Нещастя, яке допомогло

Постійний потік важкопоранених з фронту привів до того, що вітчизняні медики різко прогресували: вони регулярно і багато оперують, впроваджують інновації та вигадують нові препарати

Максим Бутченко

Н а ресепшен київської приватної клініки ilaya дорогу до палати важко пораненого українського бійця Олександра Бабуля пояснюють просто: "Ідіть по червоній лінії на підлозі".

Дійсно, в кінці цього шляху журналіст НВ натикається на Бабуля — людину, яка ледь не позбулась ноги.

У 2014 році під Авдіївкою він потрапив під прямий мінометний обстріл — осколки пошматували живіт і роздробили ногу. "Мені абияк зібрали кістки, але вони не зростаються. А болі такі були — хоч на стінку лізь, — розповідає боєць. — Лікарі говорили: сам будеш просити нас відрізати ногу. А ні — ось, помилуйтеся!" Бабуль показує ногу — посмуговану шрамами, але цілу.

Клініка ilaya спеціалізується на клітинних технологіях — вирощує кістки пацієнтам, яким повинні були ампутувати кінцівки. У воєнний час для медиків клініки знайшлося багато роботи, і їхній рівень різко виріс.

Приблизно те ж саме відбувається ще в декількох сферах вітчизняної охорони здоров'я, зав'язаних на допомозі пораненим.

Ситуація, коли очі бояться, а руки роблять, призвела до появи в країні ще й цілого прошарку лікарів з унікальними навичками. У цьому впевнений Роман Гольдман, керівник Першого медичного центру Тель-Авіва. "Я побував нещодавно в Україні і хочу сказати: мало де зустрінеш таких талановитих лікарів — їхній потенціал просто величезний", — говорить він.

О ртопед-травматолог клініки ilaya Володимир Оксимець розповідає, що разом з колегами почав досліджувати стовбурові клітини в 2004 році. Описали їх ще на початку 1960-х — вони дають розвиток всім тканинам організму людини. Але у медиків довго не було розуміння, як визначити, які з клітин в яку тканину будуть розвиватися: в кістки, хрящі, судини, м'язи, шкіру? Цим і зайнявся Оксимець.

Його група, яка перебувала тоді в Донецьку, після довгих експериментів знайшла метод, при якому стовбурові клітини, шматочки кістки і венозна кров поміщаються на спеціальний імплантат. Після його трансплантації в зруйновану кістку клітини продовжують поділ, поки не заповнять весь відсутній обсяг тканини. Так кістка відновлюється, а клітини самостійно припиняють ділитися.

В кінці 2004-го в Донецьку лікарі вперше провели трансплантацію кістки подібним методом: пацієнтом став чоловік, у якого перелом не зростався три роки.

За наступні десять років Оксимець і його колеги провели пару десятків схожих операцій.

"Коли почалася війна, я зрозумів, з якими травмами підуть поранені. Буде повторення війни в Афганістані: роздроблені кістки, їх відсутність, переломи, що не зростаються, — згадує травматолог, який на той час перебрався з Донецька до Києва. — Якраз ті випадки, де можна застосувати наші клітинні технології".

І за три роки війни в ilaya зробили більше сотні операцій, які допомогли пораненим бійцям повністю відновитися. Причому більшій частині з них до того не могли допомогти ні в шпиталях, ні в інших клініках.

Дюран Еткінлер, один з провідних ортопедів-травматологів США, оцінюючи досвід ilaya, розповідає: він бачив багато солдатів, які проходили лікування після бойових дій. І такого виду поранення в основному закінчуються ампутацією кінцівок. "Я глибоко вражений тим, що, незважаючи на відсутність в Україні багатьох технологій, все ж у ваших маленьких клініках вдається буквально зібрати солдатів по частинах", — говорить американський травматолог.

Маленькі чудеса тепер вміють робити не тільки вітчизняні ортопеди.

Сергій Сіромаха, головний лікар Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. Амосова, згадує, як до них в лікарню з початком війни пішов потік поранених з кульовими і осколковими пораненнями. Подібні травми називають високоенергійними, вони супроводжуються рясним ураженням внутрішніх органів. Дрібні осколки часом потрапляють навіть в м'язову тканину серця. Щоб їх витягнути, вітчизняні хірурги почали — вперше в Україні — проводити операції з використанням рентгенівського апарату, який давав картинку в режимі реального часу.

"Це так звана гібридна хірургія. Робота була настільки ювелірною, що не можна було помилитися — такі малі осколки, — розповідає Сіромаха. — Ми переглядали на рентгені найменші їх вкраплення і видаляли".

Свої успіхи є і у медиків з Дніпра. Юрій Скребець, заступник головного лікаря з хірургічної допомоги Дніпропетровської лікарні ім. Мечникова, куди привозили із зони АТО безліч постраждалих бійців, запевняє: за воєнні роки вони провели рекордну кількість операцій — 3,5 тис. "Раніше в такій кількості ми не оперували: робили одну-дві операції на рік, скажімо, на головному мозку. Тепер ті ж операції, які ми вважали складними, робимо просто і швидко", — пояснює він.

При подібних темпах якість не страждає: в дніпровській лікарні — одна з найвищих по країні частка успішності операційного втручання — 99,4%. Скребець називає подібний результат унікальним.

Українські військові хірурги не тільки оперують. Так, один з них — Ігор Гайович — брав участь в розробці інноваційного кровоспинного. До конфлікту на сході вітчизняні медики використовували застарілі препарати для швидкої зупинки крові в рані. Імпортні аналоги були дуже дорогими.

Вчені Інституту фізичної хімії ім. Писаржевського створили кровоспинне Кровоспас, який не поступається популярним в світі СELOX (Велика Британія) і QuikСlot Combat Gauz (США). А дечим навіть перевершує ці аналоги. До всього Кровоспас коштує вдвічі дешевше.

"Ми провели близько 180 проб, щоразу наближаючись до успіху, — згадує Гайович. — Це велике завдання. Напевно, мало хто робив подібне".

Олександр Куклишин, радник міністра оборони, додає, що Кровоспас вийшов настільки ефективним, що його планують закуповувати країни НАТО.

І зраїльтянин Михайло Сігал, колишній військовий лікар, говорить про те, що на його батьківщині війна триває багато десятиліть. І тому лікарі там вимушено шукали нові методи в хірургії та травматології.

"У нас увага до медицини величезна — вона починається з малого. Наприклад, Ізраїль — єдина країна в світі, де кожен батальйон укомплектований лікарем, — пояснює Сігал. — У нас розвиваються техніка першої допомоги і все, що з нею пов'язане".

Тепер тим самим шляхом змушені йти і українські медики.

Але пройти їм належить ще дуже багато. Гольдман з Першого медичного центру Тель-Авіва вважає, що різниця між рівнем ізраїльської та української медицини поки величезна. Адже в його країні хірургічні операції вже проводяться за участю роботів, щоб знизити відсоток лікарських помилок.

"Прірва між медициною в Україні та Ізраїлі — в 30 років", — констатує він. А потім заспокійливо додає: "Вона дуже помітна, щоб її ігнорувати, але не дуже глибока, щоб втратити надію на зміни".