Україна відстає від розвинених країн і країн, що по-справжньому розвиваються, з однієї простої причини. Її політична система не пристосована для продукування результатів в інтересах більшості громадян. Раз по раз вона відтворює один і той же: розподіл ренти між вузьким колом осіб за димовою завісою «реформ».
Наш політичний цикл, або проміжок між виборами, можна розділити на чотири етапи: «Реформи» (перші рік-два) – Профіт (другий-четвертий роки) – Криза (третій-четвертий) – Революція (четвертий-п'ятий). Так ми далеко не заїдемо.
Щоб реформи перестали бути ширмою, нам потрібна зовсім інша якість політичного процесу. Політика повинна стати сервісом в інтересах людей, а не політико-бюрократичних кланів або «альф» з переоціненим его.
Що не так з існуючою системою
Почнемо з мікрорівня. Винесемо за дужки бариг або політичних комерсантів, – усіх цих Ройзенблатів, Мосійчуків и Полякових, що тупо «вирішують питання» за гроші. Візьмемо тільки тих, хто дійсно, як уміє, займається політичною діяльністю: за оцінкою народного депутата Віктора Чумака, таких в нинішній Верховній Раді налічується до 75 осіб. Ну і за стінами парламенту – ще кілька десятків пристойних політиків національного рівня.
З такою силою Україна зможе впевнено дивитися в майбутнє
У чому полягає публічна робота українського політика в проміжку між виборчими кампаніями? У більшості випадків вона складається з трьох компонентів: телеефіри, пости у фейсбуці, міжнародні конференції. Політики щосили працюють на впізнаваність і рейтинг. Тільки найбільш просунуті доповнюють це написанням законопроектів, які потім намагаються рухати через фейсбук, телеефіри і політичний туризм.
Робота з виборцями займає в цьому процесі далеко не найзначніше місце. Навіщо? Кілька років тому я почув від одного молодого політика, що доля України вирішується в трьох столицях – Києві, Брюсселі та Вашингтоні, тому, мовляв, немає сенсу кататися по всяких Житомирах. Цей політик не стоїть на місці і тепер у ФБ його можна побачити на регулярних зустрічах з виборцями. Він один з найкращих в нинішній системі. Але все одно міг би працювати набагато ефективніше. Зустрілися – поговорили, і що?
Піднімемося на макрорівень. Політичні партії. Найбільші з них, колишні й нинішні партії влади, – організовані перерозподільні угруповання, що частково фінансуються з бюджету. Демократичні партії – за винятком Самопомочі – з бюджету не фінансуються і на державні рішення практично не впливають. З найрадикальнішими з них – тим же Рухом нових сил Михайла Саакашвілі – система діє за принципом: «Друзям – все, ворогам – закон». Намагаючись підлаштуватися під букву принизливого законодавства, будь-яка антисистемна партія, навіть найідеалістичніша, з часом перетворюється на тераріум однодумців. Конкуренція за обмежені ресурси (будь-то убоге фінансування або увага вождя) здатна, як колись квартирне питання, посварити навіть наймотивованіших однодумців.
Загалом, на існуючі партії, що олігархічні, що демократичні, розраховувати громадянам не доводиться: перші зайняті розпилом, другі балансують на межі вимирання. Українці й не розраховують. Довіра до політичних партій у нас на критично низькому рівні. За даними Фонду «Демократичні ініціативи», в грудні 2017 року баланс між позитивними і негативними оцінками інституту політичних партій перебував на позначці -71%. Гірше тільки у Верховної Ради, держапарату, судів і прокуратури.
Wiki-партія
Щоб політичний процес в Україні нарешті запрацював, нам необхідно вирішити дві проблеми – обзавестися ефективними політиками і навчити їх об'єднуватися.
Я вже писав вище, що у нас налічується під сотню пристойних політиків національного рівня. Їм потрібно допомогти різко підвищити результативність своєї роботи. На додачу до них потрібно залучити в політику людей, які люблять і вміють працювати на результат. А для цього – максимально знизити поріг входу на політичний ринок для працьовитих і порядних людей.
Що таке політичний результат? Зазвичай у нас таким вважається перемога на виборах – проходження в парламент або яку-небудь місцеву раду. Це, прямо скажемо, дуже вузьке розуміння результату. Ефективний політик повинен вміти піднімати проблеми, важливі для свого виборця, і проводити успішні кампанії для вирішення цих проблем в будь-якій точці політичного циклу (я думаю, нам необхідно скоротити політичний цикл, нічого депутатам по п'ять років протирати штани і спідниці без поновлення мандата, але про цю та інші ідеї щодо справжньої політичної реформи – в наступній колонці).
У цьому сенсі – не дивлячись на убогість нашої нинішньої політики – ми перебуваємо в унікально сприятливій ситуації. Сучасні технології дозволяють повністю змінити сутність політичного процесу, зробити його результативним і безперервним, в історично стислий термін вивести на політичну арену нову еліту. Щось схоже вже відбувається на Заході, де старі ідеологічні партії втрачають свого виборця, який йде до зухвалих новачків. Але якщо на Заході істеблішмент дуже добре окопався, і трансформація старої політичної системи, яка – давайте це визнаємо – працює досить непогано, займе досить багато часу, то в Україні змінити фасадну політичну систему буде набагато простіше і швидше – аж надто вона дістала виборця.
Європейській Реформації передувало відкриття друкарства. До Лютера був Гутенберг. Реформації українській передує IT-революція. До батьків-засновників успішної української держави, чиї імена нам ще належить дізнатися, був Цукерберг.
Інтернет-технології завдали нищівного удару існуючій ієрархій і створили абсолютно нові способи створення і донесення смислів. Головний мінус Фейсбуку – він відмінно підходить для революції, але не дуже – для Реформації. Одна справа – масове згуртування навколо загальнозрозумілої негативної мети («винести козла»), зовсім інше – робота малих, середніх і великих груп над досягненням конкретних позитивних результатів.
І тут нам приходить на виручку концепція Wiki-партії – відкритої онлайн-платформи для ведення безперервних політичних кампаній. У цій платформі об'єднані як мінімум п'ять інновацій XXI століття.
1) Управління взаємовідносинами з прихильниками (Customer Relationship Management – CRM) успішно використовується політиками в усьому світі як мінімум з 2008 року, коли завдяки проекту Millions for Obama в Білий дім прийшов перший чорношкірий президент. Wiki-партія надасть своїм учасникам весь необхідний інструментарій для просування своєї порядку, підтримання зв'язку з активістами, залучення нових прихильників і їх дедалі глибшого залучення до кампанії – аж до волонтерства і фандрайзингу.
2) Wiki-принципи не дозволять використовувати цю платформу для деструктивних і безглуздих ініціатив. Завдяки вікі-ком'юніті будь-яка спроба засмітити Вікіпедію фейковими відомостями швидко знешкоджується. Такий же принцип буде працювати і в Вікіпартії: фашисти, комуністи й ідіоти будуть легко відсіюватися.
3) Соціальна мережа суспільно і політично активних громадян. Її успішна робота покаже – що б там не твердило олігархічне телебачення – що в Україні налічуються десятки, сотні тисяч громадян, здатних об'єднуватися навколо позитивних ідей і домагатися конкретних результатів.
4) Онлайн-університет. У нашому демократичному таборі майже немає політиків, здатних вести ефективну боротьбу з противниками з клептократичного табору. Нам будуть потрібні сотні таких лідерів, а для цього й доведеться багато чому навчитися. Іван Примаченко, готовий взяти на себе цю частину?
5) Медіа. Учасники платформи – лідери проектів, їх штаби і прихильники – зможуть в оперативному режимі відстежувати, що працює, а що ні, які проекти набирають висоту, а які – виявилися мертвонародженими, що відбувається в Україні і світі такого, що може вплинути на їх поточну діяльність. Це буде дзеркало, в якому можна отримати чесне уявлення про себе і навколишній світ.
Як працює Wiki-партія? Припустимо, політик ставить перед собою мету – знизити витрати громадян на опалення за рахунок інвестицій в утеплення житлових будинків. Він запускає кампанію «Утеплюй» і починає збирати навколо себе виборців, які посилюють початковий сигнал і, наприклад, починають вимагати від своїх мерів і міськрад перерозподілити витрати на користь утеплення житлових будинків. Чим більше таких кампаній – від гіперлокальних до загальнонаціональних – тим успішніше розвивається вікі-партія, тим ближче ми до появи нової політичної еліти, яка працює в інтересах більшості.
Вікі-партія стане для українців політичним Uber, дозволивши в рази знизити вартість входу в політику для нормальних людей. Це буде політична екосистема без центрального апарату і інтриг, побудована на засадах самоорганізації, саморегулювання і прямої демократії. Замість партійної бюрократії – компактний бек-офіс, який працює на всіх проектах за універсальними правилами і не дискримінує одних своїх користувачів на користь інших.
З такою силою Україна зможе впевнено дивитися в майбутнє.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени