Вкотре переглядаю фільм Бункер Олівера Хіршбігеля. Про те, що творилося в Берліні, коли його штурмували радянські війська в травні 1945. Але починається і закінчується він короткою сповіддю Трудль Юнг, яка була секретаркою в канцелярії Адольфа Гітлера і якимось дивом дожила до наших днів.
Спочатку вона розповідає, що тільки після війни зрозуміла, з яким чудовиськом їй довелося працювати. А він добре ставився до дівчат-секретарок, його любили діти Геббельса. Сама ніжність. Розповідали, що багато німецьких жінок вважали непоказного Гітлера дуже сексуальним, а деякі навіть були помічені на вулицях з плакатами Хочу дитину від фюрера.
Трудль Юнг далі говорила, що спочатку навіть раділа, що їй нема в чому собі дорікнути. Мовляв, вони ж були молоді і не розуміли, що відбувається в країні. Але через кілька років на одному будинку Юнг побачила табличку, яка повідомляла, що на цьому місці було розстріляно Софі Шоль з антинацистського руху.
«Я побачила, що дівчині було стільки ж років, що і мені, коли я прийшла на роботу в канцелярію, - розповідає Юнг. - І я зрозуміла – молодість не може служити виправданням. Варто лише захотіти і можна було в усьому розібратися самій».
І ні молодість, ні пропаганда не будуть виправданням
А ще в Бункері нацистське керівництво, якому залишалося жити лічені дні, забороняє почати евакуацію цивільного населення – три мільйони людей. Геббельс, головний пропагандист Третього рейху, який роками промивав мізки своєму народові, кричить: «Вони голосували за нас, нехай тепер ділять долю разом з нами».
І слухаєш коментаторів-лібералів на Ехо Москви, і всі як один пояснюють вибір і думки своїх співвітчизників результатом пропаганди. Але ж вона колись закінчиться! Як це вже було в кінці 1980-х, коли відкрилася правда про сталінські репресії. Адже тоді Союз розпався не тільки через економічні причин. Народ просто усвідомив, що його десятиліттями нахабно обманювали. Що перемога у Другій світовій війні не така вже й героїчна. Що на військово-промисловий комплекс витрачається понад половини ВВП.
Тільки от чи вистачить у росіян духу усвідомити, що вони самі дозволили себе обманювати? Причому купці мало освічених і злодійкуватих політиків. Що український Майдан змів таких же. А нинішніх, швидше за все, чекає така ж доля.
І ні молодість, ні пропаганда не будуть виправданням.
Пригадується цитата з листа ще одного німця. У 1758 році російські війська в ході Семирічної війни на чотири роки захопили східнопруський Кенігсберг. У ту пору в тамтешньому університеті викладав знаменитий філософ Іммануїл Кант. Оскільки йому було всього трохи більше 30 років, платня у нього була невелика. Тоді Кант вирішив написати подання цариці Єлизаветі в проханням про підвищення окладу. Хтось допоміг навіть скласти його російською мовою. Закінчувалося прохання словами: «Найнижче підданий ваш раб Іммануїл Кант». І здається, ця традиційна протокольна фраза запечаталось в підкірці у більшості росіян надовго. А витравити її дуже непросто.
Уроки минулого з Олегом Шамою читайте по понеділках
Тематичні колонки на НВ:
Сьогодні у світі з Іваном Яковиною – щодня
Момент в історії з Олександром Пасховером – по понеділках
Кінопошук з Фоззі – по четвергах
Особисті фінанси з Іваном Компаном – по вівторках
Тиждень по-діловому з Сергієм Фурсою – по п'ятницях
Відкриття з Олексієм Бондарєвим – по неділях
Більше точок зору тут