«Герасимов не може визнати, що ідіот». Російська війна «павуків у банці» неминуча — Вадим Денисенко про боротьбу в оточенні Путіна. Інтерв'ю

Упродовж останніх двох років, коли [Путін] знаходився в бункері під час ковіду, він різко обмежив коло спілкування загалом, з військовими зокрема. По суті він стикався з кількома людьми в формі впродовж цих двох довоєнних років. І зараз, я так розумію, він особливо не розширив ці контакти.

Тому він і боїться, і не хоче змінювати когось чи піднімати когось на вищі щаблі. От саме з цим і пов’язане повторне «воскресіння» Герасимова в якості керівника «СВО» і те, що нові генерали по суті не з’являються в російській армії.

— Якщо порівняти дії Путіна зі Сталіним, якого він так любить косплеїти. Про Суровікіна зараз вже взагалі нічого не чутно. Можливо, збираються призначити його винним за щось, привселюдно покарати і сказати: «От тепер ми очистилися». Таке можливо?

— Ні, неможливо з кількох причин. Перша, глобальна причина полягає в тому, що Сталін в умовному 1941 році… Керівника київського міського округу міняли тричі впродовж 1941 року. І розстрілювали, і саджали тощо. Але до цього в нього був 1937 рік і величезна репресивна машина, яка працювала як годинник.

Зараз ФСБ, попри те, що «власть сильна как никогда», як говорив класик, не готова до якихось масових репресій, знищень, масових змін як цивільного населення, так і військових. Це один аспект.

Другий аспект. Насправді треба розуміти, що Путін боїться змінювати оточення, він боїться нових людей. А приклад Пригожина (який, здавалось би, був для нього абсолютно зрозумілим і входив у якесь не ближнє коло, але коло спілкування) показує, що люди можуть виходити з-під контролю, а він цього просто не переносить і не розуміє, як це може бути. Тому уявити собі, що завтра вони призначать якогось винного, неможливо.

І є ще третій момент — напевно, не менш важливий, ніж попередні два. Зараз визначити когось винного означає, що після цього повинні піти перемоги, великі прориви. А на них, судячи з усього, навіть у Росії особливо не сподіваються. Тому краще не міняти нічого, ніж поміняти і і знову облажатись.

— Колишній голова Генштабу Великої Британії Річард Даннат сказав: «Якщо контрнаступ українців буде досить добре спланований, підтриманий і виконаний, якщо Путін не буде в змозі ухвалювати занадто багато рішень самостійно, якщо його армія розвалиться й побіжить, то я думаю: цілком імовірно, що його також виметуть із Кремля». Про те, що з Путіним може і має щось статися, говорять уже на досить високому рівні і в різних країнах Заходу. Що це для нас має означати?

— Це насправді величезний, тектонічний зсув у європейських дипломатичних колах (насамперед дипломатичних), який відбувся наприкінці 2022 — на початку 2023 років. До того, з ким би я не спілкувався з дипломатів, усі говорили одну і ту ж фразу: ми боїмося, що після Путіна може прийти хтось гірший.

Станом на зараз відбувся просто тектонічний зсув, Мюнхенська безпекова конференція це дуже чітко зафіксувала. Замість цього фактично на всіх рівнях починають говорити, що політична або фізична смерть Путіна — це шанс на вікно можливостей. Це можливість того, що в Росії почне щось змінюватися, зупиняється війна тощо.

Думаю, чесно кажучи, що зараз немає фактично жодного серйозного політика у світі, який мав би ілюзії щодо Путіна. І це величезний плюс для всіх нас, бо він залишається в серйозній політичній ізоляції на цей момент.

Чи готові зараз еліти до якихось заворушень? Думаю, що ще ні. Такі речі, як ще одна поразка рівня харківської чи херсонської операції, можуть частину еліт підштовхнути до того, аби все ж почати думати про своє майбутнє: здача Путіна в обмін на зняття санкцій і політичне (чи не лише політичне, а й фізичне, напевно) майбутнє для цілої низки політиків у Російській Федерації.

— Останніми тижнями все більше з’являється цих так званих «хороших русских», так званих російських лібералів, які розповідають, сидячи по закордонах, що «давайте не звинувачувати увесь російський народ». Мовляв, винен Путін, а не весь народ. При цьому ми розуміємо, що існує величезна підтримка цієї війни саме серед російського населення. Ймовірніше, Путін є уособленням того самого «русского мира». На вашу думку, щось вийде в цих так званих лібералів?

— Розділимо ваше запитання на два.

Перше — щодо самих лібералів. Вони борються за себе, за те, аби з них зняли санкції і щоби вони мали політичне, економічне майбутнє як мінімум за кордоном, а за хорошого збігу обставин — навіть у Російській Федерації.

З іншого боку, не треба забувати, що Захід теж думає над моделями майбутнього Росії без Путіна. І зараз, як би це боляче не було, вони все ж схиляються до тієї ідеї, що треба розділити російський народ, який нібито ні в чому не винен, і Путіна та його найближче оточення — умовних 50−100 людей, які потім повинні будуть відповідати перед трибуналом, законом.

Щодо «русского мира». Ми теж повинні розуміти (і, на жаль, це буде нашою величезною проблемою після перемоги): в Росії немає жодної ідеології, крім ідеології «русского мира». Умовних 99% російського населення живуть в ідеології «русского мира». Є просто м’якший варіант Навального і є жорсткий варіант Пригожина. Та все це насправді ідеологія «русского мира».

Ми повинні розуміти, що тектонічні зсуви з’являться тоді, коли з’явиться хоч якась альтернатива «русскому миру», коли з’явиться якась ідеологія, яка почне захоплювати великі маси людей. Поки що, на жаль, такої ідеології ці «хорошие русские», які багато говорять про демократію, росіянам цього не запропонували.

— Тому що росіяни бояться демократії, бо Путін їх навчив, що демократія є синонімом важких 1990-х, синонімом «Советский Союз распался». Я бачив інтерв'ю з російським військовополоненим, який вважає, що російська армія не зможе перемогти українську, але далі прогнозує, що за кілька років усе знову повториться. І я розумію, що це є думка цього «глибинного народу» у країні. Що з цим робити, якщо ми розуміємо, що поруч із нами величезна орда, яка хоче помсти, захоплення, тільки «русского мира»?

— Це питання, про яке можна говорити годинами. Дозволю собі маленьку рекламу: я зараз написав книжку під назвою Як розвалити «русский мир». Передзамовлення вже відкрито в Нашому форматі, її можна придбати.

Ми повинні зрозуміти, що росіяни навряд чи зараз готові до лібералізації, демократизації, до того, аби їм хтось зараз почав говорити про західні цінності.

«Русский мир» як ідеологія має одну велику проблему. Вона полягає в тому, що «русский мир» найбільше ненавидить хороше сьогодення. Чого вони найбільше бояться? Що хтось почне говорити «а давайте жити добре сьогодні».

— Тобто «ми будуємо старе неіснуюче минуле, ненавидимо нормальне теперішнє і мріємо про нездійсненне майбутнє».

— Я дуже люблю цитату Владислава Суркова, одного з колишніх помічників Путіна та ідеологів путінізму. Він сказав про «русский мир» наступним чином, і це насправді чи не найкраще визначення. Загалом «русский мир» не знає дефініцій. Я свого часу збирав, як визначається «русский мир». Зібрав 183 дефініції і всі вони різні.

Так от: у Суркова чи не найкраща фраза і звучить вона приблизно так: «Русский человек не видит поваленный забор возле своего дома. И не видит грязь возле своего дома. Его взгляд устремлен вдаль. И он видит счастливое будущее». От це класична концепція «русского мира», коли «ви живете в лайні, але ми вам продаємо щасливе майбутнє». Це класична формула «русского мира» під різними соусами: комуністичними, релігійними, націоналістичними — не має жодного значення.

Але щойно починають говорити «ми будемо добре жити сьогодні», тут «русский мир» починає репресії. Тобто найстрашніше, чого вони бояться, — це політиків, які будуть говорити про те, що давайте жити добре сьогодні.

— Пригожина останнім часом трошечки відсувають. Як ви сказали, він спробував проявляти якусь самостійність і це явно не сподобалося Путіну. Та він все одно щось репетує. Кадиров майже зник, бо кажуть, що лежить хворий після якогось отруєння. Тепер уже ФСБ сказала, що запобігла вбивству керівника групи компаній Царьград. За останній час багато хто викинувся з вікна — серйозні люди з мільйонними статками у різних сферах. Така «дефенестрація» — це натяк на те, що в Росії не все спокійно?

— На жаль, ні. Кожен із цих моментів ми можемо окремо розглядати.

Але якщо говорити про Пригожина, йому просто прямим текстом сказали, що «ти заліз на чужу територію і ми тебе відсуваємо». А його спроби захищатися викликані двома моментами. Перший — він розуміє, що якщо він випаде з інформаційного поля, може випасти не лише з політичного життя, а може втратити життя взагалі.

— Може випасти з вікна.

— Так, із вікна. Тому все, що зараз відбувається, всі заяви направлені виключно на одну людину — на Путіна. Він просить таким чином: «Зустріньтеся зі мною, просто дайте мені якусь обіцянку, що надалі в мене все буде добре, я сховаюся».

Якщо говорити про Кадирова, то він дуже чітко зрозумів, що йому з Пригожиним не по дорозі. У них був ситуативний тандем певний період часу, він узагалі замовк.

Судячи з усього, його до кінця не пробачили, але те, що Путін зустрівся з його сином… Одразу ж почалося багато версій про те, що нібито син стане наступником, стане президентом. Це все міфологія. Йому 17 років. Путін точно не поставить 17-річного хлопчика керувати Чечнею. І розмови про те, що Кадиров завтра помре, — це теж трішки міфологічна історія.

Та зустріч Путіна з Кадировим молодшим показала, що Кадиров старший ще до кінця непробачений, але водночас заміни йому в Чечні не існує. Путін ставитиме і надалі на клан Кадирових.

А якщо говорити про вчорашній напад на Малофєєва, то це чистої води постановка, як у примітивному провінційному театрі. Малофєєв, який їздить із кількома машинами охорони, залишає свою машину на публічній стоянці без водія та охорони, серед білого дня бомбу підкладають під дно автомобіля. Потім цей автомобіль чарівним чином приїжджає до якогось гаража в якомусь із торгових центрів Москви. І там уже в закритому боксі цю бомбу знімають. Будь-яка людина, яка хоч трошки при пам’яті, зрозуміє, що це постановка.

Для чого вона робиться? Варіантів є не дуже багато. Судячи з усього, один із найважливіших — це те, що Малофєєв сьогодні, вклавши величезні гроші у свої інформаційні ресурси, жодного серйозного впливу на російське населення не має. На відміну від того ж Пригожина. Але ФСБ шукає заміну Пригожину і заміну [групі] Вагнера.

Цілком реально, що на сьогодні під Малофєєва можуть переформатовувати приватні військові компанії. Цілком реально, що багато хто задумується над тим, аби забрати бізнес Пригожина в Африці, який є ключовим, приносить гроші. І під це треба справді приватні військові компанії.

Малофєєв зрозумілий для ФСБ, для Кремля. Він не вийде з-під контролю, як Пригожин. І цілком імовірно, що під нього готують подібні речі.