергію, цифрові технології, передові матеріали та економіку спільного споживання в транспортній та іншій інфраструктурі, ми можемо декарбонізувати енергетичну систему, перейти до циклової економіки і значно скоротити потік первинних ресурсів. І все ж, необхідно розв’язати три великі проблеми.
Перша — подолати інтереси status quo. Нафтовим гігантам доведеться поглинути збитки, але робітники і вугільні регіони повинні отримати компенсацію, з підтримкою доходів, перепідготовкою та іншими громадськими послугами. Європейські плани цілком обгрунтовано закликають до справедливого переходу.
Друга проблема — це фінансування. Європа, та й взагалі кожен регіон світу, повинні будуть спрямовувати додаткові 1−2% річного обсягу виробництва на зелену економіку, включно з новою інфраструктурою, державні закупівлі, дослідження і розробки, переоснащення промисловості та інші потреби. Багато що з цього буде фінансуватися приватним сектором, але багато чого має пройти через державні бюджети. Європі потрібно буде протистояти ідеологам, які виступають проти збільшення витрат ЄС. Буде необхідно рахуватися з фактами.
Останній, найбільший виклик — дипломатичний. На Європу припадає близько 9,1% світових викидів вуглекислого газу, в порівнянні з 30% для Китаю і 14% для США. Навіть якщо Європа повною мірою реалізує Зелений курс, це ні до чого не призведе, якщо Китай, США і інші регіони не відповідатимуть цим зусиллям. Тому європейські лідери абсолютно справедливо розглядають дипломатію як ключовий чинник успіху Зеленого курсу.
Розглянемо Китай. Після десятиліть швидкого зростання, яке ліквідувало масову бідність, Китай став провідним світовим джерелом викидів CO2 (лише половина викидів Америки на людину). Китай сам собою визначить кліматичне майбутнє світу. З одного боку, китайські лідери знають, що їхня країна є надзвичайно вразливою до зміни клімату і ризикує опинитися в дипломатичній ізоляції, якщо йому не вдасться знизити рівень викидів. З іншого боку, вони стикаються з ризиками необгрунтованої холодної війни з боку Америки. Прихильники жорсткої політики уряду і вугільні лобі Китаю чинять опір декарбонізації в умовах тиску США, особливо відтоді, як Трамп особисто відкинув декарбонізацію.
Європейська дипломатія може змінити ситуацію, якщо вона відмовиться підтримувати підступні зусилля Америки щодо стримування Китаю, і замість цього запропонує Китаю чітке і позитивне партнерство: спільну роботу над стійкою інфраструктурою, розвитком і технологіями Євразії в контексті Китайського зеленого курсу поряд з Європою. Таке партнерство принесло б величезну користь Європі, Китаю і десяткам євразійських країн як між ними, так і всьму іншому світу.
Своїм амбітним, складним і реально здійсненним планом Європа зробила історичний прорив. Зелений курс є потужним маяком надії в світі розгубленості і нестабільності.
НВ володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Project Syndicate. Републікування повної версії тексту заборонене.
Copyright: Project Syndicate, 2019
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ