Північну Ірландію називають однією з імовірних проблемних точок після виходу Великої Британії з Європейського Союзу.
Нагадаємо: в 1970—1980-ті роки Північна Ірландія була найгарячішим місцем Європи — ну, хіба що після Кіпру. Криваві зіткнення між етнічними громадами та поліцією, теракти, фактичний поділ міст на «протестантські» та «католицькі» квартали, де з’являтися чужому було небезпечно, збройні сили в ролі правоохоронців — все це було повсякденною реальністю.
Радянські ЗМІ називали протиборчі сторони «протестантами» і «католиками», не роз’яснюючи ані природи цих позначень, ані причин самого конфлікту (не дарма я беру ці ярлики в лапки). Єдине: радянським громадянам вбивали в голови, що «католики» — хороші, а «протестанти» — погані. Незважаючи на те, що саме «католики» влаштовували теракти і вбивства мирних «протестантів».
Внаслідок цього і досі доводиться зустрічати публікації, де навіть експерти (!) наводять північноірландський конфлікт як приклад релігійних, міжконфесійних протистоянь. Насправді цей конфлікт не був у своїй основі ані міжконфесійним, ані навіть міжетнічним — він був суто політичним. А «протестанти» і «католики» — позначення спрощені. Маркери, і не більше — у самій Північній Ірландії вони прийняті дуже давно, але там їхній зміст загальновідомий і не вимагає пояснень.
«Протестанти» — так для стислості позначали етнічних англійців і шотландців, які основною своєю масою виступали за збереження Північної Ірландії у складі Великої Британії. «Католиками», на противагу «протестантам», позначали етнічних ірландців, більшість яких виступали за возз'єднання з незалежною Ірландією. Конфесійні маркери використовували просто для зручності, щоб уникнути довгих словесних конструкцій і чітко позначити лінію розмежування — нехай навіть етнічні англійці та шотландці сповідують протестантизм різних напрямів.
У січні 1973 року Велика Британія й Ірландія одночасно вступили до Європейського економічного співтовариства — так тоді називався фактично нинішній Євросоюз. Інтеграція країн ЄС ставала все більш тісною, а кордони між країнами — все більш умовними, перетворюючись на прості лінії зміни законодавств. Поступово конфлікт у Північній Ірландії затух: не поновив його навіть перехід Ірландії на євро, тоді як Велика Британія (та Північна Ірландія як її частина) залишилася з фунтом стерлінгів.
Але навряд чи це змінило переконання жителів провінції. Етнічні ірландці так і вважають свою націю розділеною, а суверенітет Великої Британії над своєю батьківщиною — несправедливим. З нинішнім станом речей вони змирилися, але не погодилися. Етнічні англійці, як і раніше, бачать майбутнє регіону тільки в єдності з Англією. А от етнічні шотландці перетворилися на абсолютно непередбачувану величину.
Тут слід уточнити: три етнічні групи приблизно рівні за чисельністю, кожна з них становить приблизно третину населення провінції.
Більшість ірландців так само, як і більшість шотландців, голосували проти виходу Великої Британії з ЄС. Більшість англійців — за. Складається те саме чисельне співвідношення опонентів, що й сорок років тому — 2/3 проти 1/3, тільки розклад союзників змінився.
І більш того: виник новий фактор. Зараз у Шотландії дуже сильні настрої за вихід з Великої Британії. За незалежність. Так, на минулому референдумі прихильники незалежності не дотягли до 50% голосів, але не так вже й багато. При цьому варто враховувати, що в Шотландії також живе чимало етнічних англійців, і голоси противників незалежності — це зокрема й їхні голоси.
Як у цих умовах будуть поводитися шотландці Північної Ірландії, які настрої домінують серед них? Якщо Шотландія і сама поставить питання про вихід із Великої Британії — чи стануть північноірландські шотландці, як і раніше, наполягати на збереженні території в складі Великої Британії? А якщо ні, то чи перейдуть на бік ірландців? Або будуть відстоювати щось третє, граючи і проти англійців, і проти ірландців, що буде означати війну всіх проти всіх? Хочеться вірити, що війну в переносному значенні — хоча досвід реальної війни 40-річної давності в Північній Ірландії ще не стерся з пам’яті.
Важливий факт: з 1998 року Північній Ірландії надано офіційне право вільного виходу зі складу Великої Британії за результатами референдуму. Багато в чому саме цей акт погасив пристрасті. Але якщо раптом такий референдум стане реальністю — напередодні нього все може розгорітися з новою силою.
І, до речі. Основа існування самої Великої Британії — це унія корон між Англією та Шотландією. А якщо цю унію буде розірвано — що тоді? Чи не зависне в повітрі питання суверенітету Лондона над Белфастом само собою? Так, свого часу Ірландію підкорила саме Англія. Але в сучасній Великій Британії Північна Ірландія частиною Англії не є.
Так, британський конституційний устрій найбільше схожий на нашарований пиріг, коли на старі коржі укладалися й укладалися нові, і так протягом століть — допоки вже стало нормально і не розібрати, що там, у нижніх шарах, і чи не нагадує вся страва в цілому гірчицю з медом — у розумінні суперечливості та можливості протилежних тлумачень, а також явної архаїчності багатьох основоположних постулатів.
Ця конструкція чудово функціонує в нормальних умовах, багато в чому за звичкою і традицією. А чи витримає вона серйозні потрясіння, ніхто не знає: не пробували.
Якщо Шотландія все ж задумає вийти з Великої Британії, вона не зможе зробити це тихо і непомітно — це буде крах основ.
Щодо Північної Ірландії, то після виходу Великої Британії з ЄС, а тим більше якщо Шотландія задумає відокремитися — ніхто не може спрогнозувати, як буде розвиватися ситуація. Брекзіт в цілому може виявитися дверима в невідоме.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ